Довідник кораблів (Kaiserliche Marine, 1914-1917)

Довідник кораблів

KAISERLICHE MARINE

доби Великої війни

(1914-1917 рр.)

Лінкори:

«Нассау», «Позен», «Рейнланд», «Вестфален»

(1909-1910 рр.)

Водотоннажність (норм.): 19.860 тонн, розміри: 147,3х26,4х8,55 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (26.700 к.с.), швидкість: 20 вузлів, дальність ходу: 8.100 миль (на 12 вузлах), бронювання: головний пояс – 300мм, кінцівки: носова – 100мм, кормова – 120мм, траверси – 210мм, верхній пояс – 180мм, каземат – 150мм, ПТП – 30мм, барбети – 250мм, башти – 280мм, рубки: носова – 350мм, кормова – 180мм, палуба – 55мм (скоси – 70мм), оз­броєння: 6х2 – 280мм/L45 гармат, 12х1 – 150мм/L45 гармат, 16х1 – 88мм/L45 гармат (демон­товані в 1915-1916 рр.), 4х1 – 88мм/L45 зенітних гармат (з 1916 р.), 6х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 954 чол.

Перші лінкори-дредноути німецького флоту. Помітно перевершили свої британські аналоги по броньовому захисту та системі забезпечення живучості. Їхні 280-мм гармати нової моделі (з довжиною ствола 45 калібрів) по реальній бойовій ефективності практично не поступалися британським 305-мм гарматам. До недоліків кораблів слід віднести засто­сування морально застарілих парових машин в якості двигунів та лінійно-ромбічне розташу­вання башт, яке виключало участь у бортовому залпі 1/3 важкої артилерії.

«Нассау», «Позен» – потоплені торпедами британських есмінців під час нічної фази Великої битви Північного моря 14-15 жовтня 1916 р.

«Рейнланд», «Вестфален» – виведені до резерву 1918 р., виключені зі складу флоту 1922 р., розібрані на метал 1924-1927 рр.

«Остфрісланд», «Гельголанд», «Ольденбург», «Тюрінген»

(1911-1912 рр.)

Водотоннажність (норм.): 22.800 тонн, розміри: 167,4х28,5х8,7 метри, двигуни (потуж­ність): парові машини (34.860 к.с.), швидкість: 21 вузол, дальність ходу: 4.620 миль (на 14 вузлах), бронювання: головний пояс – 300мм, кінцівки: носова – 100мм, кормова – 120мм, траверси – 225мм, верхній пояс – 180мм, каземат – 150мм, ПТП – 30мм, барбети – 270мм, башти – 300мм, рубки: носова – 400мм, кормова – 225мм, палуба – 60мм (скоси – 80мм), оз­броєння: 6х2 – 305мм/L50 гармат, 14х1 – 150мм/L45 гармат, 14х1 – 88мм/L45 гармат (демон­товані в 1915-1916 рр.), 4х1 – 88мм/L45 зенітних гармат (з 1916 р.), 6х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 978 чол.

Модифікація лінкорів попереднього типу. Отримала на озброєння нові 305-мм гарма­ти, які перевершили британські 305-мм гармати та майже не поступалися новітнім 343-мм гарматам Королівського флоту. Мали також підсилене бронювання, але зберігали недо­ліки своїх попередників (парові машини, лінійно-ромбічне розташування башт).

«Остфрісланд» – потоплений артвогнем британських лінкорів під час Великої битви Північного моря 14 жовтня 1916 р.

«Гельголанд» – потоплений торпедами британських есмінців під час нічної фази Ве­ликої битви Північного моря 14-15 жовтня 1916 р.

«Тюрінген» – виведений до резерву 1918 р., виключений зі складу флоту 1922 р., по­топлений в якості мішені під час навчань палубної авіації 1927 р.

«Ольденбург» – виведений до резерву 1918 р., виключений зі складу флоту 1922 р., ро­зібраний на метал 1925-1927 рр.

«Кайзер», «Фрідріх дер Гроссе», «Принц-регент Луітпольд»,

«Кайзерін», «Кеніг Альберт»

(1913-1914 рр.)

Водотоннажність (норм.): 24.780 тонн, розміри: 172,5х29,4х9 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (46.290 к.с.), швидкість: 23,5 вузла, дальність ходу: 7.890 миль (на 12 вуз­лах), бронювання: головний пояс – 350мм, кінцівки: носова – 120мм, кормова – 150мм, тра­верси – 270мм, верхній пояс – 225мм, каземат – 180мм, ПТП – 40мм, барбети, башти – 300­мм, рубки: носова – 400мм, кормова – 225мм, палуба – 70мм (скоси – 90мм), озброєння: 5х2 – 305мм/L50 гармат, 14х1 – 150мм/L45 гармат, 16х1 – 88мм/L45 гармат (демонтовані в 1915-1916 рр.), 4х1 – 88мм/L45 зенітних гармат (з 1916 р.), 6х1 – 500мм торпедних апаратів, екі­паж: 960 чол.

Перші німецькі лінкори, які отримали турбіни в якості двигунів та які були спромож­ні давати бортові залпи всіма 10 гарматами – тобто реальна вогнева могутність цих лінко­рів навіть зросла у порівнянні з типом «Остфрісланд» (щоправда, кут обстрілу централь­них башт на протилежний борт становив всього 55⁰). Крім того, зменшення числа башт з 6 до 5 заощадило вагу, що дозволило ще більше підсилити бронювання.

«Кайзерін» – затонула внаслідок підриву на 2 мінах в завершальній фазі Великої бит­ви Північного моря 15 жовтня 1916 р.

«Фрідріх дер Гроссе» – виведений до резерву 1922 р., встановлений в Гамбурзі в якос­ті корабля-меморіалу 1930 р.

«Принц-регент Луітпольд» – переобладнаний в учбовий корабель 1927 р. Отримав нове найменування — «Дойчланд». В такій якості служив до доби Другої світової війни.

«Кайзер», «Кеніг Альберт» – виведені до резерву 1924 р., виключені зі складу флоту 1934 р., розібрані на метал 1935-1937 рр.

«Кеніг», «Гроссер Курфюрст», «Кронпринц», «Маркграф»

(1914-1915 рр.)

Водотоннажність (норм.): 26.400 тонн, розміри: 175,8х29,7х9,3 метри, двигуни (потуж­ність): турбіни (54.750 к.с.), швидкість: 24 вузла, дальність ходу: 6.900 миль (на 14 вузлах), бронювання: головний пояс – 350мм, кінцівки: носова – 120мм, кормова – 150мм, траверси – 300мм, верхній пояс – 225мм, каземат – 180мм, ПТП – 50мм, барбети, башти – 300мм, рубки: носова – 400мм, кормова – 225мм, палуба – 80мм (скоси – 100мм), озброєння: 5х2 – 305мм/L50 гармат, 14х1 – 150мм/L45 гармат, 8х1 – 88мм/L45 гармат (демонтовані в 1916 р.), 4х1 – 88мм/L45 зенітних гармат, 6х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 990 чол.

Останні та найбільш досконалі лінкори Німеччини з 305-мм гарматами головного ка­лібру. Всі 5 башт було розташовано в діаметральній площині кораблів, що дозволило давати повноцінні бортові залпи з усіх 10 гармат.

«Кеніг» – потоплений артвогнем британських лінкорів під час Великої битви Північ­ного моря 14 жовтня 1916 р.

«Кронпринц» – переданий Греції 1924 р. після капітального ремонту та модернізації в якості компенсації за конфіскований в 1914 р. лінкор «Саламіс» («Адмірал Інгеноль»). Під назвою «Саламіс» служив флагманом грецького флоту до доби Другої світової війни.

«Гроссер Курфюрст», «Маркграф» – переобладнані в авіаносці 1925-1926 рр., в такій якості брали участь у Другій світовій війні.

«Адмірал Інгеноль»

(1915 р.)

Водотоннажність (норм.): 23.430 тонн, розміри: 173,4х24,6х7,62 метри, двигуни (потуж­ність): турбіни (40.200 к.с.), швидкість: 23 вузла, дальність ходу: 3.000 миль (на 14 вузлах), бронювання: головний пояс – 250мм, кінцівки: носова – 100мм, кормова – 120мм, траверси, верхній пояс, каземат – 180мм, ПТП – 30мм, барбети, башти – 250мм, рубки: носова – 300мм, кормова – 120мм, палуба – 70мм (скоси – 80мм), озброєння: 4х2 – 350мм/L45 гармат, 12х1 – 150мм/L45 гармат, 4х1 – 88мм/L45 зенітних гармат, 3х1 – 500мм торпедних апаратів, екі­паж: 876 чол.

Будувався на замовлення Греції під назвою «Саламіс», конфіскований з початком вій­ни. За свої порівняно невеликі розміри отримав назву «найменшого наддредноута в світі». Спочатку передбачалося озброєння корабля 356-мм гарматами американської моделі – через те, що станом на 1912 р. (коли було укладено контракт на будівництво «Саламіса») в Німеччині не було морських гармат калібром більше за 305-мм. Але неможливість отрима­ти гармати з США в розпалі світової війни та створення концерном «Крупп» 350-мм гар­мат (які призначалися для лінійних крейсерів типу «Макензен») змусило добудувати лінкор за переробленим проектом.

Потоплений артвогнем британських лінкорів під час Великої битви Північного моря 14 жовтня 1916 р.

«Баден», «Байерн», «Заксен», «Вюртемберг»

(1915-1916 рр.)

Водотоннажність (норм.): 30.780 тонн, розміри: 180х30х9,3 метри, двигуни (потужність): турбіни (56.400 к.с.), швидкість: 22,5 вузла, дальність ходу: 5.460 миль (на 14 вузлах), бро­нювання: головний пояс – 350мм, кінцівки: носова – 120мм, кормова – 150мм, траверси – 300мм, верхній пояс – 225мм, каземат – 180мм, ПТП – 50мм, барбети – 300мм, башти – 350­мм, рубки: носова – 400мм, кормова – 225мм, палуба – 100мм (скоси – 120мм), озброєння: 4х2 – 380мм/L45 гармат, 16х1 – 150мм/L45 гармат, 4х1 – 88мм/L45 зенітних гармат, 6х1 – 600мм торпедних апаратів, екіпаж: 1.080 чол.

Перші наддредноути Німеччини з 380-мм гарматами головного калібру, поява яких знаменувала різкий якісний стрибок в розвитку німецького флоту. Поруч з британськими лінкорами типу «Куїн Елізабет» вважалися найбільш потужними та досконалими важки­ми артилерійськими кораблями в світі в роки Першої світової війни.

«Заксен» – потоплений торпедами британських есмінців під час нічної фази Великої битви Північного моря 15 жовтня 1916 р.

«Баден», «Байерн», «Вюртемберг» – проходили неодноразову модернізацію на про­тязі 1920-1930-х рр.., брали участь у Другій світовій війні.

Лінійні крейсери:

«Фон дер Танн»

(1910 р.)

Водотоннажність (норм.): 19.920 тонн, розміри: 174,3х26,4х8,4 метри, двигуни (потуж­ність): турбіни (79.800 к.с.), швидкість: 27,5 вузла, дальність ходу: 4.380 миль (на 14 вуз­лах), бронювання: головний пояс – 250мм, кінцівки: носова – 80мм, кормова – 100мм, тра­верси – 180мм, верхній пояс, каземат – 150мм, ПТП – 30мм, барбети – 180мм, башти – 230­мм, рубки: носова – 270мм, кормова – 150мм, палуба – 50мм (скоси – 60мм), озброєння: 4х2 – 280мм/L45 гармат, 10х1 – 150мм/L45 гармат, 16х1 – 88мм/L45 гармат, 4х1 – 450мм торпед­них апаратів, екіпаж: 924 чол.

Перший лінійний крейсер німецького флоту та перший важкий артилерійський кора­бель Німеччини, оздоблений турбінами в якості двигунів. Різко перевершив британський «Ін­вінсібл» за показниками броньового захисту – риса, яка буде спостерігатися і в наступних серіях німецьких лінійних крейсерів. Через це деякі експерти стверджували, що німці будува­ли не лінійні крейсери, а швидкохідні лінкори – з послабленою артилерією але збільшеною (за рахунок цього) швидкістю.

Важко ушкоджений артвогнем британських лінкорів та лінійних крейсерів під час бою біля Доггер-Банки, потоплений торпедами британської субмарини «Е-11» при спробі повернення до бази 16 грудня 1914 р.

«Мольтке», «Гебен»

(1911-1912 рр.)

Водотоннажність (норм.): 22.980 тонн, розміри: 186х27,9х8,7 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (85.650 к.с.), швидкість: 28 вузлів, дальність ходу: 4.530 миль (на 14 вуз­лах), бронювання: головний пояс – 270мм, кінцівки: носова – 100мм, кормова – 120мм, траверси – 180мм, верхній пояс, каземат – 150мм, ПТП – 30мм, барбети, башти – 230мм, руб­ки: носова – 350мм, кормова – 180мм, палуба – 50мм (скоси – 60мм), озброєння: 5х2 – 280­мм/L50 гармат, 12х1 – 150мм/L45 гармат, 12х1 – 88мм/L45 гармат (демонтовані в 1915-1916 рр.), 4х1 – 88мм/L45 зенітних гармат (з 1916 р.), 4х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 987 чол.

Значно удосконалений варіант лінійного крейсера «Фон дер Танн» з додатковою (5-ю) баштою головного калібру, яка встановлювалася поверх кормової башти та 280-мм гар­матами нової моделі, з довжиною ствола 50 калібрів. Також було підсилено броньовий за­хист.

«Мольтке» – виведений в резерв 1922 р., переобладнаний в радіокерований корабель-мішень в 1934 р., в такій якості використовувався до періоду Другої світової війни.

«Гебен» – прорвався в Дарданелли 10 серпня 1914 р., був номінально проданий Туреч­чині та введений до складу османського флоту під назвою «Султан Селім Явуз». Проходив неодноразову модернізацію в 1920-1930-і рр.., брав участь у Другій світовій війні.

«Зейдліц»

(1913 р.)

Водотоннажність (норм.): 24.600 тонн, розміри: 200,7х28,5х9,3 метри, двигуни (потуж­ність): турбіни (89.730 к.с.), швидкість: 28,5 вузла, дальність ходу: 4.590 миль (на 14 вуз­лах), бронювання: головний пояс – 300мм, кінцівки: носова – 100мм, кормова – 150мм, тра­верси – 210мм, верхній пояс – 180мм, каземат – 150мм, ПТП – 40мм, барбети – 230мм, башти – 250мм, рубки: носова – 350мм, кормова – 225мм, палуба – 70мм (скоси – 80мм), озброєн­ня: 5х2 – 280мм/L50 гармат, 12х1 – 150мм/L45 гармат, 12х1 – 88мм/L45 гармат (демонтовані в 1916 р.), 4х1 – 88мм/L45 зенітних гармат (з 1916 р.), 4х1 – 500мм торпедних апаратів, екі­паж: 1.020 чол.

Останній німецький лінійний крейсер з 280-мм гарматами головного калібру. Конст­руктивно був близьким до «Мольтке», але ніс підсилений броньовий захист. За цим показни­ком «Зейдліц» відповідав британським лінкорам типу «Оріон».

Важко ушкоджений артвогнем британських лінкорів та лінійних крейсерів під час Великої битви Північного моря, викинувся на мілину в данських територіальних водах 15 жовтня 1916 р. Знятий з мілини вже після війни (1919 р.), відбуксований до Кіля та вста­новлений там в якості корабля-меморіалу 1922 р.

«Дерфлінгер», «Лютцов», «Гінденбург»

(1914-1916 рр.)

Водотоннажність (норм.): 27.900 тонн, розміри: 210,6х28,8х9,6 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (95.760 к.с.), швидкість: 28,5 вузла, дальність ходу: 5.670 миль (на 14 вуз­лах), бронювання: головний пояс – 300мм, кінцівки: носова – 100мм, кормова – 150мм, тра­верси – 225мм, верхній пояс – 210мм, каземат – 150мм, ПТП – 40мм, барбети, башти – 270­мм, рубки: носова – 350мм, кормова – 225мм, палуба – 80мм (скоси – 90мм), озброєння: 4х2 – 305мм/L50 гармат, 12х1 – 150мм/L45 гармат, 6х1 – 88мм/L45 гармат (тільки на «Дерфлінге­рі», демонтовані в 1915-1916 рр.), 4х1 – 88мм/L45 зенітних гармат (з 1916 р.), 4х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 1.080 чол.

Перші та єдині німецькі лінійні крейсери з 305-мм гарматами головного калібру. За рівнем броньового захисту не поступалися сучасним їм британським лінкорам типу «Айрон Дьюк». Співвідношення таких елементів, як вогнева могутність, броньовий захист та швидкість на лінійних крейсерах типу «Дерфлінгер» вважалася оптимальним для доби Пер­шої світової війни.

«Лютцов» – потоплений артвогнем британських лінкорів та лінійних крейсерів під час Великої битви Північного моря 14 жовтня 1916 р.

«Дерфлінгер», «Гінденбург» – переобладнані в авіаносці в 1925-1927 рр., в такій якос­ті взяли участь у Другій світовій війні.

«Макензен»

(1916 р.)

Водотоннажність (норм.): 31.260 тонн, розміри: 223,5х29,1х9,6 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (96.750 к.с.), швидкість: 28 вузлів, дальність ходу: 7.530 миль (на 14 вуз­лах), бронювання: головний пояс – 300мм, кінцівки: носова – 100мм, кормова – 150мм, тра­верси – 240мм, верхній пояс – 225мм, каземат – 150мм, ПТП – 50мм, барбети – 270мм, башти – 300мм, рубки: носова – 350мм, кормова – 225мм, палуба – 90мм (скоси – 100мм), озброєн­ня: 4х2 – 350мм/L45 гармат, 14х1 – 150мм/L45 гармат, 4х1 – 88мм/L45 зенітних гармат, 4х1 – 600мм торпедних апаратів, екіпаж: 1.230 чол.

Останній та найбільший за розмірами німецький лінійний крейсер доби Першої сві­тової війни. За усім комплексом своїх характеристик (вогнева могутність – швидкість – броньовий захист) вважався найпотужнішим в світі в своєму класі. Всього було закладено 4 корабля серії, але до кінця війни добудовано тільки 1 (фактично будівництво 3 кораблів було заморожено заради форсованого завершення «Макензену»).

Важко ушкоджений артвогнем британських лінкорів та лінійних крейсерів під час Великої битви Північного моря 14 жовтня 1916 р., затонув при спробі повернення в базу 15 жовтня 1916 р.

Ескадрені броненосці:

«Бранденбург», «Вьорт»

(1893 р.)

Водотоннажність (норм.): 10.620 тонн, розміри: 115,8х19,5х7,89 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (10.230 к.с.), швидкість: 16,5 вузлів, дальність ходу: 4.290 миль (на 10 вузлах), бронювання: головний пояс – 400мм, траверси – 180мм, барбети – 300мм, ков­паки барбетів – 120мм, каземат – 40мм, рубки: носова – 300мм, кормова – 120мм, палуба – 60мм, озброєння: 2х2 – 280мм/L40 гармат, 1х2 – 280мм/L35 гармат, 8х1 – 105мм/L35 гармат, 8х1 – 88мм/L30 гармат, 6х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 591 чол.

Перші ескадрені броненосці німецького флоту. Досить оригінальні кораблі з 6 гарма­тами головного калібру в 3 спарених установках (щоправда, гармати центральної установ­ки мали довжину стволів на 5 калібрів меншу, ніж гармати кінцевих). Відносилися до кораб­лів т.зв. «барбетного» типу, тобто важка артилерія встановлювалася в нерухомих броньо­вих колодязях (барбетах), які зверху прикривалися легкими поворотними ковпаками. Всього в серії було 4 корабля, але 2 з них («Курфюрст Фрідріх-Вільгельм» та «Вайсенбург») в 1910 р. було продано до Туреччини, де вони отримали назви «Хайреддін Барбаросса» та «Тургут Рейсс».

Обидва броненосці виведені в резерв та роззброєні 1916 р., виключені зі складу флоту 1918 р., розібрані на метал 1919-1921 рр.

«Кайзер Фрідріх ІІІ», «Кайзер Вільгельм ІІ», «Кайзер Вільгельм дер Гроссе»,

«Кайзер Фрідріх Барбаросса», «Кайзер Карл дер Гроссе»

(1898-1902 рр.)

Водотоннажність (норм.): 11.760 тонн, розміри: 125,4х20,4х8,25 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (13.650 к.с.), швидкість: 17,5 вузлів, дальність ходу: 3.420 миль (на 10 вузлах), бронювання: головний пояс – 300мм, траверси – 180мм, барбети, башти – 250­мм, барбети, башти 150-мм гармат, каземат – 150мм, рубки: носова – 250мм, кормова – 150­мм, палуба – 65мм, озброєння: 2х2 – 240мм/L40 гармат, 6х1 (в бортових баштах) + 12х1 (в казематах) – 150мм/L40 гармат, 12х1 – 88мм/L30 гармат, 5х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 651 чол.

Перші класичні ескадрені броненосці Німеччини з повноцінними гарматними башта­ми (замість барбетних установок). Помітно відставали в калібрі гармат важкої артилерії від броненосців Британії, Франції та Росії (240-мм проти 305-мм), проте мали суттєву пе­ревагу в середній артилерії (18 – 150-мм гармат проти 10-12 аналогічних гармат у броне­носців інших європейських країн). Німецькі адмірали 1890-х рр.. робили ставку на масований обстріл противника фугасними снарядами зі скорострільної артилерії середнього калібру, а не на поодинокі руйнівні влучання важких снарядів. Саме через це відставання в калібрі гар­мат важкої артилерії не вважалося німцями за критичне (до того ж, німецька 240-мм гар­мата в 1,5-2 рази перевершувала в скорострільності британську 305-мм гармату).

«Кайзер Вільгельм дер Гроссе» – затонув внаслідок підриву ні міні під час висадки ні­мецького десанту на о. Езель в Балтійському морі 2 червня 1915 р.

«Кайзер Вільгельм ІІ», «Кайзер Фрідріх ІІІ» – виведені в резерв та частково роззбро­єні 1916 р., виключені зі складу флоту 1918 р., розібрані на метал 1919-1922 рр.

«Кайзер Фрідріх Баорбаросса», «Кайзер Карл дер Гроссе» – переведені в статус уч­бових кораблів 1916 р., виключені зі складу флоту 1918 р., розібрані на метал 1919-1922 рр.

«Віттельсбах», «Веттін», «Зарінген», «Мекленбург», «Швабен»

(1902-1904 рр.)

Водотоннажність (норм.): 12.780 тонн, розміри: 126,9х22,8х7,95 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (15.300 к.с.), швидкість: 18 вузлів, дальність ходу: 4.980 миль (на 10 вузлах), бронювання: головний пояс – 225мм, кінцівки – 100мм, траверси – 180мм, верхній пояс – 150мм, барбети, башти – 250мм, барбети, башти 150-мм гармат, каземат – 150мм, рубки: носова – 250мм, кормова – 150мм, палуба – 50мм (скоси – 75мм), озброєння: 2х2 – 240мм/L40 гармат, 4х1 (в бортових баштах) + 14х1 (в казематах) – 150мм/L40 гармат, 12х1 – 88мм/L30 гармат, 6х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 684 чол.

Удосконалена версія броненосців попереднього типу. Завдяки застосуванню нової (та значно більш міцної) «цементованої» броні, виготовленою за технологією Круппа, стало можливим зменшити товщину броньових плит, але збільшити загальну площу броньового захисту. Кількість бортових башт зі 150-мм гарматами скоротилася до 4, але кількість таких гармат в казематах зросла – що мало позитивно вплинути на загальний рівень за­хищеності середньої артилерії.

«Зарінген» – потоплений торпедами британської субмарини «Е-19» під час висадки німецького десанту н о. Езель 4 червня 1915 р.

«Веттін», «Мекленбург» – виведені в резерв та частково роззброєні 1916 р., виклю­чені зі складу флоту 1918 р., розібрані на метал 1920-1924 рр.

«Віттельсбах», «Швабен» – переобладнані в плавбази катерів-тральників 1916 р., служили в такій якості до 1927 р., розібрані на метал в 1927-1929 рр.

«Брауншвейг», «Ельзас», «Лотрінген», «Прейсенн», «Гессен»

(1904-1906 рр.)

Водотоннажність (норм.): 13.200 тонн, розміри: 127,2х25,5х8,16 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (16.500 к.с.), швидкість: 18,5 вузлів, дальність ходу: 4.530 миль (на 10 вузлах), бронювання: головний пояс – 225мм, кінцівки – 100мм, траверси – 180мм, верх­ній пояс – 150мм, барбети, башти – 250мм, барбети, башти 170-мм гармат, каземат – 150мм, рубки: носова – 300мм, кормова – 150мм, палуба – 40мм (скоси – 60мм), озброєння: 2х2 – 280мм/L40 гармат, 4х1 (в бортових баштах) + 10х1 (в казематах) – 170мм/L40 гармат, 18х1 – 88мм/L35 гармат, 6х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 738 чол.

Подальший розвиток броненосців попереднього типу. Загальна схема бронювання та розміщення гармат залишилася без змін, але була якісно підсилена артилерія. Створення но­вих механізмів заряджання та наведення важких гармат дозволило, нарешті, замінити 240-мм гармати на значно більш потужні 280-мм, а 150-мм – на 170-мм, не втрачаючи при цьо­му в скорострільності.

«Гессен» – затонув внаслідок підриву на міні при прориві німецького флоту в Ризьку затоку 9 червня 1915 р.

Решта броненосців серії виведені в резерв 1918 р., виключені зі складу флоту 1920 р., розібрані на метал 1922-1926 рр.

«Дойчланд», «Поммерн», «Шлезвіг-Гольштейн», «Шлезієен», «Ганновер»

(1906-1908 рр.)

Водотоннажність (норм.): 13.950 тонн, розміри: 127,8х25,8х8,25 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (16.980 к.с.), швидкість: 18,5 вузлів, дальність ходу: 4.800 миль (на 10 вузлах), бронювання: головний пояс – 240мм, кінцівки – 100мм, траверси, верхній пояс – 180мм, барбети – 250мм, башти – 280мм, каземат – 180мм, рубки: носова – 300мм, кормова – 150мм, палуба – 40мм (скоси – 70мм), озброєння: 2х2 – 280мм/L40 гармат, 14х1 – 170мм/L40 гармат, 20х1 – 88мм/L35 гармат, 6х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 789 чол.

Останні ескадрені броненосці Німеччини. У порівнянні з попередниками було підсиле­но бронювання, а від бортових башт взагалі відмовилися – всі 170-мм гармати розміщува­лися в броньових казематах, що мало позитивно вплинути на живучість середньої артиле­рії.

«Поммерн» – потоплений торпедами британської субмарини «Е-19» під час прориву німецького флоту до Ризької затоки 10 червня 1915 р.

«Дойчланд», «Ганновер» – виведені в резерв 1918 р., виключені зі с кладу флоту 1920 р., розібрані на метал 1923-1927 рр.

«Шлезвіг-Гольштейн», «Шлезієн» – виведені в резерв 1918 р., виключені зі складу флоту 1920 р., потоплені в якості мішеней під час артилерійських навчань 1927 р. та 1931 р. відповідно.

Броненосці берегової оборони:

«Зігфрід», «Хаген», «Одін», «Егір», «Геймдаль»,

«Гільдебрандт», «Фрітьоф», «Беовульф»

(1891-1896 рр./1900-1904 рр. — модернізація)

Водотоннажність (норм.): 4.230 тонн, розміри: 84,6х15,3х5,49 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (5.310 к.с.), швидкість: 15 вузлів, дальність ходу: 3.000 миль (на 10 вузлах), бронювання: головний пояс – 220мм, траверси – 140мм, барбети – 200мм, ковпаки барбетів – 30мм, рубка – 120мм, палуба – 50мм, озброєння: 3х1 – 240мм/L35 гармат, 10х1 – 88мм/L30 гармат, 3х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 306 чол.

Невеликі броненосці барбетного типу, збудовані в межах популярної в 1880-1890-х рр.. в Німеччині доктрини, що ВМС мають поділятися на два роди сил – «флот оборони узбережжя» (основу якого і мали становити такі броненосці та броненосні канонерки) та «флот для вилазок», якій складався з крейсерів. За оригінальну схему розміщення важкої ар­тилерії (2 барбети встановлювалися паралельно один до одного на носі та ще один – в кор­мі) отримали прізвисько «свиноматок».

«Беовульф» — потоплений торпедами британського підводного човна «Е-8» біля Лі­бави (Ліепаї) в Балтійському морі 7 травня 1915 р.

Всі інші броненосці серії виведені в резерв та роззброєні 1916 р., виключені зі складу флоту 1918 р. «Одін» та «Егір» 1920 р. продані естонській приватній фірмі та переоблад­нані в криголами та вантажні судна, в такій якості експлуатувалися до кінця 1930-х рр.. Решта кораблів серії розібрана на метал 1919-1926 рр.

Броненосні крейсери:

«Фюрст Бісмарк»

(1900 р.)

Водотоннажність (норм.): 10.620 тонн, розміри: 126,9х20,4х8,46 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (13.800 к.с.), швидкість: 18,5 вузлів, дальність ходу: 4.560 миль (на 10 вузлах), бронювання: головний пояс – 200мм, верхній пояс, траверси – 100мм, барбети, башти – 200мм, барбети, башти 150-мм гармат, каземат – 100мм, рубки: носова – 200мм, кор­мова – 100мм, палуба – 50мм, озброєння: 2х2 – 240мм/L40 гармат, 6х1 (в бортових баштах) + 6х1 (в казематах) – 150мм/L40 гармат, 12х1 – 88мм/L30 гармат, 6х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 621 чол.

Перший класичний броненосний крейсер Німеччини. Конструктивно являв собою по­легшений варіант ескадрених броненосців типу «Кайзер Фрідріх ІІІ». Корабель від початку призначався для служби в колоніях та ніс відповідне «тропічне» обладнання (система вен­тиляції тощо). В 1903-1909 рр. був флагманом Східно-Азійської крейсерської ескадри німе­цького флоту. В роки Першої світової війни служив штабним кораблем на Балтиці.

Виключений зі складу флоту 1918 р. Проданий на злам до Голландії 1921 р.

«Принц Генріх»

(1902 р.)

Водотоннажність (норм.): 8.940 тонн, розміри: 126,6х19,2х7,68 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (15.600 к.с.), швидкість: 20 вузлів, дальність ходу: 4.530 миль (на 10 вузлах), бронювання: головний пояс, верхній пояс, траверси – 100мм, кінцівки – 80мм, бар­бети, башти – 150мм, барбети, башти 150-мм гармат, каземат – 100мм, рубки: носова – 150­мм, кормова – 100мм, палуба – 40мм, озброєння: 2х1 – 240мм/L40 гармат, 4х1 (в бортових баштах) + 6х1 (в казематах) – 150мм/L40 гармат, 10х1 – 88мм/L30 гармат, 4х1 – 450мм тор­педних апаратів, екіпаж: 567 чол.

Перший броненосний крейсер Німеччини, призначений не для служби в колоніях, а для тісної взаємодії з лінійним флотом в водах метрополії. Озброєння, у порівнянні з «Фюрс­том Бісмарком», було скорочено та послаблено бронювання, проте зросла швидкість. Став прототипом для наступних серій німецьких броненосних крейсерів.

Виключений зі складу флоту 1918 р., проте розібраний на метал тільки 1927-1929 рр.

«Принц Адальберт», «Фрідріх-Карл»

(1903-1904 рр.)

Водотоннажність (норм.): 9.480 тонн, розміри: 126,9х19,8х7,92 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (16.800 к.с.), швидкість: 20,5 вулів, дальність ходу: 4.980 миль (на 12 вузлах), бронювання: головний пояс, верхній пояс, траверси – 100мм, кінцівки – 80мм, барбети, башти – 150мм, барбети, башти 150-мм гармат, каземат – 100мм, рубки: носова – 150мм, кормова – 100мм, палуба – 40мм (скоси – 50мм), озброєння: 2х2 – 210мм/L40 гармат, 4х1 (в бортових баштах) + 6х1 (в казематах) – 150мм/L40 гармат, 12х1 – 88мм/L35 гармат, 4х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 594 чол.

Подальший розвиток концепції, реалізованої в крейсері «Принц Генріх». Бронювання залишилося на рівні прототипу, але башти з однією 240-мм гарматою були замінені на башти з двома гарматами калібром 210-мм в кожній. На думку німецьких адміралів, зрос­тання скорострільності цілком компенсувало зменшення калібру.

«Фрідріх-Карл» – затонув внаслідок підриву на міні під час висадки німецького десан­ту на Аландських островах 21 травня 1915 р.

«Принц Адальберт» – потоплений торпедами британської субмарини «Е-8» під час висадки німецького десанту на Аландських островах 24 травня 1915 р.

«Роон», «Йорк»

(1905-1906 рр.)

Початковий вигляд після завершення будівництва

«Роон» після переобладнання в авіатранспорт (1917 р.)

Водотоннажність (норм.): 9.720 тонн, розміри: 127,8х20,2х7,82 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (19.860 к.с.), швидкість: 21,5 вузла, дальність ходу: 4.200 миль (на 12 вузлах), бронювання: головний пояс, верхній пояс, траверси – 100мм, кінцівки – 80мм, барбети, башти – 150мм, барбети, башти 150-мм гармат, каземат – 100мм, рубки: носова – 150мм, кормова – 100мм, палуба – 50мм (скоси – 60мм), озброєння: 2х2 – 210мм/L40 гармат, 4х1 (в бортових баштах) + 6х1 (в казематах) – 150мм/L40 гармат, 14х1 – 88мм/L35 гармат, 4х1 – 450мм торпедних апаратів (початково)/6х1 – 150мм/L40 гармат, 6х1 – 88мм/L45 зеніт­них гармат, 4 гідролітака («Роон» після переобладнання в авіатранспорт), екіпаж: 618 чол. (534 чол. в якості авіатранспорту)

Удосконалений варіант крейсерів типу «Принц Адальберт», з підвищеною швидкіс­тю ходу та поліпшеною системою забезпечення живучості. Дещо покращена також була система бронювання, завдяки збільшенню його загальної площі.

«Йорк» – затонув внаслідок послідовного підриву на 2 мінах в Гельголандській бухті 17 грудня 1914 р.

«Роон» – переобладнаний в авіатранспорт 1917 р., служив в такій якості до 1934 р., виключений зі складу флоту 1935 р., розібраний на метал 1937-1938 рр.

«Шарнхорст», «Гнейзенау»

(1907-1908 рр.)

Водотоннажність (норм.): 11.640 тонн, розміри: 144,6х21,6х8,37 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (28.740 к.с.), швидкість: 23,5 вузла, дальність ходу: 4.800 миль (на 14 вузлах), бронювання: головний пояс – 150мм, верхній пояс, траверси – 120мм, кінцівки – 80мм, барбети – 150мм, башти – 170мм, каземат 210-мм гармат – 150мм, каземат 150-мм гар­мат – 120мм, рубки: носова – 200мм, кормова – 80мм, палуба – 50мм (скоси – 60мм), озбро­єння: 2х2 (в баштах) + 4х1 (в казематах) – 210мм/L40 гармат, 6х1 – 150мм/L40 гармат, 18х1 – 88мм/L35 гармат, 4х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 765 чол.

Крейсера, які стали вершиною розвитку лінії, започаткованої «Принцом Генріхом». В порівнянні з «Рооном» помітно зросли швидкість та бронювання. Замість бортових башт зі 150-мм гарматами були встановлені броньові каземати з 210-мм гарматами, внаслідок чого їх кількість зросла вдвічі – до 8 стволів (в т.ч. 6 – в бортовому залпі). В 1911-1912 рр. були переобладнані для служби в колоніях та відправлені на Тихий океан.

Обидва крейсери були потоплені артвогнем британських лінійних крейсерів під час бою біля Фолклендських островів 8 грудня 1914 р.

«Блюхер»

(1909 р.)

Водотоннажність (норм.): 15.780 тонн, розміри: 162,3х24,6х8,64 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (36.720 к.с.), швидкість: 24,5 вузла, дальність ходу: 6.000 миль (на 12 вузлах), бронювання: головний пояс – 180мм, верхній пояс, траверси – 150мм, кінцівки – 80мм, ПТП – 30мм, барбети – 150мм, башти – 180мм, каземат – 150мм, рубки: носова – 250­мм, кормова – 120мм, палуба – 50мм (скоси – 70мм), озброєння: 6х2 – 210мм/L45 гармат, 8х1 – 150мм/L45 гармат, 16х1 – 88мм/L45 гармат, 4х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 876 чол.

Останній броненосний крейсер німецького флоту, якій означав якісний стрибок у по­рівнянні з броненосними крейсерами попередніх типів. Фактично являв собою полегшену вер­сію лінкора-дредноута типу «Нассау». Попри високі тактико-технічні характеристики ко­рабля, поява британських лінійних крейсерів типу «Інвінсібл» знецінила цей найбільш доско­налий та потужний броненосний крейсер Німеччини ще під час будівництва.

Потоплений артвогнем британських лінійних крейсерів під час бою біля Доггер-Банки 16 грудня 1914 р.

Легкі крейсери:

«Ірена»

(1892 р.)

Водотоннажність (норм.): 4.260 тонн, розміри: 103,8х14,4х7,65 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (8.130 к.с.), швидкість: 19,5 вузлів, дальність ходу: 2.490 миль (на 9 вузлах), бронювання: палуба – 50мм (скоси – 75мм), рубка – 50мм, озброєння: 4х1 – 150мм­/L30 гармат, 8х1 – 105мм/L35 гармат, 3х1 – 350мм торпедних апаратів, екіпаж: 372 чол.

Перші німецькі бронепалубні крейсери сучасного типу. Призначалися для дій на кому­нікаціях у складі «флоту для вилазок». Всього було збудовано 2 корабля, але перший з них («Принцесс Вільгельм») був виключений зі складу флоту ще до початку Першої світової вій­ни.

«Ірена» була виведена з бойового складу флоту 1915 р., використовувалася в якості плавказарми з 1916 р., виключена зі складу флоту 1918 р., продана на злам 1920 р.

«Гефіон»

(1894 р.)

Водотоннажність (норм.): 3.750 тонн, розміри: 109,8х13,2х6,48 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (9.000 к.с.), швидкість: 20,5 вузлів, дальність ходу: 3.480 миль (на 12 вузлах), бронювання: палуба – 25мм (скоси – 30мм), рубка – 30мм, озброєння: 10х1 – 105мм/L35 гармат, 8х1 — 50мм/L40 гармат, 2х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 300 чол.

Бронепалубний крейсер 3-го рангу, перший сучасний корабель такого типу в німець­кому флоті. Багатоцільовий крейсер, який призначався для ведення ескадреної розвідки, ко­лоніальної служби та дій на комунікаціях. В цьому сенсі став концептуальним попередником «універсальних» легких крейсерів Німеччини початку ХХ ст.

Переведений в статус учбового корабля 1916 р. Виключений зі складу флоту 1918 р., проданий на злам до Швеції 1923 р.

«Хела»

(1895 р.)

Водотоннажність (норм.): 2.130 тонн, розміри: 104,7х10,8х4,62 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (6.000 к.с.), швидкість: 20 вузлів, дальність ходу: 3.000 миль (на 12 вузлах), бронювання: палуба – 20мм (скоси – 25мм), рубка – 30мм, озброєння: 4х1 – 88мм/­L30 гармат, 6х1 – 50мм/L40 гармат, 3х1 – 350мм торпедних апаратів, екіпаж: 195 чол.

Малий бронепалубний крейсер, призначений для виконання ролі ескадреного розвід­ника та посильного корабля («авізо»). Попри скромні тактико-технічні характеристики, виявився досить вдалим кораблем та став прототипом наступних німецьких крейсерів ана­логічного призначення.

Потоплений торпедами британської субмарини «Е-9» біля о. Гельголанд 13 вересня 1914 р. Став першим німецьким кораблем, який загинув в наслідок торпедної атаки підвод­ного човна противника.

«Кайзерін Августа»

(1895 р.)

Водотоннажність (норм.): 6.090 тонн, розміри: 123,6х15,6х7,53 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (13.830 к.с.), швидкість: 21 вузол, дальність ходу: 3.360 миль (на 12 вузлах), бронювання: палуба – 50мм (скоси – 70мм), рубка – 50мм, озброєння: 12х1 – 150­мм/L35 гармат, 8х1 – 88мм/L30 гармат, 3х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 429 чол.

Перший великий бронепалубний крейсер німецького флоту. Призначався для служби в закордонних водах та колоніях. Спочатку був введений до строю 1892 р. з озброєнням з на­бору різнокаліберних застарілих гармат. Капітально перебудований та переозброєний 1893-1895 рр. та остаточно введений до складу флоту 1895 р., ставши першим німецьким крей­сером, який отримав уніфіковане озброєння з новітніх скорострільних гармат 150-мм ка­лібру. В роки Першої світової війни використовувався в якості учбового корабля.

Виключений зі складу флоту 1918 р., розібраний на метал 1919-1920 рр.

«Фрейя», «Герта», «Ганза», «Вікторія-Луїза», «Вінета»

(1898-1899 рр.)

Водотоннажність (норм.): 6.420 тонн, розміри: 110,7х17,4х6,78 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (10.530 к.с.), швидкість: 19 вузлів, дальність ходу: 3.300 миль (на 12 вузлах), бронювання: палуба – 70мм (скоси – 100мм), барбети, башти, каземат – 100мм, руб­ка – 150мм, озброєння: 2х1 – 210мм/L40 гармат, 8х1 – 150мм/L40 гармат, 10х1 – 88мм/L30 гармат, 3х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 477 чол.

Великі бронепалубні крейсери, призначені для колоніальної служби та дій на комуніка­ціях. Проект розроблено на основі крейсера «Кайзерін Августа». За озброєнням крейсери типу «Фрейя» наближалися до броненосних крейсерів, оскільки мали по 2 важких гармати калібром 210-мм.

«Вікторія-Луїза» – потоплена торпедами британської субмарини «Е-1» в Балтійсь­кому морі 1 листопада 1914 р.

Решта крейсерів серії виключені зі складу флоту 1918 р., розібрані на метал на про­тязі 1919-1923 рр.

«Газелле», «Аріадне», «Німфе», «Ніобе», «Фрауенлоб», «Медуза», «Амазоне»,

«Тетіс», «Аркона», «Ундіне»

(1900-1904 рр.)

Водотоннажність (норм.): 2.760 тонн, розміри: 105,3х12,3х5,49 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (8.460 к.с.), швидкість: 21,5 вузла, дальність ходу: 3.570 миль (на 10 вузлах), бронювання: палуба – 30мм (скоси – 50мм), щити гармат – 50мм, рубка – 80мм, озброєння: 10х1 – 105мм/L40 гармат, 2х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 258 чол.

Т.зв. «малі» легкі крейсери («бронепалубні крейсери 3-го рангу»), призначені для тіс­ної взаємодії з лінійним флотом в водах метрополії, а не для служби в колоніальних водах та дій на комунікаціях (як їх попередники). Проект розроблено на основі крейсерів «Гефіон» та «Хела». Перехід до будівництва таких «малих» крейсерів означав остаточну відмову від доктрини «подвійних» морських сил («флоту оборони узбережжя» та крейсерського «фло­ту для вилазок») на користь доктрини потужного «Флоту Відкритого Моря», спромож­ного кинути виклик флоту «володарки морів» – Британської імперії. Стали прототипом для наступних серій німецьких легких крейсерів.

«Аріадне» – потоплена артвогнем британських лінійних крейсерів під час бою біля о. Гельголанд 28 серпня 1914 р.

«Ундіне» – потоплена торпедами британської субмарини «Е-8» під час висадки німе­цького десанту на Аландські острови 26 травня 1915 р.

«Фрауенлоб» – потоплений торпедами британських есмінців під час нічної фази Ве­ликої битви Північного моря 14-15 жовтня 1916 р.

Решта крейсерів серії виведені зі складу флоту 1918-1920 р., розібрані на метал на протязі 1920-1924 рр.

«Берлін», «Гамбург», «Мюнхен», «Любек», «Бремен»

(1904-1905 рр./1915-1916 рр. – модернізація)

Початковий вигляд після завершення будівництва

Вигляд після модернізації 1915-1916 рр.

Водотоннажність (норм.): 3.240 тонн, розміри: 111,3х13,2х5,58 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (12.150 к.с.), швидкість: 23 вузла, дальність ходу: 4.260 миль (на 12 вузлах), бронювання: палуба – 30мм (скоси – 50мм), щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, озброєння: 10х1 – 105мм/L40 гармат, 2х1 – 450мм торпедних апаратів (початково)/2х1 – 150­мм/L45 гармат, 6х1 – 105мм/L40 гармат, 2х1 – 500мм торпедних апаратів (після модернізації 1915-1916 рр.), екіпаж: 300 чол. (321 чол. – після модернізації)

Перші німецькі легкі крейсери, які отримали найменування за назвами німецьких міст (що стало традиційним для всіх наступних серій). Конструктивно являли собою подальший розвиток крейсерів типу «Газелле», але відносилися до т.зв. «універсального» типу, спро­можного як до тісної взаємодії з лінійним флотом, так і до служби в якості колоніальних стаціонерів.

«Любек» – затонув внаслідок підриву на мінах під час прориву німецького флоту до Ризької затоки 9 червня 1915 р.

Решта крейсерів серії виведені в резерв 1918 р., виключені зі складу флоту 1922 р., ро­зібрані на метал на протязі 1923-1927 рр.

«Лейпциг», «Данциг»

(1906 р./1915 р. – модернізація «Данцигу»)

Початковий вигляд після завершення будівництва

«Данциг» після модернізації 1915 р.

Водотоннажність (норм.): 3.270 тонн, розміри: 111,9х13,8х5,64 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (11.940 к.с.), швидкість: 22,5 вузла, дальність ходу: 4.680 миль (на 12 вузлах), бронювання: палуба – 30мм (скоси – 50мм), щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, озброєння: 10х1 – 105мм/L40 гармат, 2х1 – 450мм торпедних апаратів (початково)/2х1 – 150­мм/L45 гармат, 6х1 – 105мм/L40 гармат, 2х1 – 500мм торпедних апаратів («Данциг» після модернізації 1915 р.), екіпаж: 306 чол. (327 чол. – після модернізації)

Модифікована версія крейсерів попереднього типу, з удосконаленим розміщенням но­сової надбудови: рубка, КДП та містки монтувалися попереду фок-щогли, що істотно по­ліпшило оглядовість з командних постів крейсерів.

«Лейпциг» – потоплений артвогнем британських крейсерів під час бою біля Фолк­лендських островів 8 грудня 1914 р.

«Данциг» – виведений в резерв 1918 р., виключений зі складу флоту 1922 р., розібра­ний на метал на протязі 1924-1925 рр.

«Кенігсберг»

(1907 р.)

Водотоннажність (норм.): 3.390 тонн, розміри: 115,8х13,5х5,37 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (13.980 к.с.), швидкість: 25 вузлів, дальність ходу: 5.730 миль (на 12 вуз­лах), бронювання: палуба – 30мм (скоси – 50мм), щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, оз­броєння: 10х1 – 105мм/L40 гармат, 2х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 324 чол.

Перший німецький легкий крейсер з експериментальними турбінами в якості двигу­нів. Експеримент вийшов не дуже вдалим: турбіни виявилися досить неекономічними та потребували тільки високоякісного вугілля. Через це «Кенігсберг» опинився знерухомлений на узбережжі Німецької Східної Африки вже через декілька місяців після початку світової війни.

Зруйнований артвогнем британських кораблів (крейсеру «Гіацинт», моніторів «Хам­бер» та «Северн») в гирлі р. Руфіджі (Німецька Східна Африка) 11 липня 1915 р., затонув на мілині. Дві вцілілі 105-мм гармати були зняті екіпажем та використані на сухопутному фронті (й виявилися найбільш потужними артилерійськими системами на Східно-Афри­канському ТВД).

«Штеттін», «Штутгарт», «Нюрнберг»

(1907-1908 рр.)

Початковий вигляд після завершення будівництва

«Штеттін», «Штутгарт» після переобладнання в авіатранспорти (1916 р.)

Водотоннажність (норм.): 3.480 тонн, розміри: 116,4х13,5х5,43 метрів, двигуни (потуж­ність): парові машини (13.560 к.с.), швидкість: 24,5 вузла, дальність ходу: 4.380 миль (на 12 вузлах), бронювання: палуба – 30мм (скоси – 50мм), щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, озброєння: 10х1 – 105мм/L40 гармат, 2х1 – 450мм торпедних апаратів (початково)/4х1 – 105­мм/L40 гармат, 2х1 – 88мм/L45 зенітних гармат, 3 гідролітака («Штеттін», «Штутгарт» в якості авіатранспортів), екіпаж: 330 чол. (279 чол. – в якості авіатранспортів)

Чергова модифікація крейсерів типу «Лейпциг» з підвищеною швидкістю, збільше­ними дальністю ходу та морехідністю. Зросла також автономність кораблів.

«Нюрнберг» – потоплений артвогнем британських крейсерів під час бою біля Фолк­лендських островів 8 грудня 1914 р.

«Штеттін», «Штутгарт» – переобладнані в авіатранспорти 1916 р., служили в такій якості до 1930 р., виключені зі складу флоту 1931 р., розібрані на метал 1933-1935 рр.

«Емден», «Дрезден»

(1909 р.)

Водотоннажність (норм.): 3.630 тонн, розміри: 118,2х13,5х5,67 метрів, двигуни (потуж­ність): «Дрезден» – турбіни (18.900 к.с.)/«Емден» – парові машини (16.350 к.с.), швидкість: 25,5 вузлів («Дрезден»)/24 вузла («Емден»), дальність ходу: «Дрезден» – 3.600 миль (на 14 вузлах)/«Емден» – 3.780 миль (на 12 вузлах), бронювання: палуба – 30мм (скоси – 50мм), щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, озброєння: 10х1 – 105мм/L40 гармат, 2х1 – 450мм тор­педних апаратів, екіпаж: 342 чол.

Остання модифікація крейсерів типу «Берлін». «Дрезден» оздоблювався турбінами (з метою остаточного відпрацювання такого типу двигунів), «Емден» став останнім німець­ким легким крейсером з паровими машинами. Конструктивно були подібні до крейсера «Кьо­нігсберг».

«Емден» – важко ушкоджений артвогнем австралійського легкого крейсера «Сід­ней» біля Кокосових островів (Індійський океан) 9 листопада 1914 р., викинувся на корало­вий риф.

«Дрезден» – важко ушкоджений артвогнем британських крейсерів в бухті Камбер­ленд (о. Мас-о-Фуера) 14 березня 1915 р., підірваний екіпажем.

«Кельн», «Майнц», «Аугсбург», «Кольберг»

(1909-1911 рр./1915-1916 рр. – модернізація)

Початковий вигляд після завершення будівництва

«Аугсбург», «Кольберг» після модернізації 1915-1916 рр.

Водотоннажність (норм.): 4.380 тонн, розміри: 130,6х13,8х5,73 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (29.460 к.с.), швидкість: 26,5 вузлів, дальність ходу: 3.720 миль (на 14 вуз­лах), бронювання: палуба – 40мм (скоси – 50мм), щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, оз­броєння: 12х1 – 105мм/L45 гармат, 2х1 – 450мм торпедних апаратів (початково)/6х1 – 150­мм/L45 гармат, 2х1 – 88мм/L45 зенітних гармати, 2х1 – 500мм торпедних апаратів («Аугс­бург», «Кольберг» після модернізації), екіпаж: 348 чол. (357 чол. – після модернізації)

Перші серійні німецькі легкі крейсери з турбінними двигунами. Отримали також під­силене озброєння: 12 – 105-мм гармат замість 10 на крейсерах попередніх серій, а самі 105­мм гармати були нової моделі (з довжиною ствола 45 калібрів). Вже в ході війни пройшли переозброєння на 150-мм гармати.

«Кельн», «Майнц» – потоплені артвогнем британських лінійних крейсерів під час бою біля о. Гельголанд 28 серпня 1914 р.

«Аугсбург», «Кольберг» – виключені зі складу флоту 1930 р., розібрані на метал на протязі 1932-1934 рр.

«Бреслау», «Магдебург», «Страсбург», «Штральзунд», «Росток», «Карлсруе»

(1912-1914 рр.)

Початковий вигляд після завершення будівництва

«Бреслау» («Міділлі») після модернізації 1915 р.

«Страсбург», «Штральзунд», «Росток» після модернізації 1915-1916 рр.

Водотоннажність (норм.): 4.560 тонн, розміри: 138,6х13,5х5,16 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (33.480 к.с.), швидкість: 28 вузлів, дальність ходу: 5.820 миль (на 12 вуз­лах), бронювання: пояс – 60мм, траверси – 40мм, щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, палу­ба – 20мм, озброєння: 12х1 – 105мм/L45 гармат, 2х1 – 500мм торпедних апаратів (початко­­во)/2х1 – 150мм/L45 гармат, 8х1 – 105мм/L45 гармат, 2х1 – 500мм торпедних апаратів («Бре­слау» після модернізації)/7х1 – 150мм/L45 гармат, 2х1 – 88мм/L45 зенітних гармати, 4х1 – 500мм торпедних апаратів («Страсбург», «Штральзунд», «Росток» після модернізації), екі­паж: 354 чол. (363 чол. – після модернізації)

Перші легкі крейсери Німеччини з броньовим поясом вздовж бортів. Зросли також швидкість, дальність ходу та автономність кораблів. Спочатку озброювалися 12 – 105-мм гарматами, але вже ході війни були переозброєні на 150-мм артилерію.

«Магдебург» – сів на камені в гирлі Фінської затоки та був підірваний екіпажем 26 серпня 1914 р.

«Карлсруе» – затонув внаслідок внутрішнього вибуху (точні причини залишилися не­відомими) під час рейду в Південній Атлантиці 4 листопада 1914 р.

«Росток» – потоплений артвогнем британських лінійних крейсерів під час Великої битви Північного моря 14 жовтня 1916 р.

«Бреслау» – прорвався в Дарданелли разом з лінійним крейсером «Гебен» 10 серпня 1914 р., був номінально проданий Туреччині та включений до складу османського флоту під назвою «Міділлі». В якості учбового корабля дожив до доби Другої світової війни.

«Страсбург», «Штральзунд» – виключені зі складу флоту 1934 р., розібрані на метал 1936-1938 рр.

«Грауденц», «Регенсбург»

(1915 р.)

Водотоннажність (норм.): 4.920 тонн, розміри: 142,8х13,8х5,76 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (37.500 к.с.), швидкість: 28,5 вузлів, дальність ходу: 5.640 миль (на 12 вуз­лах), бронювання: пояс – 70мм, траверси – 40мм, щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, палу­ба – 30мм, озброєння: 7х1 – 150мм/L45 гармат, 2х1 – 88мм/L45 зенітних гармати, 4х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 384 чол.

Удосконалений варіант крейсерів попереднього типу. Мали покращену систему під­водного захисту. Спочатку передбачалося озброєння крейсерів з 12 – 105-мм гармат, але ще під час будівництва було вирішено встановити 150-мм артилерію.

Обидва крейсери виключені зі складу флоту 1935 р., розібрані на метал 1937-1939 рр.

«Ельбінг», «Піллау»

(1915 р.)

Водотоннажність (норм.): 4.350 тонн, розміри: 135,3х13,8х5,94 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (31.800 к.с.), швидкість: 27,5 вузлів, дальність ходу: 4.290 миль (на 12 вуз­лах), бронювання: палуба – 40мм (скоси – 50мм), носовий траверс – 60мм, щити гармат – 50мм, рубка – 80мм, озброєння: 8х1 – 150мм/L45 гармат, 2х1 – 88мм/L45 зенітних гармат, 2х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 438 чол.

Будувалися на замовлення Росії під назвами «Муравйов-Амурський» та «Адмірал Не­вельской», конфісковані з початком війни. Оскільки росіяни передбачали використати ці ко­раблі в складі Сибірської флотилії (фактично – в якості колоніальних стаціонерів), броньо­вий пояс на них не передбачався, що було явним анахронізмом для крейсерів «зразка 1915 р.».

«Ельбінг» – потоплений артвогнем та торпедами британських крейсерів під час ніч­ної фази Великої битви Північного моря 14-15 жовтня 1916 р.

«Піллау» – виключений зі складу флоту 1933 р., розібраний на метал 1934-1935 рр.

«Франкфурт», «Вісбаден»

(1916 р.)

Водотоннажність (норм.): 5.460 тонн, розміри: 145,5х13,92х6,12 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (43.560 к.с.), швидкість: 28,5 вузлів, дальність ходу: 4.800 миль (на 12 вуз­лах), бронювання: пояс – 70мм, траверси – 40мм, щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, палу­ба – 30мм (скоси – 40мм), озброєння: 8х1 – 150мм/L45 гармат, 2х1 – 88мм/L45 зенітних гар­мат, 4х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 474 чол.

Подальший розвиток крейсерів типу «Грауденц» та перші німецькі легкі крейсери, які від початку проектувалися під 150-мм гармати. Продемонстрували помітну вогневу перевагу над новітніми легкими крейсерами британців (т.зв. «легких крейсерів для Північно­го моря») з їх «комбінованим» озброєнням з 152-мм та 102-мм гармат.

«Вісбаден» – потоплений артвогнем британських лінкорів під час Великої битви Пів­нічного моря 14 жовтня 1916 р.

«Франкфурт» – виключений зі складу флоту 1936 р., встановлений в якості корабля-меморіалу в Бремені 1938 р.

«Бремзе», «Бруммер»

(1916 р.)

Водотоннажність (норм.): 4.320 тонн, розміри: 140,6х13,2х5,96 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (42.900 к.с.), швидкість: 30,5 вузлів, дальність ходу: 5.790 миль (на 12 вуз­лах), бронювання: пояс – 40мм, траверси – 30мм, щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, палу­ба – 20мм, озброєння: 4х1 – 150мм/L45 гармат, 2х1 – 88мм/L45 зенітних гармат, 2х1 – 500мм торпедних апаратів, 360 мін, екіпаж: 309 чол.

Спеціалізовані швидкохідні крейсери – мінні загороджувачі, призначені для насту­пальних мінних постановок біля британського узбережжя. З метою введення противника в оману їх силует був спроектованим схожим на силует британських легких крейсерів типу «Аретьюза». Під час Великої битви Північного моря обидва крейсери були використані в ро­лі лідерів торпедних сил (при цьому міни на борт не завантажувалися).

Переобладнані в учбові кораблі 1936 р., в такій якості дожили до доби Другої світо­вої війни, в ході якої були використані як швидкохідні військові транспорти.

«Потсдам», «Мюнстер», «Веймар», «Фленсбург»

(1917 р.)

Водотоннажність (норм.): 6.150 тонн, розміри: 151,5х14,1х6,15 метрів, двигуни (потуж­ність): турбіни (54.930 к.с.), швидкість: 29 вузлів, дальність ходу: 4.860 миль (на 12 вуз­лах), бронювання: пояс – 80мм, траверси – 60мм, щити гармат – 50мм, рубка – 100мм, палу­ба – 30мм (скоси – 40мм), озброєння: 8х1 – 150мм/L45 гармат, 3х1 – 88мм/L45 зенітних гар­мат, 2х2 – 600мм торпедних апаратів, екіпаж: 480 чол.

Останні та найбільш досконалі легкі крейсери Німеччини доби Першої світової війни. Вступили до строю вже після Великої битви Північного моря. Конструктивно являли собою подальший розвиток крейсерів типу «Франкфурт». Всього було замовлено 14 одиниць та­ких крейсерів, але до кінця війни встигли здати флоту тільки 4. Замовлення на решту кораб­лів анулювали через завершення бойових дій.

Переобладнані в крейсери протиповітряної оборони протягом 1938-1939 рр. (при цьо­му 150-мм гармати були замінені на 105-мм спарені зенітні установки), в такій якості взяли участь у Другій світовій війні.

Великі міноносці:

Тип 1898 – 48 од.

(«S-90» – «S-107», «G-108» – «G-113», «S-114» – «S-131», «G-132» – «G-137»)

(1899-1907 рр.)

Водотоннажність (норм.): 390 тонн, розміри: 64,8х6,9х2,64 метрів, двигуни (потужність): парові машини (6.480 к.с.), швидкість: 27,5 вузлів, дальність ходу: 1.080 миль (на 17 вуз­лах), озброєння: 1х1 – 88мм/L30 гармата, 2х1 – 50мм/L40 гармат, 3х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 60 чол.

Перші морехідні міноносці Німеччини (т.зв. «міноносці відкритого моря»). Дещо від­різнялися між собою в залежності від часу будівництва та фірми-будівельника. На початку несли озброєння з 3-4 – 50-мм гармат, але в 1910-1913 рр. отримали по одній 88-мм гарматі. Напередодні Першої світової війни вважалися вже застарілими та знаходилися в резерві. Після мобілізації використовувалися у складі сил берегової оборони. З 1915 р. отримали єди­ний літерний індекс «Т» зі збереженням старого бортового номеру).

В ході бойових дій загинули 10 одиниць («S-90», «S-115» – «S-119», «S-122» – «S-124», «S-129»). Решта кораблів серії виключена зі складу флоту 1918-1919 рр., розібрана на метал на протязі 1919-1923 рр.

Тип 1906 – 24 од.

(«S-138» – «S-149», «V-150» – «V-161»)

(1907-1908 рр.)

Водотоннажність (норм.): 540 тонн, розміри: 70,8х7,8х2,94 метрів, двигуни (потужність): парові машини (11.250 к.с.), швидкість: 30,5 вузлів, дальність ходу: 1.830 миль (на 17 вуз­лах), озброєння: 1х1 – 88мм/L35 гармата, 3х1 – 50мм/L55 гармат, 3х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 72 чол.

Подальший розвиток міноносців попереднього типу, з підсиленою артилерією, збіль­шеними швидкістю та дальністю ходу. З 1915 р. були виведені зі складу Хохзеєфлотте та передані до сил берегової оборони (при цьому отримали єдиний літерний індекс «Т» зі збере­женням старого бортового номеру).

В ході бойових дій загинули 4 одиниці («S-138», «S-147», «V-150», «V-156»). Решта міноносців серії виключена зі складу флоту 1920-1921 рр., розібрана на метал 1922-1927 рр.

Тип 1908 – 12 од.

(«V-162» – «V-164», «S-165» – «S-168», «G-169» – «G-173»)

(1909-1910 рр.)

Водотоннажність (норм.): 570 тонн, розміри: 73,5х7,92х3,12 метри, двигуни (потужність): турбіни (15.300 к.с.), швидкість: 32,5 вузлів, дальність ходу: 1.290 миль (на 20 вузлах), оз­броєння: 2х1 – 88мм/L35 гармат, 2х1 – 50мм/L55 гармат, 3х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 78 чол.

Перші великі міноносці німецького флоту з турбінами в якості головних двигунів. Не­сли також підсилену артилерію у вигляді 2 – 88-мм гармат. Ще 4 корабля цього типу були збудовані на замовлення ВМС Туреччини.

В ході бойових дій загинули 4 одиниці («V-162», «S-166», «G-171», «G-172»). Решта кораблів серії виключена зі складу флоту 1923 р., розібрана на метал 1924-1927 рр.

Тип 1909 – 24 од.

(«G-174», «G-175», «S-176» – «S-179», «V-180» – «V-191», «G-192» – «G-197»)

(1910-1911 рр.)

Водотоннажність (норм.): 660 тонн, розміри: 74,1х7,92х3,24 метри, двигуни (потужність): турбіни (16.800 к.с.), швидкість: 33 вузла, дальність ходу: 1.860 миль (на 20 вузлах), озбро­єння: 2х1 – 88мм/L35 гармат, 4х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 84 чол.

Удосконалена версія міноносців попереднього типу, з підсиленим торпедним озброєн­ням (додався 4-й апарат) та збільшеною дальністю ходу, що дозволило цим міноносцям су­проводжувати важкі кораблі Хохзеєфлотте по всій акваторії Північного моря.

В ході бойових дій загинули 5 одиниць («S-177», «V-187», «V-188», «V-191», «G-194»). Решта кораблів серії виключена зі складу флоту 1924-1925 рр., розібрана на метал на про­тязі 1925-1928 рр.

Тип 1911 – 24 од.

(«V-1» – «V-6», «G-7» – «G-12», «S-13» – «S-24»)

(1912-1913 рр.)

Водотоннажність (норм.): 690 тонн, розміри: 74,7х7,56х3,15 метри, двигуни (потужність): турбіни (18.300 к.с.), швидкість: 33,5 вузлів, дальність ходу: 1.920 миль (на 20 вузлах), оз­броєння: 2х1 – 88мм/L45 гармат, 4х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 87 чол.

Перші міноносці німецького флоту, які отримали на озброєння новітні та більш по­тужні 500-мм торпедні апарати замість старих 450-мм. Також з цієї серії нумерація міно­носців була знову розпочата з цифри «1», оскільки старі міноносці з такою нумерацією (по­будови ще 1880-х рр..) були вже відправлені на злам. Ще 2 міноносці цього типу були збудо­вані на замовлення ВМС Греції.

В ході бойових дій загинули 12 міноносців («V-4», «G-9», «G-12», «G-13», «S-14» – «S-18», «S-20» – «S-22»). Решту кораблів серії виключили зі складу флоту 1927-1928 рр., розіб­рали на метал 1929-1932 рр.

Тип 1913 – 24 од.

(«V-25» – «V-30», «S-31» – «S-36», «G-37» – «G-40», «V-43», «V-44»,

«S-45», «S-46», «S-49» – «S-52»)

(1914-1915 рр.)

Водотоннажність (норм.): 780 тонн, розміри: 79,2х8,34х3,63 метри, двигуни (потужність): турбіни (23.790 к.с.), швидкість: 34 вузла, дальність ходу: 1.950 миль (на 20 вузлах), озбро­єння: 3х1 – 88мм/L45 гармат, 2х2+2х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 90 чол.

Т.зв. «стандартні» міноносці відкритого моря, які стали вершиною розвитку міно­носців попередніх серій. Було істотно підсилено артилерійське та торпедне озброєння, та­кож стали першими німецькими міноносцями, які були переведені на виключно нафтове па­льне. Навесні 1914 р. було замовлено 60 міноносців такого типу, але в ході бойових дій вияви­лася слабкість артилерійського озброєння (німецькі 88-мм гармати істотно поступалися у вогневій могутності 102-мм гарматам британських есмінців). Через це будівництво серії було обмежене 24 одиницями. Попри це стали прототипом для наступних серій німецьких міноносців.

В ході бойових дій загинули 11 міноносців («V-25», «V-27», «V-29», «S-31», «S-33» – «S-35», «G-37», «V-44», «S-50», «S-51»). Решта кораблів серії була виведена зі складу флоту 1931-1932 рр. та в переважній більшості розібрані на метал на протязі 1933-1935 рр. Вик­лючення склали «S-45», «S-46», «S-52», які дожили до доби Другої світової війни в якості до­поміжних суден (торпедо ловів).

Тип 1913А – 4 од.

(«G-101» – «G-104»)

(1915 р.)

Водотоннажність (норм.): 1.290 тонн, розміри: 95,4х9,48х3,72 метри, двигуни (потуж­ність): турбіни (27.960 к.с.), швидкість: 33,5 вузла, дальність ходу: 2.490 миль (на 20 вуз­лах), озброєння: 4х1 – 105мм/L45 гармат, 2х2+2х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 105 чол.

Великі міноносці т.зв. «аргентинського» типу. Будувалися на німецьких корабельнях за замовленням Аргентини під назвами «Санта-Фе», «Сантьяго», «Сан-Луїс» та «Таку­ман», конфісковані з початком війни. Були значно більші за розмірами за «стандартні» мі­ноносці німецького флоту, оскільки призначалися для плавання у відкритих водах Південної Атлантики.

В ході бойових дій загинув тільки 1 міноносець – «G-104». Три інших корабля були по­вернені Аргентині після капітального ремонту та модернізації 1923 р.

Тип 1914R – 8 од.

(«В-97», «В-98», «V-99», «V-100», «В-109» – «В-112»)

(1915 р.)

Водотоннажність (норм.): 1.350 тонн, розміри: 99х9,36х4,05 метри, двигуни (потужність): турбіни (27.960 к.с.), швидкість: 36,5 вузла, дальність ходу: 2.250 миль (на 20 вузлах), оз­броєння: 4х1 – 105мм/L45 гармат, 2х2+2х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 114 чол.

Великі міноносці т.зв. «російського» типу. Створені на основі комплектів турбінного обладнання, яке виготовлялися на німецьких заводах за російським замовленням для новітніх російських есмінців типу «Новик». Вже готове до серпня 1914 р. обладнання було конфіско­ване німецьким урядом та використане для великих міноносців, які конструктивно стали ні­мецькою версією російських «новиків».

В ході бойових дій загинули 3 міноносця («V-99», «В-110», «В-112»). «В-109» встанов­лено в якості корабля-меморіалу в Данцигу 1936 р. «В-97» та «В-111» продали до Перу 1925 р., «В-98» та «V-100» продали до Венесуели 1927 р.

Тип 1914 – 48 од.

(«G-41», «G-42», «V-47», «V-48», «S-53» – «S-66», «V-67» – «V-84», «G-85» – «G-96»)

(1915-1916 рр.)

Водотоннажність (норм.): 960 тонн, розміри: 84,6х8,37х3,9 метри, двигуни (потужність): турбіни (24.300 к.с.), швидкість: 35,5 вузла, дальність ходу: 2.130 миль (на 20 вузлах), оз­броєння: 3х1 – 105мм/L45 гармат, 2х2+2х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 102 чол.

Значно удосконалена версія міноносців «типу 1913». У порівнянні з прототипом були переозброєні на 105-мм гармати, що забезпечило їм вогневу перевагу над британськими ес­мінцями (німецька 105-мм гармата за балістичними характеристиками помітно перевершу­вала британську 102-мм гармату). Зросли також швидкість та дальність ходу.

В ході бойових дій загинули 20 міноносців («G-42», «V-47», «V-48», «S-57» – «S-59», «S-64», «S-66», «V-68», «V-72», «V-75», «V-76», «V-84», «G-85», «G-87», «G-88», «G-90», «G-93», «G-94», «G-96»). З вцілілих 4 одиниці («S-54», «S-55», «V-80», «G-91») передані Фінлян­дії 1924 р., ще 4 («S-60», «S-66», «V-67», «V-82») передані Курляндії 1925 р., 2 одиниці («V-77» та «G-95») продані до Еквадору 1930 р. Решта кораблів виключена зі складу флоту 1936 р. та, в переважній частині, розібрані на метал на протязі 1937-1939 рр. Виключення скла­ли тільки «S-61» та «S-65», які дожили до доби Другої світової війни в якості швидкохідних буксирів мішеней для артилерійських навчань.

Тип 1915М – 18 од.

(«V-113» – «V-116», «H-117» – «H-122», «В-123» – «В-126», «S-127» – «S-130»)

(1916-1917 рр.)

Водотоннажність (норм.): 990 тонн, розміри: 84,6х8,34х3,57 метри, двигуни (потужність): турбіни (26.700 к.с.), швидкість: 36 вузлів, дальність ходу: 2.250 миль (на 20 вузлах), оз­броєння: 3х1 – 105мм/L45 гармат, 2х2+2х1 – 500мм торпедних апаратів, екіпаж: 105 чол.

Великі міноносці т.зв. «мобілізаційного» типу (про що свідчить літера «М» в найме­нуванні серії). Конструктивно являли собою удосконалену версію міноносців «типу 1914» з підвищеною швидкістю. Також покращилась показники морехідності та автономності та зросла дальність ходу. Всього було замовлено 60 міноносців такого типу, але до кінця війни флоту було здано тільки 18 одиниць. Замовлення на будівництво решти 42 одиниць були анульовані після завершення бойових дій.

Всі міноносці серії увійшли до складу флоту вже після Великої битви Північного моря. На завершальному етапі світової війни серія втрат не зазнала. «В-123» – «В-125» були пе­редані ВМС Другої Речі Посполитої 1930 р. «Н-117», «Н-118», «Н-120» були переобладнані в учбові кораблі 1935 р. Решта кораблів була виведена з бойового складу флоту 1938 р. та ро­зібрана на метал 1938-1939 рр.

Малі міноносці:

Тип 1913N – 4 од.

(«V-105» – «V-108»)

(1914 р.)

Водотоннажність (норм.): 420 тонн, розміри: 62,7х6,21х2,55 метри, двигуни (потужність): турбіни (5.490 к.с.), швидкість: 29,5 вузлів, дальність ходу: 1.380 миль (на 17 вузлах), оз­броєння: 2х1 – 88мм/L30 гармат, 3х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 60 чол.

Малі прибережні міноносці т.зв. «нідерландського» типу. Будувалися на німецьких ко­рабельнях на замовлення Голландії, конфісковані з початком війни. Використовувалися в сис­темі берегової оборони на Балтиці.

В ході бойових дій загинув 1 міноносець («V-107»). Три інших повернуті Голландії піс­ля ремонту 1921 р.

Тип А-І – 14 од.

(«А-1» – «А-14»)

(1915 р.)

Водотоннажність (норм.): 108 тонн, розміри: 41,7х4,59х1,53 метри, двигуни (потужність): парові машини (1.230 к.с.), швидкість: 20 вузлів, дальність ходу: 960 миль (на 12 вузлах), озброєння: 1х1 – 50мм/L55 гармата, 2х1 – 450мм торпедних апаратів, екіпаж: 27 чол.

Невеликі та дешеві міноносці прибережної дії, призначені для масової побудови. Мог­ли також додатково нести трали та використовуватися в якості тральників. Попри прос­тоту та дешевизну конструкції, виявилися занадто слабкими в порівнянні з реальними вимо­гами війни. Через це їх будівництво обмежилося тільки 14 одиницями.

В ході бойових дій загинули 6 одиниць («А-2», «А-3», «А-6», «А-7», «А-10», «А-13»). Решту міноносців виключили зі складу флоту 1918 р., роззброїли та розпродали німецьким та іноземним приватним фірмам для комерційного використання.

Тип А-ІІ – 30 од.

(«А-15» – «А-44»)

(1915-1916 рр.)

Водотоннажність (норм.): 240 тонн, розміри: 49,8х5,31х2,34 метри, двигуни (потужність): турбіни (3.240 к.с.), швидкість: 24,5 вузлів, дальність ходу: 690 миль (на 20 вузлах), озбро­­єння: 2х1 – 88мм/L30 гармати, 1х1 – 450мм торпедний апарат, екіпаж: 30 чол.

Удосконалена версія міноносців попереднього типу, з покращеною морехідністю, під­силеним артилерійським озброєнням, більшою швидкістю та збільшеним районом плавання. Як і їх попередники, могли нести трали та використовуватися в якості тральників.

В ході бойових дій загинули 5 одиниць («А-15», «А-19», «А-32», «А-37», «А-40»). Після війни 9 одиниць («А-21» – «А-24», «А-27», «А-30», «А-35», «А-39», «А-42») передані морській прикордонній сторожі та службі охорони рибальства в Північному морі. Решту кораблів виключили зі складу флоту 1920-1921 рр., роззброїли та розпродали німецьким та іноземним приватним фірмам для комерційного використання.

Тип А-ІІІ – 54 од.

(«А-45» – «А-98»)

(1916-1917 рр.)

Водотоннажність (норм.): 360 тонн, розміри: 61,2х6,42х3,27 метри, двигуни (потужність): турбіни (5.940 к.с.), швидкість: 27,5 вузлів, дальність ходу: 780 миль (на 20 вузлах), озбро­­єння: 2х1 – 88мм/L30 гармати, 1х2 – 450мм торпедний апарат, екіпаж: 54 чол.

Найбільш досконалі малі міноносці Німеччини доби Першої світової війни, подальший розвиток типу А-ІІ. Кораблі виявилися досить вдалими і всього було замовлено 96 одиниць, але до кінця війни встигли завершити тільки 54 міноносця. Замовлення на решту кораблів анулювали через завершення бойових дій.

В ході бойових дій загинули 11 міноносців («А-51», «А-56» – «А-58», «А-60», «А-67», «А-71» – «А-73», «А-77», «А-79»). З вцілілих 4 одиниці («А-48», «А-54», «А-57», «А-66») були передані Другій Речі Посполитої 1924 р., 3 міноносця («А-45», «А-69», «А-90») передані Кур­ляндії 1925 р., ще 4 («А-75», «А-63», «А-78», «А-87») передані Болгарії теж 1925 р. і 2 кораб­ля («А-55», «А-96») передані до Іраку 1927 р. Решта міноносців серії була виключена зі складу флоту 1935-1937 рр., частково розібрана на метал, частково – розпродана приват­ним фірмам на протязі 1936-1939 рр.

Підводні човни:

«U-1»

(1906 р.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 240/270 тонн, розміри: 42,3х3,75х3,18 метри, двигуни (потужність): ДВЗ (408 к.с.)/ЕД (420 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 10,5/8 вузлів, даль­ність ходу (надвод./підвод.): 1.500 миль (на 8 вузлах)/45 миль (на 4 вузлах), озброєння: 1 – носовий 450мм торпедний апарат (3 торпеди), екіпаж: 18 чол.

Перший підводний човен, офіційно прийнятий на озброєння німецького флоту. Роз­роблений на основі підводного човна «Карп», збудованого на корабельні «Германіа» (суднобу­дівний підрозділ концерну «Крупп») за російським замовленням. Головною енергетичною ус­тановкою субмарини був двигун внутрішнього згорання (ДВЗ), як на «Карпі» та інших суб­маринах Франції та Британії того часу. Але, на відміну від французів, британців або росіян, німці використовували в якості пального керосин, а не бензин (це позитивно вплинуло на по­жежну безпеку човна – що було однією з найбільш болючих проблем всіх субмарин «першої генерації»). Фактично був експериментальним кораблем. В роки Першої світової війни вико­ристовувався в якості учбового.

Виключений зі складу флоту 1918 р., з 1920 р. – експонат в Музеї розвитку техніки в Мюнхені (виставлений в розрізаному навпіл вигляді щоб наочно продемонструвати внутріш­ній устрій субмарини).

«U-2»

(1908 р.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 330/435 тонн, розміри: 45,3х5,46х3,24 метри, двигуни (потужність): ДВЗ (600 к.с.)/ЕД (630 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 12/8,5 вузлів, даль­ність ходу (надвод./підвод.): 1.680 миль (на 8 вузлах)/48 миль (на 5 вузлах), озброєння: 2 – носових, 2 – кормових 450мм торпедних апарата (6 торпед), екіпаж: 21 чол.

Подальший розвиток конструктивних рішень, реалізованих в «U-1». Було різко підси­лено озброєння, дещо зріс оперативний радіус дії. Проте, як і його попередник, цей підводний човен залишався фактично експериментальним. В роки Першої світової війни використову­вався в якості учбового. Ще 2 субмарини такого типу були збудовані на замовлення Австро-Угорщини.

Виключений зі складу флоту 1918 р., розібраний на метал 1919-1920 рр.

«U-3», «U-4»

(1909 р.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 420/510 тонн, розміри: 51,3х5,64х3,42 метри, двигуни (потужність): ДВЗ (780 к.с.)/ЕД (960 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 13,5/9 вузлів, даль­ність ходу (надвод./підвод.): 2.430 миль (на 9 вузлах)/54 милі (на 4,5 вузлах), озброєння: 1х1 – 37мм/L30 гармата, 2 – носових, 2 – кормових 450мм торпедних апарата (6 торпед), екі­паж: 24 чол.

Значно удосконалена версія підводного човна попереднього типу. Стали останніми експериментальними субмаринами німецького флоту та фактично являли собою «передсе­рійні» зразки. Як і їх попередники, в роки Першої світової війни використовувалися в якості учбових.

Виключені зі складу флоту 1918 р., розібрані на метал 1919-1920 рр.

Тип UA-Iа – 8 од.

(«U-5» – «U-12»)

(1910-1912 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 540/630 тонн, розміри: 57,3х5,7х3,6 метри, двигуни (потужність): ДВЗ (900 к.с.)/ЕД (1.050 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 13,5/10,5 вузлів, дальність ходу (надвод./підвод.): 3.000 миль (на 9 вузлах)/78 миль (на 4 вузлах), озброєння: 1х1 – 37мм/L30 гармата, 2 – носових, 2 – кормових 450мм торпедних апарата (6 торпед), екі­паж: 27 чол.

Перші серійні субмарини Німеччини, показники швидкості, маневровості та дально­сті ходу яких нарешті задовольнили командування німецького флоту й воно вирішило, що підводні човни цього типу придатні для використання в реальних бойових діях. І саме на ці субмарини пав основний тягар бойових дій в початковий період світової війни – що і пояс­нює їх вкрай важкі втрати.

В ході бойових дій загинули майже всі субмарини серії. Єдина вціліла «U-9» виключена зі складу флоту 1918 р., встановлена в якості корабля-меморіалу в Кілі 1920 р.

Тип UA-Ib – 6 од.

(«U-13» – «U-18»)

(1912-1913 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 570/690 тонн, розміри: 57,9х6х3,45 метри, двигуни (потужність): ДВЗ (1.260 к.с.)/ЕД (1.200 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 14,5/10,5 вузлів, дальність ходу (надвод./підвод.): 5.790 миль (на 9 вузлах)/75 миль (на 5 вузлах), озброєння: 1х1 – 50мм/L40 гармата, 2 – носових, 2 – кормових 450мм торпедних апарата (6 торпед), екі­паж: 27 чол.

Значно удосконалена версія субмарин попереднього типу й останні підводні човни Ні­меччини, які оздоблювалися керосиновими ДВЗ. Формально вважалися «крейсерськими», але застосування ДВЗ негативно впливало на автономність та істотно ускладнювало їх вико­ристання для операцій на значній відстані від своїх баз. Як наслідок, зазнали не менших втрат, ніж їх попередники.

В ході бойових дій загинули майже всі субмарини серії. Єдина вціліла «U-17» вик­лючена зі складу флоту 1918 р., розібрана на метал 1919-1920 рр.

Тип UA-IIа – 6 од.

(«U-19» – «U-24»)

(1913-1914 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 630/810 тонн, розміри: 64,2х6,15х3,54 метри, двигуни (потужність): дизелі (1.680 к.с.)/ЕД (1.230 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 15,5/9,5 вуз­лів, дальність ходу (надвод./підвод.): 7.620 миль (на 8 вузлах)/81 миля (на 5 вузлах), озбро­­єння: 1х1 – 88мм/L30 гармата, 2 – носових, 2 – кормових 500мм торпедних апарата (6 тор­пед), екіпаж: 30 чол.

Перші підводні човни Німеччини з дизелями в якості головних двигунів та більш по­тужними 500-мм торпедними апаратами (замість 450-мм). Використання дизелів істотно підвищило автономність та оперативний радіус дії цих підводних човнів. Фактично являли собою перші реально «крейсерські» субмарини, справжні «субмарини відкритого моря», які були спроможні завдавати удари на значній відстані від своїх баз. Стали прототипом для наступних серій німецьких субмарин.

В ході бойових дій загинули 3 одиниці («U-20», «U-23», «U-24»). Решту субмарин виве­ли до резерву 1918 р., виключили зі складу флоту 1922 р., розібрали на метал 1923-1924 рр.

Тип UA-IIb – 18 од.

(«U-25» – «U-42»)

(1914-1915 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 690/870 тонн, розміри: 64,8х6,3х3,6 метри, двигуни (потужність): дизелі (1.830 к.с.)/ЕД (1.290 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 16,5/10 вузлів, дальність ходу (надвод./підвод.): 8.790 миль (на 8 вузлах)/87 миль (на 5 вузлах), озброєння: 1х1 – 88мм/L30 гармата, 2 – носових, 2 – кормових 500мм торпедних апарата (6 торпед), екі­паж: 33 чол.

Удосконалений варіант підводних човнів попереднього типу. Вдалі крейсерські субма­рини, які в самій Німеччині (та далеко за її межами) отримали показове прізвисько «грізні тридцяті» – через те, що бортові номери більшості човнів цього типу розпочиналися з циф­ри «30». Стали прототипом для наступних серій німецьких крейсерських субмарин.

В ході бойових дій загинули 13 одиниць («U-26» – «U-32», «U-34», «U-36», «U-37», «U-39» – «U-41»). Решту субмарин вивели до резерву 1918 р., виключили зі складу флоту 1922 р., розібрали на метал 1924-1926 рр.

Тип UB-I – 9 од.

(«UB-1» – «UB-9»)

(1915 р.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 135/150 тонн, розміри: 27,9х3,3х2,94 метри, двигуни (потужність): дизелі (60 к.с.)/ЕД (120 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 7,5/6 вузлів, даль­­ність ходу (надвод./підвод.): 1.650 миль (на 5 вузлах)/45 миль (на 4 вузлах), озброєння: 1х1 – 37мм/L30 гармата, 2 – носових 450мм торпедних апарата (2 торпеди), екіпаж: 15 чол.

Малі підводні човни прибережної дії, призначені для масової та швидкої побудови в умовах війни (в німецькому флоті вони отримали показове прізвисько «швейні машинки»). Проте, прагнення до простоти та дешевизни зіграло злий жарт з цими субмаринами – їх боєздатність виявилася недостатньою, через що серію обмежили 9 одиницями. Втім, 3 суб­марини такого типу були збудовані для Австро-Угорщини (та ще 3 – зібрані на австро-угор­ських корабельнях).

В ході бойових дій загинули 4 одиниці («UB-3», «UB-4», «UB-7», «UB-8»). З інших «UB-2» та «UB-6» ще в 1916 р. були передані Болгарії, решта – виключені зі складу флоту 1918 р., розібрані на метал 1919-1921 рр.

Тип UC-I – 6 од.

(«UC-1» – «UC-6»)

(1915 р.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 162/180 тонн, розміри: 34,2х3,3х3 метри, двигуни (по­­­­тужність): дизелі (90 к.с.)/ЕД (180 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 6,5/5,5 вузлів, даль­ність ходу (надвод./підвод.): 780 миль (на 5 вузлах)/51 миля (на 4 вузлах), озброєння: 12 мін, екіпаж: 12 чол.

Перші спеціалізовані підводні мінні загороджувачі німецького флоту. Конструктивно створені на основі малих підводних човнів типу UB-I та успадкували всі їх особливості та недоліки: простоту та дешевизну конструкції, недостатню боєздатність. Через це будів­ництво серії обмежилося 6 одиницями. Ще 3 субмарини цього типу були зібрані на австро-угорських корабельнях.

В ході бойових дій загинули 4 одиниці («UC-1», «UC-2», «UC-3», «UC-5»). 2 вцілілі суб­марини («UC-4», «UC-6») виключені зі складу флоту 1918 р., розібрані на метал 1920 р.

Тип UA-III – 24 од.

(«U-43» – «U-66»)

(1915-1916 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 810/930 тонн, розміри: 68,4х6,45х3,9 метри, двигуни (потужність): дизелі (2.250 к.с.)/ЕД (1.320 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 16,5/9 вузлів, дальність ходу (надвод./підвод.): 9.180 миль (на 8 вузлах)/87 миль (на 5 вузлах), озброєння: 2х1 – 88мм/L30 гармати, 2 – носових, 2 – кормових 500мм торпедних апарата (8 торпед), екі­паж: 36 чол.

Крейсерські підводні човни, призначені для дій по всій акваторії Північного моря, а також в Атлантичному океані – в районі західних підходів до Британських островів. Про­ект розроблено на основі «грізних тридцятих». В порівнянні з прототипом зросли морехід­ність, автономність та дальність ходу субмарин.

В ході бойових дій загинуло 9 одиниць («U-44», «U-45», «U-48» – «U-51», «U-56», «U-58», «U-59»). Решту субмарин вивели в резерв 1924 р, виключили зі складу флоту 1931-1932 рр., розібрали на метал 1933-1936 рр.

Тип UA-OH – 6 од.

(«U-67» – «U-72»)

(1915-1916 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 720/900 тонн, розміри: 69,3х6,3х3,96 метри, двигуни (потужність): дизелі (2.310 к.с.)/ЕД (1.350 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 16,5/10,5 вуз­лів, дальність ходу (надвод./підвод.): 7.380 миль (на 8 вузлах)/108 миль (на 5 вузлах), оз­броєння: 2х1 – 88мм/L30 гармати, 4 – носових, 1 – кормовий 500мм торпедних апарата (12 торпед), екіпаж: 39 чол.

Крейсерські підводні човни, які було розроблено та побудовано на корабельні «Герма­ніа» за замовленням ВМС Австро-Угорщини. В зв’язку з неможливістю передати човни со­юзнику в умовах війни, вони діяли у складі німецького флоту.

В ході бойових дій загинуло 2 одиниці («U-68», «U-69»). 4 інших були повернуті Авст­ро-Угорщині після ремонту 1921 р.

Тип UB-II – 30 од.

(«UB-10» – «UB-39»)

(1915-1916 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 270/300 тонн, розміри: 36,9х4,38х3,72 метри, двигуни (потужність): дизелі (300 к.с.)/ЕД (300 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 9/6 вузлів, даль­ність ходу (надвод./підвод.): 6.450 миль (на 5 вузлах)/45 миль (на 4 вузлах), озброєння: 1х1 – 50мм/L40 гармата, 2 – носових 500мм торпедних апарата (4 торпеди), екіпаж: 21 чол.

Значно покращена версія малих прибережних підводних човнів типу UB-I. В порівнян­ні з прототипом зросли практично всі показники: живучість, маневровість, радіус дії, озб­роєння тощо. Ще 3 субмарини були збудовані для ВМС Австро-Угорщини та доставлені до Адріатики по залізниці, ще 9 човнів зібрані на австро-угорських корабельнях.

В ході бойових дій загинули 8 одиниць («UB-12», «UB-13», «UB-16», «UB-18», «UB-22», «UB-29», «UB-33», «UB-38»). З вцілілих 3 одиниці («UB-24», «UB-27», «UB-30») переда­ні Фінляндії 1922 р., 2 одиниці («UB-15», «UB-36») передані Курляндії 1923 р. та ще 2 оди­ниці («UB-21», «UB-39») передані Болгарії 1924 р. Решта човнів серії була виведена в резерв 1918 р., виключена зі складу флоту 1929-1930 рр., розібрана на метал 1931-1932 рр.

Тип UC-II – 36 од.

(«UC-7» – «UC-42»)

(1915-1916 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 420/480 тонн, розміри: 49,2х5,19х3,67 метри, двигуни (потужність): дизелі (510 к.с.)/ЕД (480 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 11,5/6,5 вузлів, дальність ходу (надвод./підвод.): 7.500 миль (на 8 вузлах)/54 милі (на 4 вузлах), озброєння: 1х1 – 88мм/L30 гармата, 2 – палубних носових, 1 – кормовий 500мм торпедних апарати (7 торпед), 18 мін, екіпаж: 24 чол.

Підводні мінні загороджувачі принципово нового типу, в порівнянні з попереднім ти­пом UC-I. В 10 разів (!) зросла дальність ходу (що дозволило перейти до постановки насту­пальних мінних загороджень біля узбережжя противника), додалося торпедно-артиллерій­ське озброєння, яке створило можливість використати ці субмарини для боротьби з воро­жим судноплавством. Ще 6 субмарин такого типу було споруджено на корабельнях Авст­ро-Угорщини, частково з вузлів та агрегатів, поставлених з Німеччині.

В ході бойових дій загинуло 12 одиниць («UC-7», «UC-9», «UC-10», «UC-12», «UC-15», «UC-18», «UC-19», «UC-24», «UC-26», «UC-30», «UC-33», «UC-39»). З інших човнів 2 одини­ці («UC-27», «UC-36») були передані Фінляндії 1923 р., 3 одиниці («UC-11», «UC-14», «UC-25») передані Туреччині 1924 р. та 2 одиниці («UC-40», «UC-42») передані Україні 1925 р. Решту субмарин серії вивели в резерв 1922 р., виключили зі складу флоту 1930-1932 рр., ро­зібрали на метал 1932-1934 рр.

Тип UE-I – 9 од.

(«U-73» – «U-81»)

(1916 р.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 750/930 тонн, розміри: 56,7х5,94х4,89 метри, двигуни (потужність): дизелі (900 к.с.)/ЕД (900 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 10,5/7,5 вузлів, дальність ходу (надвод./підвод.): 7.890 миль (на 7 вузлах)/84 милі (на 4 вузлах), озброєння: 1х1 – 88мм/L30 гармата, 1 – носовий, 1 – кормовий 500мм торпедні апарати (4 торпеди), 36 мін, екіпаж: 33 чол.

Перші (та єдині в добу Великої війни) підводні мінні загороджувачі Німеччини, які проектувалися та будувалися для здійснення наступальних мінних постановок біля узбереж противника. Несли вдвічі більше мін, ніж загороджувачі типу UC-II та й принцип розташу­вання цих мін був іншим (в горизонтальних мінних трубах, замість вертикальних шахт).

В ході бойових дій загинуло 4 одиниці («U-74» – «U-77»). Решту субмарин серії вивели до резерву 1922 р., виключили зі складу флоту 1931 р., розібрали на метал 1932-1935 рр.

Тип UT-I – 6 од.

(«Фатерланд», «Рейн», «Везер», «Ельба», «Вісла», «Одер»)

(1916 р.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 1.530/1.860 тонн, розміри: 66х9,3х5,4 метри, двигуни (потужність): дизелі (840 к.с.)/ЕД (810 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 12,5/6,5 вузлів, дальність ходу (надвод./підвод.): 24.960 миль (на 5,5 вузлах)/66 миль (на 3 вузлах), ванта­жомісткість: 960 брт, екіпаж: 57 чол.

Найбільші підводні човни Німеччини доби Першої світової війни та унікальні, єдині в історії, вантажно-транспортні судна підводного плавання (хоча ще на стадії проекту була передбачена можливість встановлення артилерійсько-торпедного озброєння). Створені з метою підтримання морської торгівлі з США в умовах війни та британської морської бло­кади. Саме через це мали, як цивільні судна, власні імена, а не літерно-цифрові індекси та формально не входили до складу ВМФ, а належали найбільшій німецькій судноплавній компа­нії GAPAG. Хоча ті вантажі, які транспортні субмарини доставили з США до Німеччини і не могли мати великого економічного значення, але сам факт здійснення систематичної морської торгівлі попри британську блокаду мав велике міжнародно-правове, політичне та пропагандистське значення.

В ході бойових дій загинули 2 одиниці («Везер» та «Одер»). З інших субмарин «Фа­терланд» було встановлено в Бремені в якості корабля-музею 1920 р. «Рейн», «Ельба» та «Вісла» 1919-1920 рр. були офіційно включені до складу ВМФ та переобладнані в перші німе­цькі підводні крейсери з озброєнням з 4 – носових та 2 – кормових 500-мм торпедних апара­тів (боєкомплект – 18 торпед), 2 – 150-мм та 2 – 88-мм гармат (при цьому, замість «циві­льних» найменувань, отримали бортові номери «UK-1», «UK-2», «UK-3»). Переважно вико­ристовувалися з учбовою та експериментальною метою, стали прототипом для наступних типів німецьких підводних крейсерів. Виключені зі складу флоту 1936 р., розібрані на метал 1937-1938 рр.

Тип UB-III – 36 од.

(«UB-40» – «UB-75»)

(1916-1917 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 510/660 тонн, розміри: 55,8х5,79х3,69 метри, двигуни (потужність): дизелі (1.080 к.с.)/ЕД (792 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 13,5/7,5 вузлів, дальність ходу (надвод./підвод.): 8.460 миль (на 6 вузлах)/54 милі (на 4 вузлах), озброєння: 1х1 – 88мм/L45 гармата, 4 – носових, 1 – кормовий 500мм торпедні апарати (10 торпед), екі­паж: 33 чол.

Останній та найбільш досконалий тип «малих» підводних човнів класу UB. За своїми розмірами та можливостями наближалися до рівня «крейсерських» субмарин, проте зали­шалися достатньо дешевими та технологічними у виробництві. Німецьке морське команду­вання планувало масове будівництво підводних човнів цього типу та вже замовило 75 оди­ниць, але до кінця війни вдалося здати флоту тільки 36 човнів. Ще 6 човнів були зібрані на корабельнях Австро-Угорщини. Замовлення на решту субмарин були анульовані через завер­шення бойових дій. Проте човни цього типу стали прототипом т.зв. «середніх» субмарин, які стали найбільш масовими в добу Другої світової війни.

В ході бойових дій було втрачено 5 одиниць («UB-44», «UB-46», «UB-54», «UB-63», «UB-66»). З інших 4 човни («UB-51», «UB-57», «UB-60», «UB-72») передані Україні 1925 р., 3 човни («UB-45», «UB-48», «UB-69») передані Туреччині 1926 р., 3 човни («UB-42», «UB-47», «UB-59») продані Іспанії 1924 р. Решту субмарин серії виключили зі складу флоту на протязі 1934-1936 рр. та розібрали на метал 1935-1938 рр.

Тип UC-III – 18 од.

(«UC-43» – «UC-60»)

(1916-1917 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 480/570 тонн, розміри: 56,1х5,49х3,78 метри, двигуни (потужність): дизелі (600 к.с.)/ЕД (750 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 11,5/6,5 вузлів, дальність ходу (надвод./підвод.): 7.920 миль (на 8 вузлах)/57 миль (на 4 вузлах), озброєння: 1х1 – 88мм/L45 гармата, 2 – палубних носових, 1 – кормовий 500мм торпедні апарати (7 тор­­пед), 18 мін, екіпаж: 30 чол.

Останні підводні мінні загороджувачі німецького флоту добу Першої світової війни. Конструктивно являли собою комбінацію «малих» човнів типу UB-III та підводних загород­жувачів типу UC-II. Всього було замовлено 36 човнів такого типу, але до кінця війни було здано флоту тільки 18 одиниць. Ще 3 човна було зібрано на корабельнях Австро-Угорщини. Замовлення на решту було анульовано після укладення перемир’я.

В ході бойових дій загинули 7 одиниць («UC-43» – «UC-47», «UC-55», «UC-57»). Два човна («UC-48» «UC-54») продали до Іспанії 1926 р. Решту субмарин серії виключили зі скла­ду флоту 1934-1936 рр., розібрали на метал 1935-1938 рр.

Тип UA-IV – 18 од.

(«U-82» – «U-99»)

(1916-1917 рр.)

Водотоннажність (надвод./підвод.): 930/1.080 тонн, розміри: 70,5х6,3х3,93 метри, двигуни (потужність): дизелі (2.400 к.с.)/ЕД (1.200 к.с.), швидкість (надвод./підвод.): 16,5/9,5 вуз­лів, дальність ходу (надвод./підвод.): 11.430 миль (на 8 вузлах)/57 миль (на 5 вузлах), озб­роєння: 1х1 – 105мм/L45 гармата, 1х1 – 88мм/L30 гармата, 4 – носових, 2 – кормових 500мм торпедні апарати (12 торпед), екіпаж: 39 чол.

Останні, найбільш потужні та досконалі крейсерські субмарини німецького флоту періоду Першої світової війни. Стали прототипом для повоєнних крейсерських субмарин як в Німеччині, так і в деяких інших країнах. Всього було замовлено 48 таких субмарин, але до кінця війни флоту було передано тільки 18 одиниць. Замовлення на решту були анульовані після укладення перемир’я.

В ході бойових дій було втрачено 4 одиниці («U-83», «U-85», «U-87», «U-88»). Два човни («U-90», «U-96») передані Україні 1924 р., ще три («U-84», «U-89», «U-93») продані Аргентині того ж 1924 р. Решту субмарин виключили зі складу флоту 1936-1937 рр., розіб­рали на метал 1937-1939 рр.

Канонерські човни:

«Корморан», «Гейер»

(1893-1895 рр.)

Водотоннажність (норм.): 1.620 тонн, розміри: 84х10,5х5,4 метри, двигуни (потужність): парові машини (2.880 к.с.), швидкість: 16,5 вузлів, дальність ходу: 3.600 миль (на 9 вузлах), озброєння: 8х1 – 105мм/L35 гармат, 2х1 – 450мм торпедних апарати, екіпаж: 165 чол.

Будувалися як «колоніальні крейсери-корвети 4-го рангу», перекласифіковані в кано­нерки 1913 р. Несли додаткове вітрильне оснащення з метою підвищення автономності. Всього в серії було 6 одиниць, але 4 з них були виключені зі складу флоту ще до початку Пер­шої світової війни.

«Корморан» – затоплений екіпажем в Циндао напередодні падіння німецької фор­теці 30 жовтня 1914 р.

«Гейер» – інтернований в Гонолулу (Гавайські острови, США) 7 листопада 1914 р. В 1918 р. був формально повернутий Німеччині, але Гонолулу так і не залишав та був прода­ний на злам американській приватній фірмі на Гавайях.

«Ілтіс», «Ебер», «Пантер», «Тігер», «Ягуар», «Лухс»

(1898-1903 рр.)

Водотоннажність (норм.): 990 тонн, розміри: 66,9х9,72х3,6 метри, двигуни (потужність): парові машини (1.380 к.с.), швидкість: 14,5 вузлів, дальність ходу: 3.450 миль (на 9 вузлах), озброєння: 2х1 – 105мм/L40 гармат, 6х1 – 37мм/L30 гармат, екіпаж: 129 чол.

Морехідні канонерки, спроектовані та збудовані спеціально для колоніальної служби. Будувалися для заміни «колоніальних крейсерів-корветів» та більш ранніх вітрильно-гвинто­вих канонерок побудови 1870-1880-х рр.. Мали відносно малу осадку, яка дозволяла їм діяти в прибережній зоні та в гирлах великих рік Китаю та Південної Азії.

«Ілтіс», «Тігер», «Ягуар», «Лухс» – затоплені екіпажами в Циндао напередодні па­діння німецької фортеці 7-8 листопада 1914 р.

«Ебер» – передав своє озброєння на допоміжний крейсер «Кап Трафальгар» 3 серпня 1914 р., інтернований під комерційним прапором в порту Байя (Бразилія) 14 вересня 1914 р. В 1918 р. був формально повернутий Німеччині, але до складу флоту так і не повернувся та був проданий бразильській фірмі для комерційного використання.

«Пантер» – на момент початку Першої світової війни знаходився на ремонті в мет­рополії. В ході війни використовувався в системі берегової оборони на Балтиці. Перейшов до Циндао 1921 р., після повернення колонії Німеччині. Служив стаціонером в китайських водах до 1934 р. Виключений зі складу флоту 1934 р., розібраний на метал в Циндао 1935-1936 рр.

«Циндао», «Фатерланд»

(1904 р.)

Водотоннажність (норм.): 270 тонн, розміри: 49,8х7,95х0,93 метри, двигуни (потужність): парові машини (1.050 к.с.), швидкість: 13,5 вузлів, дальність ходу: 1.620 миль (на 9 вузлах), озброєння: 1х1 – 88мм/L30 гармата, 1х1 – 50мм/L40 гармата, екіпаж: 57 чол.

Малі плоскодонні канонерки, призначені для дій на ріках Китаю. Спочатку були збудо­вані на корабельнях метрополії, потім розібрані та доставлені на транспортних суднах до Циндао, де зібрані остаточно. Діяли переважно в басейнах рік Янцзи та Сицзян (в районі Кантону), де їх і спіткав початок Першої світової війни.

Були номінально продані німецькій приватній фірмі в серпні 1914 р., яка, в свою чергу, продала обидва кораблі уряду Китаю. Служили у складі китайського флоту до 1930-х рр..

«Оттер»

(1910 р.)

Водотоннажність (норм.): 300 тонн, розміри: 54,3х8,7х0,84 метри, двигуни (потужність): парові машини (1.680 к.с.), швидкість: 15 вузлів, дальність ходу: 4.350 миль (на 5 вузлах), озброєння: 2х1 – 50мм/L55 гармат, екіпаж: 51 чол.

Плоскодонна річкова канонерка, спеціально призначена для дій в басейні верхньої те­чії р. Янцзи. Мала більш потужні парові машини, які дозволяли їй рухатися проти сильної річкової течії. Як і попередні річкові канонерки, спочатку була збудована на німецькій кора­бельні, потім розібрана, доставлена в розібраному стані до Циндао, де зібрана остаточно.

Початок війни канонерка зустріла в своєму оперативному районі – верхній течії р. Янцзи (провінція Сичуань). Як і інші річкові канонерки, була номінально продана німецькій приватній фірмі в серпні 1914 р., яка продала корабель китайському уряду. Служила в ки­тайському флоті до 1930-х рр..

Мінні загороджувачі:

«Наутілус»

(1907 р.)

Водотоннажність (норм.): 1.980 тонн, розміри: 100,5х11,25х4,53 метри, двигуни (потуж­ність): парові машини (6.630 к.с.), швидкість: 20 вузлів, дальність ходу: 3.540 миль (на 9 вузлах), озброєння: 8х1 – 88мм/L35 гармат, 240 мін, екіпаж: 201 чол.

Перший мінний загороджувач німецького флоту спеціальної побудови, офіційно кла­сифікувався як «мінний крейсер». Проект розроблений на основі легкого крейсера типу «Га­зелле», хоча силует корабля був перероблений подібним до типового торговельного судна того часу.

Виключений зі складу флоту 1928 р., розібраний на метал 1929-1930 рр.

«Альбатрос»

(1908 р.)

Водотоннажність (норм.): 2.250 тонн, розміри: 100,8х11,46х4,56 метри, двигуни (потуж­ність): парові машини (6.780 к.с.), швидкість: 20,5 вузлів, дальність ходу: 3.690 миль (на 9 вузлах), озброєння: 8х1 – 88мм/L35 гармат, 300 мін, екіпаж: 207 чол.

Корабель, майже однотипний «Наутілусу», але від «маскування» під силует цивільно­го судна відмовилися, надавши кораблю типовий «крейсерський» силует. Це дозволило дещо покращити бойові характеристики.

Був використаний в якості військового транспорту під час висадки німецького десан­ту на о. Езель. Важко ушкоджений вогнем російських берегових батарей та затонув в нас­лідок підриву на міні 5 червня 1915 р.

Тральники:

Тип 1889 – 45 од.

(«Т-21» – «Т-65»)

(1890-1893 рр./1908-1910 рр. – переобладнання в тральники)

Водотоннажність (норм.): 120 тонн, розміри: 45,3х5,31х2,76 метри, двигуни (потужність): парові машини (1.080 к.с.), швидкість: 18,5 вузлів, дальність ходу: 1.530 миль (на 12 вуз­лах), озброєння: 1х1 – 37мм/L30 гармата, трали, екіпаж: 18 чол.

Колишні «міноносці 1-го класу», переобладнані в тральники ще напередодні Першої світової війни (демонтовано торпедні апарати та 1 гармата, замість того встановлено тральне обладнання). Стали першими спеціалізованими тральниками німецького флоту.

В ході бойових дій загинули 13 одиниць («Т-23», «Т-25», «Т-30» – «Т-34», «Т-44», «Т-45», «Т-51», «Т-58», «Т-60», «Т-64»). Решту кораблів виключили зі складу флоту 1918 р. та розібрали на метал 1919-1921 рр.

Тип 1892 – 24 од.

(«Т-66» – «Т-89»)

(1894-1896 рр./1910-1913 рр. – переобладнання в тральники)

Водотоннажність (норм.): 150 тонн, розміри: 46,8х5,16х2,91 метри, двигуни (потужність): парові машини (1.650 к.с.), швидкість: 22,5 вузлів, дальність ходу: 1.620 миль (на 12 вуз­лах), озброєння: 1х1 – 50мм/L40 гармата, трали, екіпаж: 27 чол.

Наступна серія малих «міноносців 1-го класу», яка була переобладнана в тральники ще напередодні світової війни. Як і на попередниках, на них були демонтовані торпедні апа­рати, а замість них встановлено тральне обладнання.

В ході бойових дій загинули 9 одиниць («Т-66» – «Т-68», «Т-72», «Т-74», «Т-75», «Т-78», «Т-82», «Т-84»). Решту кораблів виключили зі складу флоту 1918 р. та розібрали на метал 1919-1921 рр.

Тип 1894 – 5 од.

(«D-5» – «D-9»)

(1895-1896 рр./1909-1913 рр. – переобладнання в тральники)

Водотоннажність (норм.): 330 тонн, розміри: 63х7,5х3,6 метри, двигуни (потужність): па­рові машини (4.200 к.с.), швидкість: 23,5 вузлів, дальність ходу: 2.640 миль (на 12 вузлах), озброєння: 3х1 – 50мм/L40 гармати, трали, екіпаж: 48 чол.

Колишні «дивізійні міноносці» (лідери флотилій), переобладнані в тральники напере­додні світової війни. В тральних силах використовувалися в якості флагманських кораблів дивізіонів тралення.

В ході бойових загинули 2 одиниці («D-5», «D-7»). Всі інші кораблі були виключені зі складу флоту 1918 р. та розібрані на метал 1919-1922 рр.

Тип М1914 – 27 од.

(«М-1» – «М-27»)

(1915 р.)

Водотоннажність (норм.): 420 тонн, розміри: 54,9х7,26х2,13 метри, двигуни (потужність): парові машини (1.560 к.с.), швидкість: 16,5 вузлів, дальність ходу: 2.100 миль (на 9 вузлах), озброєння: 1х1 – 88мм/L30 гармата, 1х1 – 37мм/L30 гармата, трали, екіпаж: 39 чол.

Перші німецькі тральники спеціальної побудови, були здані флоту вже в ході Першої світової війни. Відносилися до тральників т.зв. «ескадреного» типу та призначалися для су­проводу головних сил флоту у відкритому морі.

В ході бойових дій було втрачено 12 одиниць («М-6», «М-9», «М-11», «М-12», «М-14» – «М-16», «М-22», «М-23», «М-24», «М-26», «М-27»). З вцілілих 4 корабля («М-3», «М-5», «М-8», «М-13») передані Туреччині 1922 р., 2 корабля («М-10», «М-20») продані Бразилії 1923 р., ще 3 («М-7», «М-18», «М-25») продані Іспанії 1924 р. Решту кораблів вивели в ре­зерв 1924 р., виключили зі складу флоту 1934 р., розібрали на метал 1935-1937 рр.

Тип М1915 – 45 од.

(«М-28» – «М-72»)

(1916-1917 рр.)

Водотоннажність (норм.): 480 тонн, розміри: 58,5х7,38х2,25 метри, двигуни (потужність): парові машини (1.890 к.с.), швидкість: 16,5 вузлів, дальність ходу: 2.430 миль (на 9 вузлах), озброєння: 2х1 – 88мм/L45 гармат, трали, екіпаж: 42 чол.

Удосконалений варіант тральників типу М1914. Мали більш потужні двигуни, підси­лену артилерію, покращену систему живучості, збільшені радіус дії та автономність. Всьо­го було замовлено 96 тральників такого типу, але до кінця війни флоту було здано тільки 45 одиниць. Замовлення на решту були анульовані через завершення бойових дій. Стали прото­типом для повоєнних серій німецьких ескадрених тральників.

В ході бойових дій було втрачено 10 одиниць («М-31», «М-36», «М-39», «М-40», «М-47», «М-49», «М-56», «М-62» – «М-64»). 4 корабля («М-30», «М-45», «М-48», «М-72») були передані Україні 1924 р., 3 корабля («М-42», «М-51», «М-54») передані Фінляндії того ж ро­ку, 2 корабля («М-60», «М-69») продані Аргентині 1926 р. Решта кораблів 1924-1927 рр. бу­ла переобладнана для несення колоніальної служби та відправлена до африканських колоній та Циндао, де використовувалися в якості сторожових кораблів та канонерок до доби Дру­гої світової війни.

Тип FM – 24 од.

(«FM-1» – «FM-24»)

(1916-1917 рр.)

Водотоннажність (норм.): 180 тонн, розміри: 43,2х6,3х1,68 метри, двигуни (потужність): парові машини (600 к.с.), швидкість: 14 вузлів, дальність ходу: 1.260 миль (на 9 вузлах), оз­броєння: 1х1 – 88мм/L30 гармата, трали, екіпаж: 36 чол.

Малі тральники з невеликою осадкою, спроможні діяти біля узбережжя, на мілинах та в гирлах великих рік. Всього було замовлено 66 кораблів такого типу, але до кінця війни флоту було здано тільки 24 одиниці. Замовлення на решту тральників були анульовані через завершення бойових дій.

В ході бойових дій було втрачено 3 одиниці («FM-4», «FM-10», «FM-14»). З решти кораблів 3 одиниці («FM-3», «FM-9», «FM-12») були передані Другій Речі Посполитій 1923 р., 4 корабля («FM-6», «FM-15», «FM-18», «FM-21») передані Курляндії 1924 р., ще 2 кораб­ля («FM-13», «FM-17») передані Іраку 1925 р. Решта кораблів була виведена в резерв 1927 р. та виключені зі складу флоту 1936 р., розібрані на метал 1937-1939 рр.

Авіатранспорти:

«Гліндур»

(1904 р./1914 р. — переобладнання в авіатранспорт)

Водотоннажність (норм.): 5.970 тонн, розміри: 100,8х13,35х5,81 метри, двигуни (потуж­ність): парові машини (1.620 к.с.), швидкість: 10 вузлів, дальність ходу: 6.240 миль (на 6 вузлах), озброєння: 2х1 — 50мм/L55 гармати, 1х1 – 37мм/L30 гармата, 4 гідролітака, екі­паж: 126 чол.

Перший німецький авіатранспорт. Переобладнаний з одноіменного британського ву­гільного транспорту, конфіскованого в Данцигу після оголошення війни між Британією та Німеччиною. Переобладнання було здійснено всього за 7 діб. Гідролітаки зберігалися відкри­то на верхній палубі та мали злітати з води та сідати на воду (спуск та підйом літаків на борт здійснювався за допомогою вантажних кранів).

Затонув в наслідок підриву на міні під час висадки німецького десанту на о. Езель 3 червня 1915 р.

«Ансвальд», «Санта-Елена»

(1907-1909 рр./1915 р. — переобладнання в авіатранспорти)

Водотоннажність (норм.): 13.530 тонн, розміри: 137,4х16,8х7,8 метри, двигуни (потуж­ність): парові машини (3.630 к.с.), швидкість: 13,5 вузлів, дальність ходу: 9.450 миль (на 8 вузлах), озброєння: 2х1 — 88мм/L45 зенітних гармати, 6 гідролітаків, екіпаж: 162 чол.

Переобладнані вантажно-пасажирські пароплави, які до війни здійснювали рейси на лінії між африканськими колоніями Німеччини та метрополією. На відміну від попередника («Гліндура»), кораблі були обладнані великими ангарами на 2 літака кожний (та ще 2 літа-ка зберігалися на палубі). Але їх швидкість залишалася все ще недостатньої для взаємодії з лінійним флотом (цю проблему вдалося вирішити тільки після вводу до строю авіатранс­портів, які були переобладнані з крейсерів — броненосного «Роон», легких «Штеттін» та «Штутгарт»). Тому обидва авіатранспорти несли службу на Балтійському ТВД.

Обидва корабля виключені зі складу флоту 1918 р. Після демонтажу авіаційного об­ладнання були повернуті цивільним власникам.

ЗВЕДЕНА ВІДОМІСТЬ

корабельного складу та втрат корабельного складу

Kaiserliche Marine

доби Великої війни 1914-1917 рр.

Клас кораблів	Взяло участь в бойових діях	Втрачено в бойових діях (% втрат)
Лінкори	22	8 (36,4 %)
Лінійні крейсери	8	4 (50 %)
Ескадрені броненосці	22	4 (18,2 %)
Броненосці берегової оборони	8	1 (12,5 %)
Броненосні крейсери	9	6 (66,7 %)
Легкі крейсери	54	18 (33,3 %)
Великі міноносці	234	70 (30 %)
Малі міноносці	102	23 (22,5 %)
Підводні човни	240	89 (37,1 %)
Канонерські човни	11	10 (91 %)
Мінні загороджувачі	2	1 (50 %)
Тральники	170	49 (28,8 %)
Авіатранспорти	3	1 (33,3 %)
Всього	885	284 (32,2 %)