Змінена реальність. Еволюція
Перебіг подій Першої світової війни після битви біля Доггер-Банки 16 грудня 1914 р. та до Великої битви Північного моря 14-15 жовтня 1916 р.
Нові горизонти. Подальші плани основних противників в контексті наслідків Доггер-Банки. (Лондон-Берлін, новорічні дні 1915 р.)
Лондон. Комітет імперської оборони.
Засідання Комітету імперської оборони Великої Британії – досить непублічного, але визначного органу Британської імперії з питань стратегічного планування та загального керівництва в умовах світової війни – проходили в Лондоні в перші дні січня нового, 1915 р. Головував на засіданнях прем’єр-міністр Г. Асквітт, крім нього брали участь ключові в питаннях керівництва війною члени уряду – військовий міністр, фельдмаршал Г. Кітченер, Перший лорд Адміралтейства У. Черчилль, міністр закордонних справ Е. Грей, канцлер Казначейства Д. Ллойд-Джордж, а також начальник Імперського генерального штабу, генерал-лейтенант Д. Вольф-Мюррей та Перший морський лорд, адмірал Д. Фішер. Крім цих офіційних осіб провідну роль в підготовці та прийнятті рішень відігравав також секретар Комітету лорд М. Хенкі – досить втаємничена фігура, яка не звітувала перед парламентом, але виконувала роль координатора діяльності всіх секретних служб Британської імперії.
В центрі уваги Комітету, зрозуміло, знаходилися наслідки битви біля Доггер-Банки. Точніше кажучи – питання подолання негативних наслідків цієї злощасної для Британії битви. Члени Комітету імперської оборони – люди серйозні, інформовані та відповідальні. Це не широкий загал британської публіки і навіть не пересічні депутати парламенту, яких можна було переконати, що поразка Королівського флоту біля Доггер-Банки не буде мати серйозних стратегічних наслідків і що, як запевняв депутатів Черчилль, «блокада Німеччини не похитнулася ані трішки від подій біля Доггер-Банки». Члени Комітету імперської оборони достеменно знали, що це не так. Що британська морська блокада Німеччини таки похитнулася в наслідок цих «подій». В принципі, тільки у незрівнянно більшому масштабі, повторилася ситуація після поразки британської ескадри біля Коронеля: те, що нейтрали згодні були пробачити непереможному флоту незаперечної «володарки морів», вони ніколи не подарують флоту, ескадри якого безкарно нищить противник.
Справа полягала в тому, що британська стратегія «віддаленої блокади» Німеччини – наріжний камінь усіх дій Британської імперії у світовій війні – досить відчутно суперечила тогочасному міжнародному праву та загальноприйнятим правилам ведення морської війни. Не те щоб вона підпадала під пряму заборону, як піратство («каперство»), скоріше вона взагалі випадала за межі тогочасного міжнародно-правового регулювання. Основні документи (Паризька конвенція 1856 р., Лондонська конвенція 1909 р., тощо) визнавали безперечно законною блокаду, яка «підтримана достатньою силою для дійсного перешкоджання доступу до ворожого узбережжя» (текст Паризької конвенції 1856 р.). Тобто мова йшла про т.зв. «ближню», безпосередню блокаду самого узбережжя. Але така блокада була визнана занадто ризикованою та неприйнятною для британців з військових міркувань ще напередодні війни. Оскільки ж жоден з німецьких портів не був безпосередньо блокованим, то й формальних підстав перешкоджати німецький морський торгівлі у британців не було. Блокада ж цілого моря (тобто нейтральних вод, а не ворожого узбережжя) законною ніяк не визнавалася. Навіть більше: Лондонська конвенція 1909 р. прямо вказувала, що «блокада може бути застосована лише до портів та узбереж, які належать ворогу або ним зайняті». Щоправда, цю саму Лондонську конвенцію британський уряд хоч і підписав, але так і не ратифікував – що дало британцям формальний привід ухилятися від виконання її положень. Ну і нарешті – 3 листопада 1914 р. (тобто практично одразу після повернення Фішера на посаду Першого морського лорда – що навряд чи було випадковим) британський уряд оголосив все Північне море «зоною бойових дій», що означало фактичну заборону торговельного судноплавства нейтральних країн в його акваторії. І така акція дуже сильно вдарила по інтересам країн Скандинавії, Нідерландів та, навіть, опосередковано – й США. Вони ще терпіли таке на початку, але після 16 грудня 1914 р. почали висловлювати «обурення» та протести – і на це британцям слід було якось реагувати. Адже поступитися перед цими «обуренням» та протестами нейтралів означало підірвати законність та ефективність самої «віддаленої» морської блокади Німеччини.
Крім того, методи здійснення цієї «віддаленої» блокади ще більш відверто суперечили тогочасному морському праву. Це право розподіляло всі торговельні вантажі в умовах війни на три категорії. По-перше, на «абсолютну (військову) контрабанду», відповідальність за постачання якої цілком лягала на саму воюючу державу та конфіскація якої противником вважалася цілком законною (озброєння, бойова техніка, боєприпаси, вибухові речовини тощо). По-друге, на «умовну контрабанду», яка могла бути використаною як з військовою, так і з цивільною метою (продовольство, транспортні засоби, обладнання зв’язку, паливно-мастильні матеріали). Такі вантажі могли бути конфісковані тільки за умови, «якщо встановлено, що вони призначаються для військових сил або управління ворожої держави». Якщо прямих доказів такого призначення не було – ці вантажі конфіскації не підлягали. І, нарешті, до третьої категорії відносилися вантажі, які «не могли бути оголошені військовою контрабандою» та провіз яких дозволявся. До цієї категорії належали медикаменти та медичне устаткування, сировина для текстильної промисловості, добрива для сільського господарства, верстати тощо. Але Королівський уряд Великої Британії, низкою своїх однобічних рішень, де-факто скасував цей розподіл та оголосив контрабандою, яка підлягала безумовній конфіскації, всі без винятку вантажі, які призначалися для Німеччини. Зрозуміло, така ситуація серйозно зачіпала інтереси тих комерційних кіл нейтральних держав, які були зацікавлені в торгівлі з Німеччиною – наприклад, виробників бавовни в США, які ніяк не могли взяти в толк, з чого це вони мають залишатися без прибутків від експорту своєї продукції до Німеччини, якщо цей експорт визнається цілком законним міжнародним правом навіть і в умовах війни[1].
Ну і насамкінець. Паризька декларація 1856 р. прямо оголошувала: «нейтральний прапор покриває ворожий вантаж, за виключенням військової контрабанди». На практиці це означало, що цивільні вантажі можуть доставлятися до Німеччини та торговельних суднах нейтральних країн. Зрозуміло, що така ситуація була абсолютно неприйнятною для британців, оскільки позбавляла сенсу саму економічну блокаду Німеччини. Й британський уряд, знов таки, серією своїх одноосібних рішень, змусив торговельні судна нейтральних країн заходити до британських портів для примусового догляду. Для цього британцями були визначені порти Даунс (в Дуврській протоці) та Керкуолл (Шотландія) куди, для догляду, прибували до 100 транспортних суден щодня. Зрозуміло, що такі дії практично відверто суперечили міжнародному морському праву. Й після розгрому Королівського флоту біля Доггер-Банки це стало причиною протестів з боку нейтральних держав та навіть погроз ігнорувати британські вимоги щодо обов’язкового догляду торговельних суден.
- Ми отримали ноту з боку уряду Сполучених Штатів, - доповів Комітету міністр закордонних справ сер Едвард Грей, - Державний секретар Брайан заявив нашому послу, що «новий тип блокади», який ми застосували проти німців, «негативно впливає на законну торгівлю між нейтральними країнами». Вони висловлюють протест з приводу того, що значна кількість американських суден з вантажами для європейських країн була «захоплена» (це цитата, джентльмени, Брайан вжив саме такий термін) нами та «незаконно утримується в британських портах» (це теж пряма цитата). Американський уряд попереджає, що така ситуація може «зруйнувати дружні почуття, які мають місце між американським та британським народами». Від нас вимагають «неухильно дотримуватися положень Лондонської конвенції 1909 р.»[2].
- Це нечувано! – експансивний адмірал Фішер навіть схопився зі свого крісла, - Ці «янкі» зовсім знахабніли. Хто й коли дозволяв собі розмовляти з нашою Імперією в такому тоні?
- Річ не тільки в тоні, - похитав головою прем’єр-міністр Асквітт, - Річ також в тому, що, якщо ми погодимося дотримуватися положень Лондонської конвенції – це буде означати де-факто нашу відмову від здійснення блокади Німеччини. З усіма наслідками для подальшого ведення війни. Саме тому американська нота неприйнятна не тільки за формою, але і за змістом.
- Я не бачу в цьому особливих проблем, - клацнув пальцями канцлер Казначейства Ллойд-Джордж, - Ми, безперечно, відхилимо цю ноту – ввічливо, але відхилимо. Я думаю, що не треба навчати сера Едварда дипломатії. І я певний, що це не буде мати якихось прикрих наслідків для наших стосунків з Вашингтоном. Джентльмени, ми досягли домовленості з містером Морганом – найбагатшою людиною Америки. Він погодився стати нашим генеральним уповноваженим по здійсненню нами військових закупок в США. Завдяки цьому нам вдалося досить вдало розмістити замовлення на виготовлення боєприпасів для нашої армії на американських заводах. Крім того, банк «Дж. П. Морган & Ko» згоден надати нам кредит в 500 мільйонів доларів[3] для подальшого фінансування наших військових замовлень. Ми сподіваємося, що до середини 1915 р. ми зможемо закуповувати військової продукції в США на 10 мільйонів доларів щодня. Це величезна цифра, джентльмени! Золоті ланцюги – найбільш міцні ланцюги. Ми вже прив’язуємо та остаточно прив’яжемо Америку до себе фінансовою та бізнесовою зацікавленістю. Я певний, що містер Морган спроможний нейтралізувати ті політичні ризики, які виникають через застосування нами блокадних заходів.
- Не все так просто, сер Девід, - недобре посміхнувся лорд Хенкі, - Я наведу вам іншу статистику. Рахуючи за неповні півроку з початку війни, американський експорт до Голландії та країн Скандинавії склав 274 мільйони доларів[4] та зріс більш ніж у двічі в порівнянні з довоєнним часом. В тому числі, експорт борошна зріс у 2,5 рази, свинини – в 3 рази, бавовни – більш ніж в 20 разів! Ви що, серйозно вважаєте, що всю цю прірву американських продовольства, бавовни та ще казна чого споживають самі голландці та скандинави? Жодним чином. Це все реекспорт до Німеччини! Ви кажете, що містер Морган на нашому боці? Це чудово. Але містером Морганом вся Америка не вичерпується. Постачання американської нафти до однієї тільки Данії з початку війни зросло в 13 разів. В 13 разів, джентльмени! І ви розумієте, хто справжній споживач цієї нафти. А нафта в США – це містер Рокфеллер, якій ніяк не менш могутній, ніж містер Морган. Ви що, сподіваєтеся, що містер Морган піде на конфлікт з містером Рокфеллером заради наших інтересів? Та в жодному випадку! Вони обоє притримуються принципу «business as usual», причому бізнес містера Моргана з нами ніяк не заважає бізнесу містера Рокфеллера з німцями. А адміністрація президента Вільсона буде пильно слідкувати за тим, щоб ніхто ззовні не пошкодив інтересам ані Моргана, ані Рокфеллера. Вони будуть отримувати зиск з обох сторін цієї війни. Такою є реальність, джентльмени, та не майте на цей рахунок жодних ілюзій.
- Це ще не все, джентльмени, - підтримав колегу Едвард Грей, - Окрім цієї американської ноти виникли й інші дипломатичні ускладнення. В першій половині грудня ми повністю погодили з Голландією Статут т.зв. «Нідерландського заморського тресту», організації, яка мала монопольно здійснювати зовнішній експорт до цієї країни та обмежити його обсяг виключно внутрішніми потребами[5]. По суті справи, це повинно було поставити голландський експорт під наш опосередкований контроль та мало б виключити можливості реекспорту товарів до Німеччини. Переговори щодо підписання аналогічних документів зі скандинавськими країнами також успішно просувалися. Але після нещасливих подій біля Доггер-Банки голландці відклали на невизначений термін підписання цього Статуту, а шведи, данці та норвежці заявили, що продовження таких переговорів є «не на часі». Одночасно вони всі вимагають, щоб ми «повернулися на підґрунтя Лондонської конвенції 1909 р.» та висловили протести щодо затримки нами нейтральних суден.
- Чорти їх забирай! – вилаявся адмірал Фішер, - Хоча, якщо вони не бажають підписувати запропоновані нами документи щодо створення цих «заморських трестів» – їх справа. І нехай базікають, що хочуть. «Янкі», до речі, це стосується також. У Королівського флоту достатньо сил, щоб здійснити встановлені нами правила блокади без огляду на їх протести. Вони нічим не зможуть завадити нам в цьому – окрім висловлення якогось «обурення». Блокада має здійснюватися у будь-якому випадку! А якщо при цьому зазнає втрат морська торгівля цих нейтралів – то це їх проблеми. В решті решт, ми їм пропонували варіант, який би дозволив уникнути цього.
- Тут теж не все так просто, сер Джон, - пихнув сигарою Уїнстон Черчилль, - Я щойно отримав листа від мого доброго приятеля з Вашингтону – заступника секретаря флоту, містера Франкліна Рузвельта[6]. Він пише, що президент Вільсон висуває ідею створення якоїсь «Ліги нейтральних держав»[7], з цією метою проводить консультації з представниками тих самих Скандинавських країн та Голландії, а також з іспанцями, аргентинцями та чилійцями. В числі іншого обговорюються ідеї щодо створення якихось «миротворчих морських сил», які мають захистити нейтральну торгівлю. Мова йде навіть про те, щоб «реальною морською силою забезпечити дотримання положень Лондонської конвенції 1909 р.». Про таке досить відверто кажуть депутати-«ізоляціоністи» в Конгресі та пише «ізоляціоністські» налаштована американська преса. Сер Джон, я певний, що Королівський флот спроможний потопити якусь іспанську чи аргентинську канонерку, яка спробує заважати нашим крейсерам доглядати торговельні судна нейтралів. Але якщо за цією канонеркою буде стояти флот «янкі» – це вже зовсім інша права. Хочу нагадати, що Королівський флот все ж таки поступається в силах об’єднаній могутності флотів Америки та Німеччини – особливо після тих втрат, які ми зазнали біля Доггер-Банки. Доггер-Банка, чорти її забирай, зруйнувала «двохдержавний стандарт»[8], і це слід визнати. Й саме це створює підвалини для поширення всіх цих ідей щодо «Ліги нейтральних держав» та «миротворчих морських сил», які мають примусити нас (саме нас, джентльмени!) дотримуватися положень Лондонської конвенції 1909 р. Їх автори явно виходять з того, що Королівський флот більше неспроможний протистояти морським силам Америки та Німеччини одночасно. Все це – кляті наслідки клятої Доггер-Банки…
- Сер Уїнстон, невже справи настільки кепські? Це я про «двохдержавний стандарт», - поцікавився канцлер Казначейства Ллойд-Джордж.
- Сер Девід, ми вступили до війни, маючи у складі флоту 29 дредноутів – 20 лінкорів та 9 лінійних крейсерів. Друга морська держава, Німеччина, мала 17 дредноутів – 13 лінкорів та 4 лінійних крейсери. На третьому місці знаходилися США з 10 лінкорами-дредноутами у складі флоту. Отже, ми мали 29 дредноутів проти 27 у німців та американців разом. До моменту бою біля Доггер-Банки ми додатково поповнили флот 4 лінкорами (2 типу «Айрон Дьюк» та 2 вдало та вчасно конфіскованими турецькими), а також лінійним крейсером «Тайгер». Німці ж за цей час спромоглися ввести до складу флоту 2 лінкори типу «Кеніг» та лінійний крейсер «Дерфлінгер». Американці нових дредноутів до складу свого флоту за цей час не вводили. Біля Доггер-Банки, чорти її забирай, ми втратили 9 дредноутів (6 лінкорів та 3 лінійних крейсери), а німці – тільки 1 лінійний крейсер. Таким чином, після 16 грудня 1914 р., у складі Королівського флоту залишилося 25 дредноутів (18 лінкорів та 7 лінійних крейсерів), а у німців виявилося 19 дредноутів (15 лінкорів та 4 лінійних крейсери[9]). З урахуванням 10 американських дредноутів, друга та третя морські держави світу мають 29 дредноутів проти 25 наших. «Двохдержавний стандарт» зруйновано, такою на сьогодні є реальність, джентльмени. Так, об’єднання сил американського та німецького флотів виглядає зараз абсолютно нереальним з політичних міркувань. Але в жодному разі не можна створювати бодай щонайменше підґрунтя для того, щоб воно стало реальним. У всякому разі, всі ці «ізоляціоністи» та інші прихильники суворого нейтралітету в Америці вочевидь сподіваються саме на те, що ми будемо змушені відступити перед їх вимогами щодо здійснення режиму блокади – якщо ці вимоги будуть підкріплені реальною морською силою. Вони явно вважають, що після Доггер-Банки така можливість у них з’явилася.
- Ви маєте цілковиту рацію, сер Уїнстон, - погодився лорд Хенкі, - Але, вочевидь, ваш приятель, містер Рузвельт, повідомив вам не все. Ще з 1903 р. в Конгресі лунали неодноразові пропозиції щодо того, що США мають слідувати за прикладом Німеччини, тобто ухвалити спеціальний Закон про будівництво флоту. Але донедавна справа обмежувалася балачками. Й ось, майже одразу після Доггер-Банки, проект такого закону начебто несподівано набув завершеного вигляду. В числі ініціаторів – сенатор Тіллман з Південної Кароліни та конгресмен Педжет, голова комітету з морських справ Палати представників. Обоє – демократи, тобто однопартійці президента Вільсона. Проект також підтримує секретар флоту Деніельс – прямий шеф вашого приятеля Рузвельта, сер Уїнстон. Вже створено спеціальну міжвідомчу групу між Державним департаментом та Департаментом флоту з питань координації дій в галузі морської політики. Президент Вільсон, до речі, особисто запевнив секретаря флоту Деніельса: «Конгрес обов’язково розгляне цю пропозицію та зробить все можливе для її втілення в життя». Відверто кажучи, все це сильно нагадує метушню в німецькому Рейхстазі під час затвердження військово-морської програми фон Тірпіца та наступних «новел»[10] щодо її розширення.
- Сер Моріс, а наскільки є великою ця їх нова військово-морська програма? – поцікавився прем’єр-міністр.
- Сер Герберт, мова йде про те, щоб перетворити США на наймогутнішу морську державу світу, - відповів лорд Хенкі, - Вони мають намір збудувати 48 дредноутів за 10 років, в тому числі 10 лінкорів та 6 лінійних крейсерів – на протязі найближчих п’яти років. Вони вже перейшли до будівництва лінкорів з 14-ти дюймовою артилерією. А очікується надходження на озброєння нових дредноутів гармати калібром в 16 дюймів[11]. Вона має перевершити за вогневою могутністю нашу найпотужнішу 15-ти дюймову гармату та стати найбільш потужною в світі. Вони однозначно мають на меті позбавити Британію положення «володарки морів», причому прагнуть домогтися такого, не зробивши жодного пострілу[12]. Мабуть, вважають – нехай за них стріляють німці. І це є найбільший зиск, який «янкі» очікують від свого «нейтралітету» в світовій війні.
- І що, вони прямо так і кажуть – позбавити Британію статусу «володарки морів»? – недовірливо спитав військовий міністр фельдмаршал Кітченер.
- О, ні! – посміхнувся лорд Хенкі, - Вони кажуть дещо навіть протилежне. Вони демонстративно визначають німецький флот в якості найбільш вірогідного противника. Й вони, бачите, вкрай стурбовані можливістю того, що Німеччина захопить панування на морі в ході поточної світової війни[13]. Начебто, Доггер-Банка довела реальність такої загрози. Мовляв, що бідолашній Америці робити, якщо німці розгромлять Гранд-Фліт та вони залишаться наодинці з переможним Хохзеєфлотте? Ось на випадок виникнення такої прикрої ситуації «янкі» цю свою морську програму і здійснюють. Втім, вся ця демагогія не повинна вводити нас в оману. Ні, вони, безперечно, не допустять глобальної морської гегемонії Німецького рейху – це й насправді так. Але вони, першочергово, мають на меті посунути саме нас.
- От сучі діти! – роздратовано вигукнув адмірал Фішер, - Вони поводять себе так, начебто Королівського флоту вже просто не існує. Але ж бісові «джеррі» нас ще далеко не розгромили. Чи не зарано ці кляті «янкі» нас скидають з рахунків та ледь не ховають?
- Сер Джон, - відповів на це лорд Хенкі, - Ці кляті «янкі» залюбки поховали би нас разом з бісовими «джеррі». Причому навіть і в одній могилі.
- До біса цих «янкі» з їх морською програмою! – адмірал Фішер в розпачі навіть піднявся з крісла, - Байдуже, скільки там вони збудують дредноутів та всього іншого. Як влучно сказав ще наприкінці минулого століття адмірал лорд Бересфорд: «Тисяча кораблів та мільйон моряків – це ще не флот».[14] Нехай спочатку знайдуть підготовлений особовий склад на таку армаду. Тому ж фон Тірпіцу знадобилося ледь не 20 років, щоб зробити таке. Та й крім того, я достеменно знаю, чого варта бойова та оперативна підготовка американців. Вона й близько не стоїть поруч ані з нами, ані з німцями. В разі чого – мені вистачить флоту, який складатиме лише третину від американського, щоб розгромити цих знахабнілих «янкі» вщент![15]
- Заспокойтеся, сер Джон! – хлопнув долонею по столу прем’єр-міністр Асквітт, - Розгроміть для початку німецький Флот Відкритого Моря. Ситуація вкрай серйозна, джентльмени. Ми в жодному разі не можемо допустити створення цієї «Ліги нейтральних держав» та, тим більше – її «миротворчих морських сил», які мають збройною силою забезпечувати торговельні інтереси нейтралів. Й ми жодним чином не можемо допустити втручання американців в такому, підкреслено нейтралістському, форматі. Це однозначно спрацює на користь німців. Ми будемо змушені або і насправді поступитися блокадою, або піти на відкритий конфлікт з США. Ані перше, ані друге для нас не може бути прийнятним. Тому слід уникнути виникнення такої ситуації взагалі.
Прем’єр побарабанив пальцями по столу і, нарешті, звернувся до міністра закордонних справ Грея:
- Сер Едвард, підготуйте розгорнуту декларацію Королівського уряду. Вона має стати нашою відповіддю як на ноту американців, так і на претензії європейських нейтралів. Зазначте, по-перше, що блокована нашим флотом Німеччина являє собою обложену фортецю. А де ви бачили провіз до обложеної фортеці будь-яких вантажів – нехай там продовольства чи медикаментів? Саме тому ми не можемо поступитися нашим правом на здійснення блокади – це суперечить основним принципам стратегії та ведення війни. Особливо наголосить, що претензії нейтралів на практиці означають вимогу на нашу адресу взагалі відмовитися від здійснення блокади Німеччини. Немає ніякого сенсу забороняти постачання до Німеччини озброєння – вона й без того виробляє його більше, ніж будь-хто в світі. А от саме припинення постачання сировини та продовольства змусить кайзера відмовитися від продовження військової агресії та сприятиме встановленню всезагального миру. Ну, ви розумієте – нехай ваші правники-міжнародники огорнуть цю ідею в якусь прийнятну юридичну форму.
- Зрозуміло, сер Герберт, - відповів Едвард Грей, - Зазначимо, що наша блокада є безкровним, але ефективним знаряддям скорішого припинення війни та викликаних нею смертей та страждань мільйонів людей. Пом’якшення ж правил блокади, якого домагаються нейтрали, на практиці означає затягування війни – з усіма наслідками.
- Саме так, чудово. Потім, вкажіть наступне. Наша вимога щодо догляду нейтральних суден в Даунсі та Керкуоллі має на меті не тільки заборону постачання стратегічних вантажів до Німеччини, але й забезпечення безпеки цих самих нейтральних суден. Це в жодному разі не є «затриманням» або, тим більше, «захопленням». Судна, які прибувають на догляд до Даунсу та Керкуоллу, тим самим віддають себе під захист Королівського флоту. Але ми ні до чого цих нейтралів не примушуємо. Якщо вони не бажають проходити наш догляд – це їх справа. Але, в такому разі, ми не несемо за їх безпеку жодної відповідальності. Нехай здійснюють свої плавання на власний страх та ризик – причому, в умовах війни. Але встановленими нами правилами блокади ми не поступимося.
- Так, ясно, сер Герберт, - кивнув головою Грей, - Вже завтра проект декларації буде наданий вам для остаточного затвердження.
- І останнє, сер Едвард. Надішліть ноту… Ні, не офіційну ноту. Повідомте президента Вільсона, що ми звільняємо американські судна від обов’язкового догляду в Даунсі та Керкуоллі. Ті американські судна, які знаходяться зараз там, мають бути негайно відпущені. Американська навігація може здійснюватися вільно в нейтральних водах. Зрозуміло, за тим винятком, якщо ці американські судна не слідують прямо до німецьких портів. Публічно цього ми оголошувати не будемо, але доведіть це до відома уряду в Вашингтоні. Підкресліть, що це неабиякий жест доброї волі з нашого боку, спрямований на підтримання традиційно дружніх взаємин між народами, які розмовляють на англійській мові. До речі, сер Уїнстон, - прем’єр звернувся до Черчилля, - надішліть листа вашому приятелю, містеру Рузвельту. Повідомте його про наше рішення щодо американського судноплавства. Напишіть, що воно є незаперечним свідченням того, наскільки важливими є для нас дружні стосунки з Америкою. Та додайте – нехай доведе до відома президента Вільсона та його оточення наступне. Якщо Америка хоче відіграти провідну роль в повоєнному облаштуванні світу, то найкращий шлях до цього – стати поруч з Британською імперією та її союзниками. Зиск, який отримають від такої позиції США в цілому, значно перевершить ті короткострокові дивіденди, які виграють певні американські бізнес-кола від потурання Німеччині. Зі свого боку, ми готові на найширше врегулювання всіх наших відносин з Америкою. А от конфлікт між Америкою та Британією – з будь-яких причин – лише завдасть чималої шкоди обом нашим країнам та буде тільки сприяти зміцненню та успіху німецької мілітаристської автократії, саме існування якої є запереченням всіх тих демократичних принципів, на яких будується американська державність.
- Добре, сер Герберт. Але, все ж таки…, - Черчилль з сумнівом подивився на адмірала Фішера.
- Сер Герберт! – старий адмірал підхопився з крісла з прямо юнацькою енергією, - Сер Герберт, цього робити в жодному разі не можна! Це означає, що ми власноручно створюємо величезну пробоїну в нашій системі блокади. Вся ця прірва американських бавовни, нафти, продовольства та ще казна чого істотно полегшить положення Німеччини та відчутно знизить загальну ефективність наших військових зусиль. Навпаки, нам слід діяти в дусі стародавніх римлян, які цілком могли бути великодушними в разі перемоги, але, якщо вони зазнавали поразки – вони, навпаки, різко підвищували ставки та робилися абсолютно непохитними. Саме через нашу невдачу біля Доггер-Банки будь-які поступки з нашого боку є цілком неприйнятними. До того ж, ви самі бачите, джентльмени – в особі цих «янкі» ми маємо справу з холоднокровними шантажистами[16]. Якщо ви зробите їм хоча б одну поступку – вони на цьому не зупиняться, а будуть висувати все нові і нові вимоги. До чого ми дійдемо в кінцевому рахунку? До принципу т.зв. «свободи морів» та незаперечного права «янкі» торгувати з ким завгодно, в тому числі – і з німцями, не дивлячись не на яку війну?
- Ось-ось, і я кажу про теж саме, - підтримав колегу лорд Хенкі, - До речі, зверніть увагу, джентльмени – яка зворушлива єдність поглядів вимальовується між «янкі» та «джеррі», хіба ви не помітили? Про «свободу морів» балакали такі відверті мілітаристи, як Вільгельм та фон Тірпіц ще напередодні війни, просуваючи свою військово-морську програму. Тепер про ту саму «свободу морів» почали балакати «великий демократ» Вільсон та всі його «демократичні» поплічники на зразок сенатора Тіллмана. Насправді ж вся ця «свобода морів» означає тільки одне – позбавлення Британії статусу незаперечно сильнішої морської держави світу. А наступним кроком вони просто роздеруть на шматки всю нашу імперію, яка створена та існує насамперед завдяки нашій морській могутності. Вся різниця полягає в тому, що Вільгельм, фон Тірпіц та вся ця феодальна банда інших «фонів» в золотих еполетах, прагнуть до цієї мети напролом, гримаючи з будь-якого приводу своїм горезвісним «panzerfaust’ом»[17] та нахабно вимагаючи для себе «місця під сонцем» за рахунок наших колоній. Містер Вільсон та вся його зграя «демократичних» демагогів, навпаки, огортають свої вимоги начебто в «миролюбну» та «гуманістичну» обкладинку. Але, якщо вони й доможуться цієї «свободи морів», вони одразу зажадають застосування принципу «відкритих дверей», причому не тільки в Китаї, але і по всьому світу. А це – кінець Британської імперії[18].
- Сер Герберт, - обережно взяв слово Уїнстон Черчилль, - Може, ми все ж таки утримаємося від фактичного дозволу на вільну американську навігацію? Це й насправді істотно знижує ефективність наших блокадних заходів. Можливо є і інший шлях. Наприклад, сплачувати американцям компенсації за конфісковані нами вантажі, що призначалися Німеччині. На мою думку, це все ж таки краще, ніж затуляти очі на потрапляння цих вантажів до рук ворога.
- Сер Уїнстон, - заперечливо похитав головою Ллойд-Джордж, - Фінанси Імперії і без того перенапружені надзвичайними військовими витратами, розміри яких перевершили всі очікування. А ви пропонуєте покласти на ці фінанси ще один, та до того ж, потенційно безлімітний, тягар. Фактично це означає пропозицію викупити у американців всі ті товари, які може спожити Німеччина. Зрозуміло, що містеру Рокфеллеру байдуже, хто сплатить йому за нафту – ми чи німці. Але нам це зовсім не однаково. І у нас просто немає на це грошей. Я вже щойно доповідав – виконання наших військових замовлень в США погодився кредитувати містер Морган. І ми пішли на такий крок зовсім не від доброго життя. Ще напередодні війни ми були кредиторами Америки. Тепер ми перетворюємося на її боржника. До того ж, «янкі», з їх комерційною хваткою, відправлять нам догляд усілякий непотріб та мотлох з усієї Америки, але з приміткою – «для Німеччини». І ви все це теж згодні оплатити, сер Уїнстон? Такого навантаження не витримає жоден бюджет.
- Джентльмени, перед тим, як ставати в позу стародавніх римлян у взаєминах з Америкою, зважте на наступне, - вступив до розмови фельдмаршал Кітченер, - Витрати не тільки фінансів, але й озброєння та боєприпасів багаторазово перевершили всі очікування в ході цієї світової війни. Всі наші передвоєнні мобілізаційні запаси стрілецької зброї, гармат та боєприпасів просто випарилися ще під час Марни та «бігу до моря». Ніякої можливості швидко поповнити їх та задовольнити потреби фронту не було. Наша індустрія була традиційно зорієнтована на задоволення потреб флоту, а не армії. Ви згодні поступитися інтересами флоту заради потреб армії, сер Джон? – звернувся Кітченер до Фішера з риторичним питанням та продовжив, - Саме тому ми змушені розміщувати замовлення на виготовлення озброєння та боєприпасів на американських заводах. І зрив виконання цих замовлень негайно поставить нашу армію на Західному фронті у вкрай скрутне становище. Можливо, навіть, на межу катастрофи. Чим наша піхота зустріне масовану німецьку атаку, в разі якщо боєприпаси та озброєння з Америки не надійдуть? Музикою шотландських волинок? Ми вперше в британській історії створили масову сухопутну армію, ми сформували 210 нових батальйонів тільки на протязі останніх декількох місяців, ми відправили цілу генерацію нашої молоді на поля Франції зовсім не для того, щоб ця молодь безглуздо загинула під вогнем німецьких кулеметів. Майте це на увазі, джентльмени. В жодному разі неможливо ризикувати виконанням наших військових замовлень в США.
Прем’єр-міністр Асквітт піднявся з крісла та звернувся до присутніх:
- Джентльмени! Я почув ваші аргументи. Насамперед ваші, сер Герберт, - Асквітт кивнув головою в бік Кітченера, - Ми дійсно не маємо права безглуздо ризикувати життям нашої молоді на полях Франції. Але справа не тільки в тому. Головна небезпека для нас, що виникла в наслідок прикрих подій біля Доггер-Банки, полягає у створенні цієї «Ліги нейтральних держав» на чолі з США. Ця клята Ліга і насправді спроможна зламати всю нашу систему блокади. І я не гірше за вас розумію наслідки, сер Моріс, розумію, що на розумі у містера Вільсона. Наступним кроком, він – від імені всієї цієї Ліги – запропонує мирне посередництво. Причому основою його мирних пропозицій буде саме глобальне запровадження принципу «відкритих дверей» – в тій чи іншій формі. Такий розвиток подій є абсолютно неприпустимим для нас. І саме тому я запропонував зробити ці поступки американцям. Цим кроком ми вб’ємо «Лігу нейтральних держав» в зародку, вирвавши з її лав найбільш потужний та ключовий елемент. Без Америки протести інших нейтралів і насправді можна ігнорувати. Так, наша поступка американцям дійсно утворить пробоїну в нашій системі блокади. Але це, на жаль, неминучий наслідок… хм… нещастя, яке спіткало нас 16 грудня. І зважте на наступне, джентльмени – пробоїна, все ж таки, менше зло, ніж повний злам усієї системи. А щодо ваших побоювань, сер Джон, щодо того, що американці, отримавши одну нашу поступку, одразу зажадають інших, то хочу вказати на таке. Я недарма казав серу Едварду про те, що президента Вільсона слід повідомити неофіційно. Ми не беремо на себе жодних формальних зобов’язань з цього приводу, ми жодним чином не приймаємо умови Лондонської конвенції 1909 р., ми просто робимо жест доброї волі. Якщо ж американці і насправді почнуть нахабніти – ми так само легко скасуємо наш жест доброї волі, як і надали його. І тоді насправді станемо в позу стародавніх римлян у наших взаєминах з Америкою. Отже, повідомте президента Вільсона, сер Едвард. А ви, сер Уїнстон, надішліть листа вашому приятелю, містеру Рузвельту.
Герберт Асквітт огледів присутніх та дозволив собі посміхнутися:
- Крім того, джентльмени, я сказав – не чіпати американську навігацію в нейтральних водах. Саме це, і не більше. Але я ніде не казав про те, щоб ми не заважали постачанню американських товарів до Німеччини. Сер Уїнстон, невже у Королівського флоту немає інших можливостей цьому постачанню зашкодити, крім примусового догляду американських суден в Даунсі та Керкуоллі?
- Ну, сер Герберт, - Черчилль пихнув своєю улюбленою сигарою, - З тими вантажами, які вже потрапили до Голландії або Данії нічого, вочевидь, не зробиш – ці країни мають пряме сухопутне сполучення з Німеччиною. Але основний потік вантажів, все ж таки, надходить до портів Норвегії, звідти потрапляє суходолом до Швеції, а вже звідти – через Балтійське море слідує до німецьких портів. І, якщо ми вже дозволяємо американську вільну навігацію в Атлантичному океані, то ця комунікація через Балтику має стати ціллю номер один для Королівського флоту. В принципі, саме там можливо перешкодити зовнішньому постачанню до Німеччини, не зачіпаючи напряму американського судноплавства. До того ж, слід зважити на те, що Швеція є основним постачальником залізної руди до Німеччини – без усілякого реекспорту нейтральних вантажів. І ця залізна руда постачається теж через Балтійське море.
- І як ми можемо вплинути на цю комунікацію? – поцікавився прем’єр-міністр.
- Політично? Необхідно встановити блокаду німецького узбережжя Балтійського моря, а саме це море – оголосити зоною бойових дій, - одразу відповів Черчилль, - Але формально ми цього зробити не можемо, оскільки не контролюємо жодного ярду балтійських узбереж та не маємо в балтійських водах «реальної морської сили», щоб підтримати таку блокаду. Це могли б зробити росіяни, але вони на це не йдуть, оскільки панічно бояться німецької морської могутності. Російський морський міністр, адмірал Григорович, ще напередодні війни публічно заявив, що двобій німецького флоту з російським на Балтиці буде виглядати як «гра дюжини котів з одним мишеням»[19]. Віце-адмірал Бітті, якій відвідав Петроград в самі останні передвоєнні дні, повідомляв, що адмірали російського Балтійського флоту буквально загіпнотизовані загрозою «морського Седану»[20], який їм, начебто, влаштують німці будь-якої хвилини. Це при тому, що левова… ні, не левова, я би сказав – динозаврова частина німецького флоту зосереджена в Північному морі та діє проти нас. На Балтиці залишилася лише невелика кількість застарілих кораблів – вкрай слабкі броненосці типу «Віттельсбах» та броненосні крейсери на кшталт «Фюрста Бісмарка» та «Принца Адальберта», які годяться хіба що на роль учбових суден. Балтійський флот росіян має явну перевагу в силах на театрі. І тим не менше – росіяни перегородили мінами гирла Фінської та Ризької заток і не висовують носа за ці загородження, які називають «мінно-артилерійськими позиціями». Точніше, одного разу вони спробували – але майже одразу після виходу російської ескадри в море їхній броненосний крейсер «Паллада» був потоплений німецьким підводним човном[21]. І цього вистачило.
- Невже росіяни демонструють таке боягузтво на морі? – здивувався Кітченер, - Їх що, японці так сильно налякали біля Цусіми 10 років тому?
- Не знаю, сер Герберт, - знизав плечима Черчилль, - Вони стверджують, що немає значення, скільки саме німецьких кораблів діє проти них в якийсь конкретний момент часу, оскільки німці можуть будь-якої миті перекинути до Балтики весь Флот Відкритого Моря через Кільский канал. Теоретично це дійсно так, але саме теоретично. Уявити собі, що Вільгельм та фон Тірпіц наважаться оголити Північне море тільки заради того, щоб налякати росіян, неможливо.
- Ну, вони могли хоча б формально оголосити Балтійське море зоною бойових дій. Чи не так, сер Уїнстон? - зауважив лорд Хенкі.
- Так, сер Моріс, могли б, - погодився з колегою Черчилль, - Але вони кажуть, що в жодному разі не хочуть псувати відносини зі Швецією. Мовляв, в такому разі Швеція може оголосити Росії війну. Росіяни, бачите, мають негативний історичний досвід стосовно Швеції. Вони воювали зі шведами ще з часів царя Петра І. На початку ХІХ ст. вони відбили у шведів Фінляндію, але фіни завжди були невдоволені російським правлінням. Здається, в 1904 р. фіни навіть вбили російського генерал-губернатора[22]. Ось росіяни і намалювали собі картину ще одного Апокаліпсису: Швеція оголошує Росії війну, у Фінляндії одразу спалахує антиросійське повстання, яке буде негайно підтримано інтервенцією шведської армії. Ну, а після оволодіння Фінляндією, шведські війська виходять прямо на північні околиці Петрограда, які майже не готові до оборони[23]. Все, finita la comedia[24]! Напевно, все це дурниці, але вони використовують їх, щоб виправдати власну пасивність на Балтиці. Сер Герберт, - звернувся Черчилль до прем’єра, - потрібен надзвичайний політичний тиск на самому високому рівні, щоб зрушити росіян з місця.
- Саме так, сер Уїнстон! – підтримав свого безпосереднього начальника адмірал Фішер, - Сер Герберт, дозвольте додати декілька слів до того, що сказав сер Уїнстон. Хоча ми дійсно не маємо на Балтиці того, що можна визначити як «реальна морська сила», але, все ж таки, дещо ми там маємо. Ще в жовтні два наших підводних човна – «Е-1» та «Е-9» – пройшли до Балтійського моря, зараз базуються на Лапвік в Фінляндії та формально входять до складу російського Балтійського флоту. Взагалі-то кажучи, ми мали намір перекинути до Балтики три підводних човна. Але третій – «Е-11» – був перехоплений в Зунді[25] німецькими міноносцями та, на щастя, прорватися не зміг[26].
- На щастя? – здивувався фельдмаршал Кітченер.
- Так, на щастя, - посміхнувся Фішер, - Саме завдяки цьому «Е-11» спромігся потопити біля Доггер-Банки німецький лінійний крейсер «Фон дер Танн».
- А, Несмітт! – пригадав прем’єр-міністр, - Прізвище командира цього підводного човна – Несмітт. Ми його ще нагородили Хрестом Вікторії за цей успіх.
- Саме так, Несмітт, сер Герберт, - підтвердив старий адмірал, - Він є одним з наших найкращих підводників. Втім, ті хлопці, які все ж таки прорвалися до Балтики – Лоренс та Хортон – не гірші за Несмітта. Вони за місяць зробили більше, ніж весь російський Балтійський флот за весь час війни. Вони здійснили серію торпедних атак проти німецьких кораблів у відкритій частині моря та потопили бронепалубний крейсер «Вікторія-Луїза», названий на честь доньки Вільгельма ІІ[27]. Це стало справжнім шоком для німецького командування на театрі. Німці взагалі настільки звикли до суцільної пасивності росіян, що стали вважати Балтійське море чимось на зразок курортного озера Ванзеє біля Берліну. Але Хортон та Лоренс швидко переконали їх у зворотному. Нам став відомий наказ принца Генріха Прусського, рідного брата кайзера та командувача німецькими морськими силами Балтійського моря. «Знищення британського підводного човна дорівнює знищенню російського броненосного крейсера», - прямо вказує у своєму наказі принц Генріх[28]. Як на мене, це найвища оцінка діяльності наших хлопців в Балтійському морі. І ось, що я вам скажу, джентльмени: підводні човни – це та сама зброя, яку ми мусимо використати проти комунікаційної лінії між Німеччиною та Швецією. Наразі ми маємо тільки 2 субмарини на Балтиці. Але ми маємо збільшити їх кількість в декілька разів. Щонайменше, до 12 одиниць – щоб мати на театрі повноцінну флотилію. І тоді ми зможемо перенести блокаду до Балтійського моря та перерізати останню лінію, яка ще зв’язує Німеччину з зовнішніми джерелами постачання.
- І як швидко ви зможете це зробити? – поцікавився прем’єр-міністр.
- На жаль, не раніше за весну, сер Герберт, - похитав головою Фішер, - Справа в тому, що взимку Фінська затока – а саме там базуються наші підводники – скута кригою. І ніякі активні дії там неможливі. Ми зможемо перекинути туди нові субмарини тільки після того, як скресне крига, тобто навесні. Й ближче до літа розгорнути активні наступальні дії на комунікаціях противника.
- Добре, - погодився Асквітт, - Що ще потрібно?
- Сер Герберт, потрібно те, про що я вже казав – політичне рішення росіян, - повернувся до розмови Черчилль, - Сер Джон про це побіжно вже казав, зараз я зупинюся на цьому моменті більш докладно. Річ у тім, що наші підводні човни на Балтиці формально діють у складі російського Балтійського флоту. Відтак їх активність обмежена російськими настановами, директивами тощо. Саме через це наші підводники в жовтні-листопаді могли атакувати тільки військові кораблі німців. Торговельне судноплавство вимушено залишалося взагалі поза їх увагою. Щоб перетворити комунікацію між Німеччиною та Швецією на об’єкт підводних атак – необхідна декларація російського уряду щодо оголошення всього Балтійського моря зоною військових дій. Я звертався з цього приводу до свого російського колеги, адмірала Григоровича. Він пише, що хоча він особисто і підтримує цю ідею, але вирішення такого питання – цілковито в компетенції російської верховної влади. В решті решт, від них потрібна тільки ця клята декларація. Нехай вони тільки видадуть її – й можуть сидіти собі за своїми «мінно-артилерійськими позиціями», скільки їм заманеться. Всю решту зроблять наші підводники.
- Я вас зрозумів, сер Уїнстон, - кивнув прем’єр-міністр, - Підготуйте докладний меморандум від Адміралтейства на моє ім’я. Вкажіть в деталях, що саме вам потрібно від росіян, а ще краще – самі підготуйте проект цієї декларації російського уряду. Ми ж, зі свого боку, вживемо всіх необхідних заходів, щоб домогтися його прийняття. Я спрямую офіційне звернення до прем’єра Горемикіна, хоча це навряд чи вплине вирішальним чином… Але ось що ми зробимо. Я маю намір, від імені всього кабінету та з вашої згоди, джентльмени, звернутися з проханням до Його Величності – щоб він надіслав особистого листа з цього приводу до імператора Миколи ІІ. І це має зрушити справу з місця[29]. А що стосується російських побоювань на рахунок Швеції…
- Сер Герберт, тут немає особливих проблем, - помахав рукою міністр закордонних справ Грей, - Ми запевнимо росіян та дамо однозначно зрозуміти шведам, що в разі оголошення війни Росії, Швеція буде мати справу з усією Антантою. Й, для початку, потрапить в ту саму морську блокаду, в якій вже знаходиться Німеччина. Я не думаю, що їм це сподобається. Тому, я певний, для охолодження якихось гарячих голів в Стокгольмі, що прагнуть реваншу за колишні поразки у війнах з росіянами, вистачить і нашого попередження.
- Сер Едвард, я маю сильні підозри, що таке сильно не сподобається навіть і самім німцям, - підтримав Грея канцлер Казначейства Ллойд-Джордж, - Нейтральна Швеція для них – це вікно у великий світ та джерело постачання. Воююча, нехай і на їх боці, Швеція – ще один голодний союзник, якого треба підтримувати та годувати за рахунок своїх, досить мізерних, ресурсів. До речі, джентльмени, - Ллойд-Джордж кивнув в бік Черчилля та Фішера, - вступ Швеції у війну одразу вирішив би всі ваші проблеми на Балтиці, чи не так?
- Що ж, нас влаштував би і такий варіант, - посміхнувся Черчилль.
- Ось і добре, джентльмени, - підбив підсумок прем’єр-міністр, - Так і вчинимо. Отже, з політичними аспектами тієї проблеми, яку створила для нас Доггер-Банка, розібралися. Але залишаються аспекти суто військові. В ході цієї нещасливої битви Королівський флот зазнав неочікувано важких втрат, які змінили – і не на нашу користь – баланс сил на морі. Перевага Королівського флоту має бути неодмінно відновлена, та, тим самим, забезпечена можливість нашої кінцевої перемоги. Що з цього приводу думає Адміралтейство?
- Сер Герберт, Адміралтейство провело ретельний аналіз наслідків нашої невдачі біля Доггер-Банки, - одразу відповів Черчилль, - Головний висновок, до якого ми дійшли, наступний. Повністю відновити наше незаперечне панування на морі в умовах, які склалися після Доггер-Банки, може тільки рішуча перемога Королівського флоту над ворогом, яка однозначно перекреслить всі – військові, політичні, морально-психологічні – наслідки нашої невдачі. Подібно до того, як наша рішуча перемога біля Фолклендських островів перекреслила негативні наслідки Коронеля. Такий висновок цілком підтверджується тією дискусією з політичних питань, яка щойно відбулася на засіданні нашого Комітету. Всі ці ініціативи щодо створення «Ліги нейтральних держав» та наші вимушені поступки в питаннях американської навігації є прямим наслідком прикрих подій біля Доггер-Банки. Якщо б не ці злощасні події – таких проблем перед нами взагалі б не постало. Отже, усунути ці проблеми може лише наша рішуча перемога над німцями. Враховуючи те, що біля Доггер-Банки були задіяні головні сили німецького Флоту Відкритого Моря, мова може йти тільки про розгром цих головних сил. Тобто, про перемогу в генеральній битві. Саме це може перекреслити негативні наслідки Доггер-Банки та відновити герметичність морської блокади Німеччини. Якщо ми, після нашої рішучої перемоги, заявимо навіть про повну заборону будь-якого експорту до Німеччини – я не думаю, що будь-хто з нейтралів наважиться заперечувати, посилаючись на якусь «свободу морів» або на щось подібне. Навіть і «янкі» на чолі з Вільсоном – при всьому їх нахабстві.
- Я вас правильно зрозумів, сер Уїнстон? – прем’єр пильно та прижмуривши очі подивився на Першого лорда Адміралтейства, - Ви пропонуєте відмовитися від погодженого нами плану «віддаленої блокади» Німеччини, який засновано на принципі «fleet-in-being» та стратегії виснаження противника й замінити його на стратегію розтрощення зі ставкою на перемогу в генеральному зіткненні? Хочу нагадати вам, сер, що такий підхід було визнано занадто, навіть – позамежно, ризикованим ще напередодні війни. Й ви, особисто ви, з цим цілком погоджувалися. Генеральна битва з німцями, хм… Здається, що така битва була визнана, причому за загальною згодою, як so costly and precipitate action[30]. Що ж змінилося, сер Уїнстон? Невже наша прикра невдача вплинула на вас таким несподіваним чином?
- В жодному разі, сер Герберт, - відповів на це Черчилль, - Наразі ми не можемо відмовитися від стратегії виснаження Німеччини та «віддаленої блокади», тим більше після тих втрат, які ми зазнали біля Доггер-Банки. На сьогодні генеральна битва – це й насправді передчасна справа. Але ми маємо на меті не просто відшкодувати наші втрати та відновити чисельну перевагу Гранд-Фліту над Хохзеєфлотте, але й створити такий потенціал, який би дозволив нам досить впевнено сподіватися на таку, вирішальну, перемогу в генеральному двобої. Хочу повторити – саме така перемога спроможна повністю перекреслити негативні наслідки Доггер-Банки та, навіть, досягти рішучого та остаточного результату у війні в цілому. Зрозуміло, що таке стане можливим не прямо зараз. Але через 1,5-2 роки, коли ми відшкодуємо свої втрати, а Німеччина, навпаки, буде з часом все сильніше потерпати від наслідків нашої блокади, таке стане цілком реальним. Саме маючи на увазі таку перспективу, ми і розробили надзвичайну морську програму військового часу, що базується на оперативно-тактичних висновках, які ми зробили з досвіду бою біля Доггер-Банки. Деталі, краще за мене, доповість Перший морський лорд, адмірал Фішер. Сер Джон, прошу вас.
І сер Джон доповів. Він розпочав з того, що виклав розроблену офіцерами Адміралтейства під його проводом оперативну схему, яка мала принести Гранд-Фліту перемогу в гіпотетичній генеральній битві з Флотом Відкритого Моря. Схема ця містила наступні основні елементи:
1). Формування потужного авангардного з’єднання Гранд-Фліту (Фішер запропонував для нього гучну назву «Флот лінійних крейсерів») у складі 10-12 лінійних крейсерів за підтримки 4-5 швидкохідних лінкорів. Це з’єднання мало в 2,5-3 рази перевершити за могутністю авангардну ескадру лінійних крейсерів Хохзеєфлотте (за оцінками розвідки – в 5-6 одиниць) та вирішити наступні завдання: а). здійснити швидкий розгром авангардної групи противника, чим забезпечити сприятливі умови для вступу в бій британських лінійних ескадр; б). в артилерійському бою головних сил – використавши свою перевагу у швидкості, забезпечити охоплення голови колони лінкорів противника, тобто реалізувати маневр «crossing T» як вирішальну передумову успіху в ескадреному двобої;
2). Досягнення переваги в 1,6-1,8 рази в чисельності лінкорів та в 2-2,5 рази у вогневій могутності (за рахунок більшого калібру важких гармат та більшої ваги снарядів) над лінійними силами німців, що мало стати остаточною гарантією розгрому ворожих головних сил в артилерійському бою;
3). Істотне підсилення флотилій есмінців (в 2-2,5 рази проти наявних) з метою забезпечення остаточного розгрому німецького флоту в ході нічних торпедних атак, які мали розпочатися після завершення денного артилерійського бою.
В принципі, це була японська оперативна схема битви біля Цусіми, але слід віддати належне адміралу Фішеру – він не дарма ретельно вивчав досвід російсько-японської війни. Й оперативний задум адмірала Того Фішер довів до досконалості, збільшивши його в декілька разів та забезпечивши незрівнянно більш потужними технічними засобами.
- Лише жалюгідні залишки німецького флоту доберуться в такому разі до своїх портів, – в захопленні вигукнув Перший морський лорд, - Це буде новий Трафальгар, яким наступні генерації британських моряків будуть пишатися не менше, ніж тим, де переміг Нельсон! І завдяки йому Імперія незаперечно підтвердить своє положення «володарки морів» на наступні століття. Розгром німецького флоту має стати настільки наочним уроком для всіх інших, що ніхто більше не наважиться кинути виклик нашій старовинній пісні «Владарюй, Британіє, морськими хвилями!»[31].
Для досягнення цієї амбітної мети «нового Трафальгару» Черчилль та Фішер запропонували Комітету затвердити безпрецедентну та грандіозну програму військового суднобудування на 1915-1916 рр., яку самі очільники Адміралтейства, без зайвої сором’язливості, оголосили «програмою перемоги». Стосовно лінійного флоту (який і зазнав найбільш важких втрат біля Доггер-Банки) програма ця містила наступні складові:
1). Форсована добудова п’яти швидкохідних (25 вузлів на форсажі) лінкорів типу «Куїн Елізабет», озброєних 381-мм гарматами. Ці лінкори були закладені ще в 1912-1913 рр., але будівництво їх слід було різко прискорити з тим, щоб всю п’ятірку здати флоту на протязі 1915 р.;
2). Так само форсовано добудувати п’ять «опорних» лінкорів типу «Ройял Соверен», закладених на корабельнях буквально напередодні війни (взимку 1913-1914 рр.). Це була дещо модифікована версія лінкорів попереднього типу. Вони несли таку само артилерію головного калібру (8 – 381-мм гармат), але мали швидкість всього 21 вузол та несли удосконалену систему бронювання. Всі п’ять лінкорів мали поповнити флот на протязі 1916 р.;
3). Завершення будівництва двох конфіскованих чилійських лінкорів («Альміранте Латторе» та «Альміранте Кохрейн»). Конструктивно вони являли собою варіант британських наддредноутів типу «Айрон Дьюк» з дещо більшою швидкістю, але послабленим бронюванням та більш потужними 356-мм гарматами головного калібру.
Всього ж на протязі 1915-1916 рр. Гранд-Фліт мав поповнитися 12 лінкорами, причому 10 з них озброювалися найбільш потужними в світі на той момент гарматами калібром 381-мм. Що стосується лінійних крейсерів, то ще одразу після бою біля Фолклендських островів Фішер наказав закласти 2 корабля цього класу – «Ріпалс» та «Рінаун» – які мали розвивати ще небачену для таких великих кораблів швидкість в 31 вузол та озброювалися 6 – 381-мм гарматами. Тепер же, в межах «програми перемоги», Фішер зажадав негайно закласти ще 3 корабля типу «Корейджес» по вже зовсім оригінальному проекту «легких лінійних крейсерів». При водотоннажності біля 19 тис. тонн вони мали розвивати швидкість в 32 вузла та нести 4 – 381-мм гармати. Причому броня цих дивовижних кораблів була аналогічна легким крейсерам Royal Navy – пояс товщиною всього 76-мм. Проте вони мали малу осадку, що дозволяло їм вільно діяти в мілинних районах Гельголандської бухти, Балтійських проток та самої Балтики (вочевидь, Фішер так і не залишив остаточно свого «балтійського проекту» ще передвоєнних часів та, попри все, сподівався повернутися до нього за першої ж ліпшої нагоди).
Крім того, на протязі 1915-1916 рр. мали бути закладені 4 велетенських лінійних крейсери типу «Худ» (36,5 тис. тонн, 32 вузла швидкості, 203-мм броньовий пояс та 8 – 381-мм гармат головного калібру). Слід зазначити, що адмірал Фішер таки зробив свої висновки з досвіду бою біля Доггер-Банки. Але висновки ці були досить оригінальними, якщо не сказати – парадоксальними. Фішер і гадки не мав відмовлятися від своєї улюбленої теорії щодо того, що «швидкість – ось найкраща броня». А наочно продемонстровану в бою слабкість броньового захисту британських лінійних крейсерів він мав намір компенсувати за рахунок ще більшого зростання вогневої могутності. Вочевидь, Перший морський лорд сподівався довести потужність артилерії своїх улюблених «splendid cats» до такого рівня, перед яким не встоїть жодна броня.
- Нічого меншого за 15-ти дюймовий калібр не має передбачатися для всіх наших нових лінкорів та лінійних крейсерів. Встановлення таких гармат рівнозначно великій перемозі на морі[32], - впевнено заявив Фішер членам Комітету та звернувся до лорда Хенкі, - До речі, сер Моріс, ви казали, що «янкі» планують прийняти на озброєння 16-ти дюймову гармату? Так ось, я, навіть і не здогадуючись про такі їх наміри, наказав розробити гармату 18-ти дюймового калібру. Першим таку гармату отримає на озброєння третій з легких лінійних крейсерів, про які я щойно мав честь доповідати. А після 1917 р. ця гармата має стати стандартним озброєнням всіх наших важких кораблів нової генерації. Я сподіваюсь, що це заспокоїть «янкі» з їх планами та амбіціями. Перевага у вогневій могутності неодмінно залишиться на боці Королівського флоту!
Це те, що стосувалося важких артилерійських кораблів. Крім цього, програма передбачала будівництво до кінця 1917 р. 27 легких крейсерів «для Північного моря» – швидкохідних кораблів тоннажем 4,2-4,5 тис. тонн з озброєнням з 3 – 152мм та 4 – 102мм гармат[33] й призначених для ведення розвідки в інтересах лінійних ескадр та лідирування флотилій есмінців в торпедних атаках. Також передбачалося будівництво 120 есмінців та 72 підводних човнів, в тому числі – унікальних підводних моніторів типу «М», озброєних 305-мм гарматами. І все це – вже не кажучи про звичайні монітори та канонерки для підтримки сухопутних військ у прибережній зоні, а також про протичовнові шлюпи та тральники спеціальної побудови. В цілому, це була вражаюча програма і Комітет імперської оборони затвердив її виконання.
Але, хоча Комітет цю «програму перемоги» і затвердив, однак одразу постало питання з забезпеченням її виконання матеріальними, фінансовими та, насамперед, людськими ресурсами. Черчилль з Фішером і не приховували, що настільки велетенські обсяги військового суднобудування майже автоматично означають не тільки надання броні від мобілізації всім працівникам суднобудівної промисловості та суміжних галузей виробництва (металургія, машинобудування, електротехніка тощо), але й залучення до цього індустріального комплексу багатьох тисяч нових робочих рук. Оскільки в ті, ще цілком ліберальні та вегетаріанські, часи ставити жінок замість чоловіків до заводських верстатів поки що не додумалися, то мова йшла саме про чоловіків, придатних до військової служби. А це, відповідно, означало скорочення контингенту мешканців метрополії, які могли бути залучені до лав армії. Це ще озброєння та боєприпаси для сухопутних військ можна було замовити на американських заводах. Але залучити американських громадян в якості солдатів Королівської армії було неможливо не за яких умов.
- Джентльмени, - звернувся до присутніх начальник Імперського генерального штабу генерал-лейтенант Вольф-Мюррей, - в серпні ми відправили до Франції 6 дивізій нашої експедиційної армії. Наразі ми маємо на Західному фронті 12 дивізій. Причому слід мати на увазі, джентльмени, що це – цілковито нові 12 дивізій. Від тих 6 кадрових дивізій, що вступили в бій в серпні, до початку листопада залишилися тільки номери. Ми погодили з французами план перекидання на фронт 2-3 нових наших дивізій щомісячно, з тим, щоб до кінця 1915 р. довести бойовий склад нашої дієвої армії до 36 дивізій. Це – з урахуванням відшкодування поточних втрат, а вони чималі. Але, якщо Адміралтейство залучить до виконання своєї «програми перемоги» ті людські контингенти, які воно вимагає, то ці наші – і погоджені з союзниками! – плани будуть зірвані. Нескладні розрахунки показують, що, в такому разі, ми зможемо перекидати на фронт не більше 1 дивізії щомісячно, а їх загальну кількість до кінця 1915 р. доведеться обмежити 24 в кращому разі. Це призведе, також, до зриву нашого спільного з французами плану бойових операцій на Західному фронті. Це неприпустимо!
- Що ж, сер Джеймс, - знизав плечима адмірал Фішер, - Королівська армія завжди була снарядом, який випускає зі своїх гармат Королівський флот. Якщо армії доведеться обмежити ті чи інші свої операції – це з часом ще можна виправити. Але якщо неспроможним виявиться флот – таке стане непоправним для всієї нашої Імперії. Це завжди було наріжним каменем нашої стратегії.
- Ви помиляєтесь, сер Джон! – різко вигукнув Кітченер, - Ви перебуваєте в полоні уявлень минулої доби. Небачені масштаби цієї світової війни кардинально змінили стратегічні пріоритети. Наріжним каменем загальної стратегії світової війни в цілому є саме Західний фронт. Там вирішується доля війни. Ми в жодному разі не можемо допустити падіння Франції, а Франція самотужки, без нашої підтримки, встояти не зможе. Падіння Франції буде мати катастрофічні та непередбачувані наслідки: встановлення незаперечної німецької гегемонії в континентальній Європі, створення смертельної та безпосередньої загрози вторгнення німців на острови самої метрополії з перспективою кінцевої поразки усієї нашої Імперії. Вам сильно допоможе панування десь в Індійському океані, сер Джон, якщо по Уайтхоллу[34] будуть крокувати гренадери кайзера? Тому не про яке скорочення запланованої чисельності нашої армії у Франції не може бути й мови – навіть якщо флоту доведеться пригальмувати виконання деяких своїх програм.
- Найкращою гарантією проти німецького вторгнення до метрополії є Королівський флот! – вперто зауважив Фішер.
- Та невже, сер Джон? Сер Уїнстон, - звернувся Кітченер до Черчилля, - Чи не за вашим наказом в Адміралтействі була проведена командно-штабна гра, яка довела цілковиту реальність німецького десанту на узбережжя Англії? Здається, в ході цієї гри Гранд-Фліт не спромігся зашкодити німцям висадити десант. Чи не так?
- Але ж, сер Герберт, - Черчилль заперечливо помахав сигарою, - Це була всього-на-всього командно-штабна гра. Так, інтелектуальна вправа для вивчення цілковито гіпотетичної ситуації – не більше[35].
- Тим не менше! – гримонув у відповідь Кітченер, - Найбільш надійна гарантія проти німецького десанту на узбережжя метрополії – це активний, дієвий Західний фронт на теренах Франції та Бельгії. Та мільйонна, добре озброєна, британська армія на цьому фронті. Краще захищати Британію на полях Фландрії, ніж на скелях Дувру. Ніякого німецького вторгнення не буде, доки армії Рейха зв’язані боротьбою в шанцях Західного фронту – від Каналу[36] до швейцарського кордону. Але, якщо вони, борони Боже, вивільняться – чекайте на нове видання битви при Гастінгсі. Дарма, чи що, нинішній німецький кайзер – тезка норманського завойовника[37].
Треба зазначити, що емоційна промова Кітченера, особливо нагадування про норманське завоювання Англії, справила враження на членів Комітету. Деякі з них стурбовано озирнулися у вікна – мабуть, жваво уявивши собі гренадерів кайзера, які крокують по Уайтхоллу. На декілька хвилин запанувала нервова тиша.
- Джентльмени, в ці нові часи армія має не менше значення, ніж флот, - перервав мовчанку прем’єр-міністр Асквітт, - І наша проблема полягає в тому, що ми маємо задовольнити вимоги як армії, так і флоту. А зробити це ми можемо, залучивши для задоволення потреб армії людські контингенти наших домініонів та колоній. В решті решт, ми очолюємо найбільшу імперію в світі – і проблем з людськими ресурсами у нас бути просто не може. Я розумію, що кваліфікованих робітників на корабельнях або машинобудівних заводах замінити будь-ким неможливо. Але солдати в шанцях – то вже геть інша справа. Сер Джеймс, ви у нас відповідаєте за мобілізацію та формування нових військових частин по всій Імперії. Що ви можете нам сказати з цього приводу?
Начальник Імперського генерального штабу підвівся з крісла, пригладив свої пишні вуса та мовив:
- Сер Герберт, для початку я мушу вам дещо заперечити. В боях у Франції використовується сама сучасна зброя – швидкострільні магазинні гвинтівки, кулемети, новітні типи артилерії, авіація – причому використовується в небачених раніш масштабах. Ця обставина висуває відповідні вимоги для підготовки призовників. Перепрошую, але зулусів, інших африканських тубільців чи бірманців в такій війні в якості солдат використати неможливо. В Європі можуть бути використані призовні контингенти з Канади, Австралії, Нової Зеландії та, частково – з Індії. Щодо Індії, то мова може йти про рекрутів з традиційних військових каст та найманців з тібетських гуркхів. Щодо канадських військ, то всі вони і без того спрямовуються на Західний фронт та враховані в наведеному мною балансі. Індійські війська частково також вже використовуються у Франції, але значну їх частину ми планували спрямувати проти Туреччини – до Палестини та Месопотамії. В разі скорочення призовних контингентів в метрополії, ці війська ми також будемо змушені відправити до Європи. Це означає відмову від нашого наступу на Багдад та перехід до жорсткої оборони на Синайському півострові. Від наступу на Єрусалим доведеться відмовитися також. Це істотно полегшить становище Туреччини, але тут вже нічого не вдієш…
- Не полегшить! – пихнув сигарою Черчилль, - Ми розробили план потужної атаки на Дарданелли. Там будуть задіяні значні сили флоту, але, оскільки їх основу складатимуть ескадрені броненосці – це не потребує ослаблення сил Гранд-Фліту в Північному морі. До того ж, ми залучимо до цієї операції французький флот. А щодо армії, то ми з вами погодили, джентльмени, використання військ ANZAC – австралійсько-новозеландського армійського корпусу – в якості десантних сил на Галліполійському півострові. Ці війська вже перекидаються до Єгипту, а в Каїрі було щойно розгорнуто штаб корпусу. Чи не так?
- Саме так, сер Уїнстон, - погодився Вольф-Мюррей, - Але ми погодили з вами використання військ ANZAC в Дарданеллах до того, як було прийнято рішення щодо скорочення призовного контингенту в метрополії. В світлі останніх подій я змушений поставити питання про спрямування військ ANZAC на Західний фронт. Це наш останній боєздатний на сьогодні стратегічний резерв і я вважаю неприпустимим використовувати його на другорядному театрі. Він має бути задіяний на головному ТВД війни – для підтримання чисельності нашої дієвої армії у Франції на погодженому з союзниками рівні.
- Це буде величезною помилкою, сер Джеймс! – Черчилль в розпачі жбурнув свою улюблену сигару до попільниці, - Наслідки запланованої нами операції можуть виявитися неосяжними. Турецька імперія буде розрізана навпіл, її столиця буде паралізованою, ми об’єднаємо балканські країни в боротьбі проти наших ворогів, ми врятуємо Сербію, ми допоможемо Великому князю[38] в проведенні величезного наступу на Східному фронті[39]. Це, до речі, буде не менш дієвою допомогою Франції, ніж заплановане вами, джентльмени, масоване розгортання британської армії на Західному фронті. Нарешті, успіх цієї операції може призвести до виходу Туреччини з війни!
- Це все чудово, сер Уїнстон, - відповів Черчиллю Кітченер, - Але все це – не більш, ніж евентуальна можливість. Дарданелли – це одна з найбільш укріплених проток у світі, яка сама по собі вузька, як пляшкове горлечко та наскрізь прострілюється артилерією з обох своїх берегів. А вже своєї сучасної артилерії німці там в останній час розмістили достатньо. Тому, я маю великі сумніви щодо того, що запланована вами операція спроможна привести до прориву безпосередньо в Константинополь та до капітуляції Туреччини. Тим не менше, я визнаю незаперечне стратегічне значення цієї операції. Атака флоту на Дарданелли та навіть потенційна можливість висадки десанту на Галліполі негайно змусить турок зосередити непропорційно великі сили своїх військ в цьому районі. Вони напевно інтерпретують вашу атаку як пряму загрозу Константинополю. Це вже само по собі істотно полегшить становище наших військ на Близькому Сході та російських – на Південному Кавказі. Але для досягнення такого результату ніяких сухопутних військ вам не потрібно, сер Уїнстон. Достатньо створити тільки потенційну загрозу висадки десанту. В крайньому разі – здійснити невеличкі тактичні десанти силами Королівської морської піхоти, які, після виконання завдань, можна легко евакуювати. Здається, сер Уїнстон, саме так ви вчинили в Остенде під час серпневого наступу німців на Західному фронті.
Кітченер впритул подивився на Черчилля своїми блакитно-крижаними очима та завершив:
- Саме тому, сер Уїнстон, війська ANZAC будуть завантажені на військові транспорти в Олександрії та відправлені через Середземне море до Марселя та Тулона. Звідти, залізницею – на Західний фронт. В Дарданеллах флот має обійтися власними ресурсами.
Черчилль, в останній надії переломити ситуацію, звернувся до прем’єр-міністра:
- Сер Герберт, я продовжую наполягати на надзвичайній стратегічній важливості операції в Дарданеллах. Для досягнення ж бажаних результатів цієї операції, про які я щойно казав, вкрай необхідно задіяти війська ANZAC. Без цього вся операція перетвориться на просту демонстрацію. Демонстрацію замість зосередженого удару, який може призвести до рішучих результатів.
Асквітт уважно подивився на Черчилля та мовив:
- Сер Уїнстон, враховуючи обмеженість наших наявних на сьогодні сил, ми не можемо прагнути всіх цілей одразу. Ми, принаймні зараз, неспроможні одночасно виконувати вашу «програму перемоги», зосереджувати достатні сили армії на Західному фронті та ще й залучати якісь резерви для використання на периферійних напрямах. Від чогось доведеться відмовлятися. Я так зрозумів, сер Уїнстон, що для вас пріоритетом є «програма перемоги». Отже, від участі армії в наступі на Дарданелли доведеться відмовитися.
Прем’єр оглянув присутніх та підвів остаточний підсумок:
- На сьогодні це все, джентльмени. Дякую всім вам за плідну співпрацю.
- * *
Так ніколи і не дізналися Черчилль з Фішером, що, в зовсім іншій реальності, їм таки вдасться залучити війська ANZAC до операції в Дарданеллах. Що ця операція завершиться страшним, кривавим фіаско, яке буде коштувати їм обом їх посад в Адміралтействі[40]. Що на пропечених сонцем скелях Галліполійського півострова загине майже весь особовий склад австралійсько-новозеландського корпусу – що буде сприйнято суспільною думкою Австралії як жахлива національна трагедія (в якій австралійці, до речі, будуть звинувачувати метрополію). Що день висадки австралійців на Галліполі – 25 квітня 1915 р. – з тих часів та назавжди буде відзначатися в Австралії як «національний день поминання»[41].
Втім, все це відбулося в іншій реальності – там, де не сталося бою біля Доггер-Банки 16 грудня 1914 р. Але тут нічого подібного не сталося та події почали розвиватися під впливом наслідків цього самого бою. Тут Черчилль з Фішером зберегли свої посади та заходилися виконувати «програму перемоги». Проте Британській імперії довелося сплачувати свою ціну за поразку досі непереможного Royal Navy. Американці скористалися ситуацією та зажадали більш повного врахування своїх комерційних інтересів. Британці були змушені піти на поступки американцям та дещо послабити зашморг своєї морської блокади на горлянці Німеччини. В результаті Німеччина отримала додаткові ресурси, які були використані нею для термінового підсилення флоту. Німці не збиралися мовчки спостерігати за тим, як Черчилль та Фішер відшкодовують втрати Royal Navy та виконують свою «програму перемоги». Але це саме відшкодування втрат та «програма перемоги» потребували від Британії значно більших ресурсів – за що довелося розраховуватися скороченням операцій на периферійних напрямах. А це істотно полегшило положення основного німецького союзника а Азії – Османської імперії та підживило силу її спротиву. Туреччина в цій реальності не зазнала тих жахливих втрат, які вона понесла в Дарданеллах у відомому нам світі. І збережені таким чином війська були використані проти британців в Палестині та Месопотамії, а також проти росіян – на Південному Кавказі.
Але цим зміни реальності, які були викликані Доггер-Банкою, не вичерпувалися.
Берлін. Головна квартира Верховного командування збройних сил Німецької імперії.
Перспективи подальшого ведення війни обговорювалися не тільки в Британії, але й в Німеччині. Після завершення активних бойових дій на Західному фронті в кампанії 1914 р. вище військово-політичне керівництво Кайзеррейху повернулося до Берліна, де й відбулися ключові наради щодо подальшого планування бойових дій в ході світової війни. Головував на цих нарадах особисто кайзер Вільгельм ІІ як конституційний голова держави, а також юридичний та фактичний верховний головнокомандувач її збройними силами[42]. Крім кайзера в цих нарадах збоку політичного керівництва брали участь рейхсканцлер Т. фон Бетман-Гольвег та статс-секретар закордонних справ Г. фон Ягов. Армію представляли начальник Великого генерального штабу[43] генерал Е. фон Фалькенгайн, а також головнокомандувач військами Східного фронту генерал-фельдмаршал П. фон Гінденбург та його начальник штабу, генерал Е. Людендорф, флот – обоє наявних в Німеччині грос-адмірали: статс-секретар RMA А. фон Тірпіц та молодший брат кайзера, головнокомандувач морськими силами Балтійського моря, принц Генріх Прусський, а також начальник Морського кабінету кайзера, адмірал Г. фон Мюллер.
Рейхсканцлер Німецької імперії Теобальд фон Бетман-Гольвег.
Фон Бетман-Гольвег зайняв посаду рейхсканцлеру насамперед завдяки тому, що був прихильником компромісів (він це називав «політикою діагоналі»). Таким самим він намагався бути і в галузі зовнішньої політики, виступаючи напередодні війни за компроміс з Великою Британією, в т.ч. і за рахунок поступок в питаннях будівництва німецького флоту.
Окрім цих державних та військових сановників в нарадах брала участь також цілком цивільна людина, хоча ця людина й отримала в серпні 1914 р. «тимчасове» генеральське звання – спадкоємний промисловець та голова ради директорів найпотужнішого електротехнічного концерну Німеччини «AEG» В. Ратенау. У військово-політичній ієрархії Кайзеррейху Ратенау займав на перший погляд непримітну посаду генерального директора KRA (Kriegs Rohstoff Abteilung – Департамент військових ресурсів). Формально цей самий KRA був всього-на-всього одним з підрозділів Військового міністерства, але фактично являв собою генеральний штаб всієї німецької економіки в умовах світової війни. Сам Ратенау сприймав свою роботу в KRA як справжнє керівництво стратегічною наступальною операцією на фронті. «Це та сама військова кампанія, тільки за сировину», - казав він. Фактично, «під дахом» KRA, Ратенау створив першу в історії розгалужену систему директивного планування економічного життя цілої країни. Й саме ця система дозволила здійснити мобілізацію господарчих ресурсів для потреб війни в небачених раніше масштабах та давала Німеччині надію витримати задушливий тиск британської морської блокади. У всякому разі, лорди Адміралтейства в Лондоні, коли планували свою «віддалену блокаду» Німеччини, не мали жодного уявлення про організаційні здібності Ратенау та про спроможності створеної ним адміністративно-економічної машини – адже ні з чим подібним людство досі не стикалося. Достатньо сказати, що це саме німецьке KRA в зовсім іншій реальності слугувало прямим прототипом для створення такої собі установи під назвою «Держплан СРСР»[44]. Хто ще пам’ятає радянське «планове народне господарство», той одразу зрозуміє, про що йде мова.
Генеральний директор KRA та творець першої в історії системи директивно-планового керівництва економікою Вальтер Ратенау
Зрозуміло, що як і в Лондоні, в центрі уваги першої з нарад стояли наслідки бою біля Доггер-Банки. Тільки, на відміну від Лондону, в Берліні прагнули остаточно закріпити наслідки своєї перемоги — насамперед в плані зміни балансу сил на морі.
- Що ж, панове, я так розумію, що доба однозначної чисельної переваги флоту мого підступного лондонського кузена Джорджі над нашим флотом залишилася в минулому. І нехай це стане тільки початком відплати за те мерзенне лукавство, яке він виявив в серпні[45], - розпочав кайзер, - Отже, ми мусимо зробити все можливе та неможливе, щоб ці сприятливі для нас зміни не виявилися скороминущими. Ми мусимо в гранично стислий термін ввести до строю всі лінкори та лінійні крейсери, які тільки зможемо — за будь-яку ціну. Інакше перемога нашого флоту виявиться даремною. Що з цього приводу може сказати наше переможне морське командування?
- Ваша Величність, - грос-адмірал фон Тірпіц відкрив теку з документами, що лежала перед ним, - На сьогодні повністю завершено будівництво двох останніх лінкорів типу «Кьоніг», а саме «Кронпринца» та «Маркграфа». Ці кораблі вже проходять випробування та освоюються екіпажами. Це має остаточно зрівняти сили нашого лінійного флоту з фактично наявними на сьогодні лінійними силами британців. Також в завершальній стадії будівництва знаходиться «Лютцов», другий лінійний крейсер типу «Дерфлінгер». Ми очікуємо на його вступ до строю в середині літа наступного, 1915, року — і це має повністю компенсувати втрату нами «Фон дер Танну». Третій корабель цього типу, який має попередню назву «Ерзац “Герта”»[46], знаходиться на стапелі Імператорської корабельні в Вільгельмсхафені. Після оголошення війни його будівництво було призупинено через великий обсяг мобілізаційних робіт, які невідкладно виконувала корабельня. Але я вже віддав наказ терміново поновити будівництво та визначив це як першочергове завдання корабельні. Якщо не буде затримок з постачанням необхідних матеріалів, обладнання та озброєння — він може бути переданий до складу флоту орієнтовно навесні наступного 1916 р.[47]
- Я щойно сказав, що термінове підсилення нашого флоту є першочерговим завданням, яке має бути виконане за будь-яку ціну, - нагадав Вільгельм, - Герр Ратенау, я сподіваюсь, що з добудовою цього корабля проблем не буде?
- Я можу запевнити вас в цьому, Ваша Величність. Проблем не буде, - відповів генеральний директор KRA, - Ми, безперечно, віднайдемо ресурси для термінової добудови цього корабля.
- Дякую, герр Ратенау, - кивнув головою кайзер, - Ми всі сподіваємося на вас. Але як нам назвати цей корабель, адже на сьогодні він має тільки попередню назву? Я думаю, що цей наш новий лінійний крейсер має носити ім’я одного з героїв поточної війни.
- Ваша Величність, хотів би запропонувати..., - розпочав було фон Тірпіц.
- Зачекайте, герр грос-адмірал, - Вільгельм клацнув пальцями, - Я, здається, знаю це ім’я. Ім’я, яке і досі повторює вся Німеччина. Ім’я рятівника Східної Пруссії від російської навали. Ваше ім’я, герр генерал-фельдмаршал фон Гінденбург. Цей новий лінійний крейсер отримає назву «Гінденбург».
- Це велика честь для мене, Ваша Величність, - фон Гінденбург підвівся з крісла та вклонився кайзеру, - Я, безперечно, виправдаю вашу довіру та сподівання Німеччини.
«Танненберг. Канни світової війни».
Німецький пропагандистський плакат, присвячений розгрому російських військ у Східній Пруссії в серпні 1914 р. На малюнку зображено фон Гінденбурга, якій спостерігає за незліченними натовпами російських військовополонених.
- Не маю в цьому жодних сумнівів, герр генерал-фельдмаршал, - відповів на це кайзер, - Але повернемося до наших справ. Що у нас далі з підсиленням флоту, герр грос-адмірал?
Спуск на воду німецького лінійного крейсера «Гінденбург»
(Вільгельмсхафен, Імператорська корабельня, 1 серпня 1915 р.)
- Ваша Величність, ще напередодні війни нами було прийнято рішення про перехід до будівництва лінкорів принципово нового типу, з 380-мм гарматами головного калібру — гарматами, які мали стати найпотужнішими в світі. Два перших лінкори цього типу були закладені ще в 1913 р., два наступні — вже в поточному, 1914 р. Як з’ясувалося, це наше рішення було цілком виправданим, оскільки британці також перейшли до будівництва лінкорів з гарматами аналогічного калібру. Причому зробили вони це приблизно на півроку раніше за нас. Це, до речі, красномовно ілюструє, хто насправді розпалював гонитву морських озброєнь напередодні війни. Але, як наслідок, головний лінкор противника з «15-ти дюймовими» гарматами головного калібру має бути переданий флоту вже в січні 1915 р.[48] Чотири інших лінкори цієї серії знаходяться в завершальній стадії будівництва. Що стосується нас, то наш головний лінкор нового типу, який має попередню назву «Ерзац “Вьорт”», має бути спущений на воду в лютому наступного, 1915 р. Вступ до строю всіх наших чотирьох лінкорів нового типу планується тільки на протязі 1916-1917 рр. Враховуючи темпи будівництва нових лінкорів противником, це означає що британці відновлять чисельну, і, що найнебезпечніше, якісну перевагу свого лінійного флоту вже в наступному, 1915 р. Щоб уникнути цього, вважаю за необхідне різко прискорити будівництво всіх цих лінкорів «зразка 1913 р.», з тим щоб всі 4 кораблі вступили до складу флоту не пізніше за середину 1916 р. Спочатку ми планували оздобити два останніх лінкори серії дизельними двигунами економічного ходу. Але, з метою прискорення будівництва, від цього вдосконалення ми вирішили відмовитися.
Лінкор «Баден», перший наддредноут Німеччини з 380-мм гарматами головного калібру
(однотипні кораблі — «Байерн», «Заксен», «Вюртемберг»)
Далі. З оголошенням мобілізації в серпні цього року нами було конфісковано лінкор «Саламіс», який будувався на корабельні «Вулкан» в Данцигу за замовленням Греції. Корабель знаходиться у високому ступеню готовності, спущений на воду, вже оздоблений турбінами, всіма допоміжними механізмами та допоміжною артилерією калібром 150-мм. Єдина обставина, яка гальмує введення цього корабля до складу нашого флоту — це артилерія головного калібру. Згідно з початковим проектом, лінкор мав озброюватися 4 баштами з 8 американськими гарматами 356-мм калібру. К серпню поточного року американська компанія «Бетлхем Стіл» завершила виготовлення всіх 4 башт за грецьким замовленням. Але, зрозуміло, що доправити вже готові башти та гармати до Данцигу після оголошення війни стало неможливим. За нашими відомостями, - посміхнувся фон Тірпіц, - всі ці 4 башти були викуплені британським Адміралтейством та використовуються для озброєння нових британських моніторів. Отже, корабель залишився без артилерії головного калібру. Разом з тим, наш концерн «Крупп» в поточному році завершив розробку та передав на озброєння флоту 350-мм гармату, яка призначається для озброєння наших лінійних крейсерів нової генерації (до них я ще повернуся). Я вже віддав розпорядження корабельні переробити барбетні колодязі на цьому кораблі під нові башти концерну «Крупп» з 350-мм гарматами. В разі вчасного виготовлення цих башт на підприємствах Круппа, лінкор може бути переданий до складу флоту до кінця 1915 р. Ваша Величність! - звернувся фон Тірпіц до кайзера, - я пропоную назвати цей лінкор «Адмірал Інгеноль», на честь командувача Хохзеєфлотте, який загинув в ході бою біля Доггер-Банки. Думаю, що це буде справедливо.
- Цілком підтримую, герр грос-адмірал, - погодився Вільгельм, - Покійний фон Інгеноль безперечно заслужив на таку честь. Продовжуйте, будь ласка.
Лінкор «Адмірал Інгеноль» (колишній грецький «Саламіс») під час добудови на корабельні «Вулкан» (Данциг, 1915 р.)
- І останнє. В серпні цього року, практично одночасно з початком війни, було укладено контракти на будівництво 4 лінійних крейсерів «зразка 1914 р.». Тактично ці кораблі призначаються для тісної взаємодії з лінкорами «зразка 1913 р.», з 380-мм гарматами головного калібру. Основне озброєння цих крейсерів мають становити гармати калібром 350-мм, швидкість та бронювання аналогічні крейсерам типу «Дерфлінгер». Всі підготовчі роботи по закладці головного корабля серії, який отримав попередню назву «Ерзац “Вікторія-Луїза”», завершені, сама закладка намічена на січень 1915 р. Решта кораблів серії має бути закладена на протязі того ж таки 1915 р. — в квітні, липні та листопаді відповідно. Я розумію, що добудувати всі 4 корабля цієї серії в ті самі терміни, що й лінкори «зразка 1913 р.», неможливо. Але вважаю за необхідне форсовано, до кінця 1916 р., добудувати два головних корабля цього типу. Зрозуміло, що це потребує виділення додаткових ресурсів.
Німецький лінійний крейсер «зразка 1914 р.» (майбутній «Макензен»).
Проектний вигляд.
Фон Тірпіц з запитанням розгорнувся в бік Ратенау. Генеральний директор KRA важко зітхнув та пильно подивився на грос-адмірала.
- Ваша Екселенція, - розпочав він, - Для озброєння 4 лінкорів «зразка 1913 р.», 2 лінійних крейсерів «зразка 1914 р.» та лінкора «Адмірал Інгеноль» необхідно виготовити 24 гармати калібром 350-мм та 32 гармати калібром 380-мм. Вартість однієї такої гармати в середньому дорівнює вартості 90 легких польових гармат калібром 77-мм. Тобто вартість тільки артилерії головного калібру цих кораблів дорівнює вартості 5.040 легких польових гармат. Хочу нагадати, що ми вступили до війни, маючи на озброєнні армії тільки 4.840 таких гармат. Форсування будівництва всіх цих дредноутів означає, в числі іншого, що наша армія недоотримає біля 5.000 легких польових гармат на протязі найближчих двох років.
- Це неприпустимо! - генерал фон Фалькенгайн навіть хлопнув долонею по столу, - Всі перемоги нашого флоту виявляться даремними, якщо наша армія втратить бойову ефективність. Географічне положення Німеччини є таким, що саме армія є вирішально важливим компонентом нашої військової могутності. Саме армія, а не флот, спроможна принести остаточну перемогу Німеччині в цій війні. І саме тому її потреби мають задовольнятися першочергово. Подобається це комусь чи ні, але Німеччина може бути сильною на морі тільки доти, доки вона є сильною на суходолі. Якщо питання вже стоїть «або-або», флоту доведеться зачекати з отриманням цих нових та позамежно коштовних дредноутів.
Генерал піхоти Еріх фон Фалькенгайн,
начальник Великого генерального штабу Кайзеррейху
- Заперечую! - фон Тірпіц енергійно підхопився з крісла, - Ця світова війна кардинально та рішуче змінила всю стратегічну ситуацію. Її неможливо правильно оцінити, виходячи з традиційних уявлень європейської континентальної стратегії. Навіть якщо армія займе не тільки Париж, але й Петербург на додачу — це не буде означати переможного фіналу війни. Головна рушійна сила ворожої коаліції, яка веде війну проти нас — це саме стара піратська держава, Британія[49]. І її жодним чином не зупинить падіння Парижу чи Петербургу. Навіть навпаки — вона буде підживлювати спротив наших континентальних ворогів навіть попри падіння їх столиць. А от усвідомлення того, що двобій з німецьким флотом цілком може завершитися поразкою цих «досвідчених мореплавців», натомість, спроможне схилити Лондон до мирних перемовин з нами. Отже, саме флот, а не армія, спроможний привести до почесного для нас миру.
- Заспокойтеся, панове! - цього разу хлопнув долонею по столу вже кайзер, - Сядьте всі на свої місця. Ані армія, ані флот не спроможні досягнути рішучого результату в цій війні самотужки. Цього можна досягти тільки спільними зусиллями. І наша проблема полягає в тому, що вимоги як армії, так і флоту є першочерговими та однаково невідкладними. Й ми мусимо знайти шляхи та можливості їх задоволення. Герр Ратенау, невже ви вважаєте, що мобілізаційний потенціал нашої економіки вже вичерпаний і питання реально стоїть в форматі «або-або», тобто ми спроможні задовольнити потреби або армії, або флоту?
Головний планувальник німецької військової економіки важко зітхнув, пригладив волосся та підвівся з крісла.
- Ваша Величність, панове! На сьогодні мобілізаційні можливості нашої економіки ще не вичерпані. Поки що не вичерпані. Хоча мушу попередити, що вони далеко не безмежні. Тим не менше, ми погодили з Генеральним штабом програму розширеного виробництва озброєння для сухопутних військ. В її межах армія поверне до промисловості 129.000 кваліфікованих робітників...
- Саме так, панове! - втрутився генерал фон Фалькенгайн, - Задля того, щоб вивільнити для промисловості цих людей ми пішли на скорочення бойового складу кожної піхотної дивізії з 12 батальйонів до 9. Проте артилерійський парк дивізій залишиться на старому рівні, тобто 18 — 105-мм гаубиць та 54 — 77-мм легких польових гармати в кожній дивізії. Крім того, якщо ми вступили до війни, маючи всього по 24 станкових кулемета в кожній дивізії, то нова програма передбачає озброєння кожної дивізії 54 станковими та 108 ручними кулеметами. Тобто чисельність кулеметів в дивізії зросте майже в 7 разів! Ну, і на додачу, передбачається масове надходження на озброєння мінометів, які мають скласти основу артилерійського озброєння в ланці батальйон-полк. Отже, вогнева могутність нашої піхотної дивізії навіть помітно зросте, попри скорочення чисельності особового складу.
- Все так і є, панове, - погодився з генералом Ратенау, - І можу вас запевнити, що промисловість виконає завдання щодо виконання цієї програми озброєнь сухопутних військ. Причому слід мати на увазі, що мова йде про виготовлення щонайменше 150 дивізійних комплектів озброєння за наведеними вище стандартами. І це не рахуючи поточного виробництва боєприпасів, потреба в яких постійно зростає, причому в абсолютно неочікуваних розмірах. Але, якщо до цього додати необхідність форсованої добудови 7 наддредноутів тоннажем більше за 30.000 тонн кожний, то наявні масштаби мобілізації економіки та, насамперед, робочої сили виявляються абсолютно недостатніми.
Фон Тірпіц уважно подивився на Ратенау та мовив:
- Герр Ратенау, якщо флот піде на компроміс та відмовиться від форсованої добудови другого лінійного крейсера «зразка 1914 р.», обмежившись тільки головним кораблем — це полегшить становище військової промисловості?
Ратенау безнадійно махнув рукою:
- Це не вирішить проблеми принципово, хоча до певної міри і полегшить.
Німецькі лінійний крейсер «Макензен» (ліворуч) та лінкор «Вюртемберг» (праворуч) під час добудови на корабельні «Блом унд Фосс»
(Гамбург, березень 1916 р.)
Генеральний директор KRA клацнувши запальничкою, запалив цигарку. Нервово випустивши дим, він уважно подивився присутніх.
- Я, відверто кажучи, побоювався виникнення саме такої ситуації, - нарешті сказав Ратенау, - І саме на цей випадок підготував відповідні законодавчі пропозиції, які передав Його Екселенції герру рейхсканцлеру. Хоча я і мав слабку надію, що до такого справа не дійде...
- Так, Ваша Величність, законопроект від KRA до Рейхсканцелярії і насправді надійшов, - вступив до розмови рейхсканцлер фон Бетман-Гольвег, - Але я не знаю як його навіть схарактеризувати... Хіба що, як якийсь якобінській чи навіть комуністичний, чи ще якось в такому дусі?
- Яким він є, таким його і схарактеризуйте, герр рейхсканцлер, - махнув рукою Вільгельм, - Не порнографія ж там, будемо сподіватися, не пропозиції щодо спільності жінок?
- Слухаюсь, Ваша Величність, - схилив голову фон Бетман-Гольвег та відкрив теку з документами, - Пропозицій щодо спільності жінок там немає, хоча жінки і згадуються. Документ являє собою проект Закону «Про допоміжну службу Батьківщині». Згідно з цим проектом, всі чоловіки в віці від 17 до 60 років, які не залучені до служби в збройних силах, підлягають трудовій мобілізації. Вони мають бути використані для праці на військових підприємствах та підприємствах, продукція яких має значення для обороноздатності держави. Вільна зміна робочого місця забороняється. Страйки забороняються, індивідуальні чи групові звільнення працівників з боку підприємців теж забороняються. Встановлюється твердий рівень заробітної плати, який гарантується державою. Жінки у віці від 20 до 45 років також підлягають трудовій мобілізації. Вони мають вивільнити чоловіків в медичних установах, поштовій службі, торгівлі, легкій та текстильній промисловості. Крім цього, в якості ще одного різновиду такої допоміжної служби, визначається обов’язкова здача населенням коштовностей, золота та срібла, а також виробів з міді, бронзи, цинку, алюмінію... ну, там досить довгий перелік[50].
Прокламація німецького KRA, яка нагадує населенню про обов’язковість здачі виробів з алюмінію, нікелю, цинку тощо.
Оголошені пропозиції таки справили приголомшливе враження на учасників наради. В залі засідань запанувала досить довга тиша, яку нарешті перервав кайзер:
- Герр Ратенау, ви певні, що ніякого іншого шляху для того, щоб задовольнити потреби як армії, так і флоту, не існує?
- На жаль, певний, Ваша Величність. У всякому разі, якщо виходити із заданих сухопутним та морським командуванням потреб. Принаймні, я ніякого іншого шляху не бачу.
- Якщо ніякого іншого шляху не існує — треба не вагатися, а приймати та вводити в дію цей Закон. Причому, чим раніше — тим краще. Я підтримую таке рішення, - подав голос генерал-фельдмаршал фон Гінденбург.
- Ввести його в дію можна, - зауважив фон Бетман-Гольвег, - Але необхідно зважити на можливі наслідки. У мене є побоювання, що одна тільки спроба передати цей проект на розгляд Рейхстагу викличе цілий буревій в лавах депутатів від соціал-лібералів[51] та соціал-демократів. А за цим парламентським буревієм цілком можуть по-слідувати і масові заворушення. З усіма наслідками для виконання військових замовлень. Ви цього хочете, герр генерал-фельдмаршал?
- Послухайте, герр рейхсканцлер, - Вільгельм лукаво подивився на Бетман-Гольвега, - Ви ж у нас визнаний майстер компромісу, автор «політики діагоналі» і все таке інше. Невже не існує ніяких засобів, щоб вплинути на поведінку цих соціал-лібералів та соціал-демократів?
Фон Бетман-Гольвег декілька хвилин похмуро та зосереджено дивився попереду себе, барабанячи пальцями по теці з документами. Нарешті він вимовив:
- Навіть не знаю, Ваша Величність. У мене немає повної впевненості, що таке допоможе, але однозначно треба зробити наступне. По-перше, слід повністю прибрати з тексту проекту навіть натяки на будь-які «трудову мобілізацію» чи «трудову повинність». Треба казати про «патріотичний обов’язок» та про «патріотичну службу». Я дам на цей рахунок необхідні вказівки правникам Рейхсканцелярії — щоб вони відповідним чином переробили проект. По-друге, необхідно зв’язати цей законопроект з загальним патріотичним піднесенням, з яким нація вступила до світової війни та представити його як найбільш яскравий прояв неухильного прагнення всіх без винятку німців до перемоги.
- Ну, з цим я вам зможу допомогти, герр рейхсканцлер, - посміхнувся кайзер, - Внесіть законопроект на розгляд Рейхстагу як невідкладний, причому від імені Корони. Я ж, зі свого боку, надішлю депутатам супровідного листа в якому нагадаю свої слова, з якими звернувся до них в серпні, в самі перші дні війни — коли за надзвичайні військові асигнування проголосували як соціал-ліберали, так і соціал-демократи. «Для мене більше не існує ніяких партій, для мене віднині існує тільки одна партія — німці», - сказав я їм тоді. Це я їм і нагадаю та висловлю надію, що цього разу вони проголосують так само одностайно, як і в серпні.
- Так, Ваша Величність, це було б саме те, що треба, - вдячно схилив голову фон Бетман-Гольвег.
- Зачекайте, це ще не все. Герр генерал-фельдмаршал, - звернувся кайзер до фон Гінденбурга, - Ви, як визнаний національний герой та переможець на полі бою, теж маєте звернутися до депутатів з приводу цього законопроекту. Вони не зможуть не дослухатися до вас.
- Побажання Вашої Величності — наказ для мене, - відповів фон Гінденбург.
- Ну що ж, герр рейхсканцлер, тепер ви не бачите перешкод для проходження цього законопроекту через Рейхстаг? - поцікавився Вільгельм.
- Не зовсім, Ваша Величність, - відповів фон Бетман-Гольвег, - Це все лірика, а цим хлопцям з опозиції потрібно дати також щось реальне.
- Що ви маєте на увазі?
- Законопроект передбачає створення комісій з питань використання та розподілу робочої сили на підприємствах з числом зайнятих більше за 50 людей. До складу цих комісій, крім представників KRA та власників, необхідно ввести також представників профспілок. Причому в якості повноправних членів, з правом вирішального голосу. Це однозначно схилить на бік законопроекту соціал-демократів та обеззброїть можливу критику з боку соціал-лібералів[52].
- Герр Ратенау, вам не завадить така поправка до законопроекту?
- Ваша Величність, з технічної точки зору я б волів обійтися без цього. Але я чудово розумію політичну ціну питання. І я певний, що ми зможемо налагодити стосунки з профспілковими активістами, - Ратенау дозволив собі посміхнутися, - В решті решт, я сам — промисловець з величезним стажем. І на всіх моїх заводах в довоєнний час діяли профспілки.
- Що ж, нехай буде по цьому, - підвів підсумок Вільгельм, - Герр рейхсканцлер, готуйте законопроект до внесення у Рейхстаг в якості невідкладного від імені Корони. Отже, з цим питанням ми розібралися. Будемо сподіватися, що цей Закон зробить неабиякий внесок в справу нашої перемоги. Ви задоволені, герр Ратенау?
- Чи задоволений я? Ваша Величність, я відчуваю себе лікарем, який прописав хворому смертельно небезпечні ліки, практично отруту. Те, що ми робимо — це все одне, що взяти в борг у майбутнього, причому невідомо під які відсотки. Розумієте, застосування таких методів в промисловості подібно до вживання морфію людиною. Так, спочатку людина відчуває різкий приплив сил та втрачає відчуття болю. Але потім, і досить швидко, наступає реакція і ця сама людина взагалі неспроможна поворушитися. Так само і у нас. Застосування ухвалених нами заходів означає досить швидку зупинку практично будь-яких виробництв, які прямо чи опосередковано не працюють на війну. Спочатку це призведе до різкого збільшення виробництва озброєння, боєприпасів, бойових кораблів та інших засобів ведення війни. І промисловість буде спроможна задовольнити зростаючи потреби як армії, так і флоту. Але таке не зможе тривати довго. Промислове устаткування вийде з ладу від надмірно інтенсивної експлуатації, і замінити його буде нічим. Людям, просто кажучи, нема чого буде вдягнути, а через скорочення сільського господарства — нема чого стане і їсти. І настане швидкий та страшний економічний крах — колапс транспорту, масове зубожіння та навіть голод переважної частини населення, в тому числі і військ. Німеччина просто втратить можливість до подальшого ведення війни, причому поза всякою залежністю від дій противника. Отже, пам’ятайте панове — у нас є два, максимум три роки, щоб закінчити цю війну в той чи інший спосіб. Після цього терміну ситуація стане непередбачуваною.
Титульна сторінка німецького закону «Про допоміжну службу Батьківщині». Саме він став вирішальним кроком в процесі оформлення німецької системи «військового соціалізму» доби Першої світової війни.
В залі засідань знову запанувала приголомшлива тиша: учасники наради намагалися осмислити те, що почули. Вони вперше по-справжньому зазирнули в ту прірву, яку відкривала перед ними реальність світової війни та ті наслідки, до яких вона цілком могла привести. Вони, нарешті, усвідомили незмірну ціну не те що поразки, а навіть і невчасно або запізно прийнятого рішення. Мовчанку нарешті перервав кайзер Вільгельм ІІ.
- Що ж, панове, схоже на те, що у нас більше немає права на помилку, - сказав він та озирнув присутніх, - Отже, тим більшою є наша відповідальність при прийнятті стратегічних рішень щодо подальшого ведення війни. Насамперед, це стосується війни на морі. Які пропозиції з цього приводу має RMA та Адмірал-штаб?
Фон Тірпіц перегорнув декілька документів в своїй теці та розпочав:
- Ваша Величність, крім підготовки до можливого генерального двобою з флотом противника, основні аспекти чого ми щойно обговорили, головним завданням нашого флоту залишається перешкоджання морській торгівлі Британії. Таке завдання є тим більш важливим, якщо врахувати, що наш противник ще більш залежить від зовнішнього постачання, ніж ми. Проте, слід зважити на те, що в цій боротьбі противник користується всіма перевагами географічного положення та, донедавна, в чисельності лінійного флоту. Якщо перевагу в чисельності лінійного флоту нам вдалося усунути завдяки перемозі біля Доггер-Банки, то перевагу географічного положення усунути жодним чином неможливо. Саме завдяки наявності цієї переваги Британія, нахабно та відверто знехтувавши всіма чинними нормами міжнародного морського права, запровадила проти нас справжню голодну блокаду, зробивши фізично неможливим постачання будь-яких товарів та вантажів до Німеччини. Ми ж, виходячи зі специфіки нашого географічного положення, такої можливості позбавлені. Основним засобом, який ми можемо використати проти морської торгівлі противника є крейсерська війна на океанських комунікаціях Британської імперії. Така війна передбачалася нашими довоєнними планами та її ведення покладалося на наші закордонні морські сили — насамперед на Східно-Азійську крейсерську ескадру, а також на окремі крейсери, які несли службу в водах наших колоній в басейні Індійського океану, Південної Атлантики та Карибського моря напередодні війни. Хочу відзначити: наші закордонні крейсерські сили виявили себе найкращим чином та зробили все, що було в їх силах та навіть більше. Вони завдали відчутних втрат транспортному тоннажу противника та значною мірою дезорганізували його глобальну систему морських перевезень. В деяких стратегічно важливих районах світового океану торговельне судноплавство Антанти на певний час виявилося практично паралізованим. Навіть більше: наша перемога біля Доггер-Банки була б неможливою, якщо б звитяжна ескадра віце-адмірала фон Шпеє не відволікла на себе декілька лінійних крейсерів зі складу Гранд-Фліту. Але, попри всі ці успіхи, наших морських сил у віддалених водах виявилося недостатньо для досягнення тривалого стратегічного ефекту. Напередодні війни ми могли зосередити в водах наших колоній лише 2 броненосних та 8 легких крейсерів. Противник зміг їм протиставити до 100 броненосних, бронепалубних та легких крейсерів, які заходилися забезпечувати контроль над океанськими комунікаціями. Зрозуміло, що за умови такого співвідношення сил боротьба наших крейсерів з морською торгівлею противника не могла бути тривалою, попри всі їх успіхи. Ескадра фон Шпеє героїчно загинула біля Фолклендів, «Емден» був перехоплений біля Кокосових островів, «Карлсруе» загинув біля Тринідаду. На сьогодні вціліли тільки легкі крейсери «Дрезден», який переховується біля Вогняної Землі та «Кьонігсберг», який заблокований без пального в гирлі річці Руфіджі на узбережжі Німецької Східної Африки[53]. Але я не став би покладати на них якихось особливих надій...
Німецькі броненосний крейсер «Шарнхорст», легкі крейсери «Нюрнберг» та «Емден», а також канонерки «Кондор» та «Корморан» на рейді Апіа (Німецьке Самоа, 1914 р.)
- Герр грос-адмірал, - вступив до розмови начальник Морського кабінету кайзера адмірал фон Мюллер, - Чи не здається вам, що такий результат був визначений нашою суднобудівною політикою ще напередодні війни? Наших крейсерів виявилося просто замало для того, щоб перетнути океанські комунікації противника. Якщо б ми дещо скоротили будівництво лінкорів, а замість того — різко наростили будівництво крейсерів, чи не призвело б це до значно більшого успіху в боротьбі на комунікаціях противника? Я від початку війни притримувався тієї думки, що лінійний флот нам слід використовувати у відповідності до принципу «fleet-in-being», а основні зусилля зосередити в напрямі крейсерської війни на комунікаціях.
Адмірал Георг фон Мюллер — начальник Морського кабінету кайзера та основний опонент фон Тірпіца в плані керівництва війною на морі в добу Першої світової війни.
- Ні, герр адмірал, я так не вважаю, - похитав головою фон Тірпіц, - я вже казав, що противник використовує для контролю за комунікаціями до 100 крейсерів всіх типів та класів. Ми б за жодних умов не змогли б збудувати спів ставну за чисельністю армаду. А навіть якщо б і збудували — ми б в жодному разі не змогли б забезпечити її пальним та системою базування. Наші порівняно невеликі крейсерські сили завдали ворогу непропорційно великої шкоди. Ваша ж крейсерська армада, герр адмірал, можливо, і завдала б шкоди дещо більшої. Але наші втрати при цьому були б на порядок більшими за ті, що ми зазнали реально. При чому, надійно перетнути океанські комунікації противника нам би все одне не вдалося. Що стосується принципу «fleet-in-being», то я завжди вважав його неприйнятним для нашого флоту. Цей принцип перетворює наш Флот Відкритого Моря на якийсь «флот замкненої бухти». Якщо послідовно дотримуватися цього принципу, наш лінійний флот має нерухомо стояти в водах Гельголандської бухти та перестане впливати на будь-що за її межами. В той самий час, як британський Гранд-Фліт продовжить без перешкод здійснювати свою блокаду Німеччини та буде зчиняти стратегічний вплив усією своєю могутністю — справжній «fleet-in-being»! Шлях до перемоги для нас відкривають дві речі. Перше — наявність лінійного флоту, спроможного кинути виклик Гранд-Фліту. Друге — готовність цей флот використати з рішучими цілями, тобто завдати удару по головних силах противника. Зрозуміло, що за наявності сприятливих для нас умов.
- Основні принципи нашої морської політики були погоджені вищим керівництвом імперії та, після їх затвердження Рейхстагом, набули статус імперського закону, - нагадав кайзер, - Отже, зараз вже нема про що сперечатися. Продовжуйте, герр грос-адмірал.
- Слухаюсь, Ваша Величність. Тим не менше, від крейсерської війни на комунікаціях ми не відмовляємося та відмовлятися наміру не маємо. Нестачу бойових крейсерів спеціальної побудови завжди можна було компенсувати за рахунок допоміжних крейсерів, які переобладнані з цивільних суден. Заходи такого ґатунку були передбачені нашими мобілізаційними планами ще напередодні війни. Згідно з цими планами переобладнанню в допоміжні крейсери підлягали насамперед пасажирські лайнери як кораблі з високою швидкістю, яка не поступалася бойовим кораблям військового флоту. У відповідності з цим в якості допоміжних крейсерів були переобладнані та вийшли на комунікації пасажирські лайнери «Кайзер Вільгельм дер Гроссе», «Кронпринц Вільгельм», «Кап Трафальгар» та «Принц Ейтель-Фрідріх».
Німецький допоміжний крейсер «Кайзер Вільгельм дер Гроссе» (колишній пасажирський лайнер). Потоплений артвогнем британського крейсера «Хайфлаєр» біля Ріо-де-Оро (іспанська колонія на узбережжі Західної Африки) 26 серпня 1914 р.
- Проте, - продовжив фон Тірпіц, - змушений визнати, що наші передвоєнні сподівання на використання лайнерів в якості допоміжних крейсерів-рейдерів, на жаль, не виправдалися. Їх висока швидкість не компенсувала таких недоліків, як крайня неекономічність двигунів та пов’язані з цим надвисокі витрати вугілля, а також легка впізнаванність їх силуетів, що сильно ускладнює маскування. До цього слід додати високу вартість цих кораблів, яка не поступається вартості важких кораблів бойового флоту. Через це нами було ухвалене рішення про відмову від використання пасажирських лайнерів в якості рейдерів. На основі аналізу вже здобутого бойового досвіду та рекомендацій офіцерів, які брали безпосередню участь в операціях на комунікаціях противника, ми дійшли до висновку, що найбільш доцільним було б використання в якості рейдерів вантажних пароплавів, які до війни працювали на лініях між метрополією та нашими африканськими колоніями. Програш в швидкості цих пароплавів більш ніж компенсується дуже значним виграшем в економічності, дальності ходу та автономності. Ці кораблі дуже легко замаскувати, їх силует майже не відрізняється від силуетів десятків, якщо не сотень аналогічних вантажних пароплавів будь-яких країн, навіть і самої Британії — що вкрай ускладнить їх впізнавання противником та дозволить перетинати британські блокадні лінії в Північному морі при прориві на океанські простори. На сьогодні ми вже поставили на переобладнання в допоміжні крейсери 8 таких кораблів, які зможуть вийти в рейди на протязі наступного 1915 р. На черзі ще 15 одиниць. Це дозволить нам не знижувати напруження крейсерської війни на комунікаціях противника, навіть попри втрату нами бойових крейсерів, які напередодні війни входили до складу нашого колоніального флоту.
Німецький допоміжний крейсер «Мьове» (колишній вантажний пароплав «Пунго» Африканської фруктової компанії, якій до війни призначався для перевезення бананів з Камеруну до Німеччини). Став найбільш результативним німецьким надводним рейдером доби Першої світової війни. Під час 2 океанських рейдів ним було потоплено 40 транспортних суден Антанти загальним тоннажем більш ніж 180.000 тонн, ще декілька суден підірвалися на виставлених ним мінах. «Мьове» так і не був перехоплений противником та щасливо пережив Першу світову війну.
Фон Тірпіц перегорнув декілька чергових документів в своїй теці та зітхнув.
- Тим не менше, змушений визнати, що крейсерська війна — це лише паліативне рішення, - сказав він, - Вона не призведе та не може призвести до припинення морських сполучень Британії, тобто вона принципово неспроможна завдати противнику такої ж шкоди, яку він завдає нам через свою блокаду. Завдати відповідну шкоду противнику може лише тільки контр-блокада Британських островів, яка має бути здійснена силами нашого флоту. Отже, мова йде про застосування такої зброї та таких технічних засобів, які дозволять нам подолати недоліки нашого географічного положення та встановити реальну блокаду ворожої метрополії. Мова йде про цілеспрямоване використання такого нового різновиду морської зброї як підводні човни в якості знаряддя блокади Британських островів.
Німецькі підводні човни в гавані ВМБ Кіль
(серпень 1914 р.)
- Саме так, герр грос-адмірал! - з захопленням вигукнув фон Мюллер, - Реальні бойові можливості підводної зброї у повній мірі виявилися вже після фантастичного успіху «U-9». І треба ці можливості використати у повній мірі та максимально швидко. Морський кабінет вже розробив пропозиції щодо підводної блокади Британських островів та навіть погодив цей проект з точки зору міжнародного права з Імперським управлінням з закордонних справ. На нашу думку, чим скоріше ми здійснимо цей план — тим краще!
- Можу підтвердити, панове, - кивнув статс-секретар закордонних справ фон Ягов, - Проект декларації про оголошення підводної блокади Британських островів на Вільгельмштрассе[54] від Морського кабінету надійшов. В цьому зв’язку хочу зазначити наступне. Королівський уряд Великої Британії, встановивши морську блокаду Німеччини, грубо та в односторонньому порядку порушив майже всі чинні норми міжнародного морського права. Згідно з цими нормами, вони мали право на безпосередню блокаду нашого узбережжя в Північному морі — не більше. Також, вони мали право на блокаду узбережжя Фландрії, після того, як воно було зайнято нашими військами. Але блокувати Північне море загалом вони жодного права не мали. Тим більше, вони не мали жодного права примусово доглядати торговельні судна нейтральних держав. Це взагалі межує з піратством. Але, вчинивши таким чином, британський уряд повністю розв’язав нам руки з міжнародно-правової точки зору. Ми маємо цілковите право здійснити у відповідь аналогічні акції стосовно самої Британії, використавши при цьому всі технічні засоби та знаряддя зброї, які є в нашому розпорядженні. Імперське управління з закордонних справ не бачить міжнародно-правових перешкод для здійснення підводної блокади Британських островів та підтримує проект, який було внесено Морським кабінетом.
Статс-секретар закордонних справ Німецької імперії Готліб фон Ягов
- Можна і погодитися, - кивнув генерал фон Фалькенгайн, - Особливо з огляду на те, що підводна блокада істотно ускладнить перекидання британських резервів до Франції, що має помітно полегшити становище наших військ на Західному фронті.
- Так, цікава пропозиція, - погодився кайзер, - Я, наразі, теж не бачу перешкод для її здійснення. Ваша думка, герр грос-адмірал? - звернувся він до фон Тірпіца.
Фон Тірпіц підвився з крісла та оглянув присутніх важким поглядом.
- Ваша Величність, панове! - розпочав він, - З моменту початку цієї війни мабуть не було більш рішучого прихильника активізації дій нашого флоту, ніж я. Я залишаюся таким і надалі. Але я ніколи не був прихильником необміркованих кроків та непідготовлених акцій, наслідки яких можуть істотно погіршити наше становище. Я ретельно вивчив як проект декларації про підводну блокаду Британії, яка була підготовлена Морським кабінетом, так і висновки Вільгельмштрассе з цього приводу, і ось що маю вам сказати. В тому вигляді, в якому вони запропоновані, ці пропозиції є передчасними та занадто декларативними. Відверто кажучи, це блеф, якій не підкріплено реальною силою, це гучні погрози, які ми не зможемо втілити в життя.
Фон Тірпіц підняв руку, попереджаючи хвилю заперечень, та продовжив:
- Дозвольте по пунктах. Згідно з чинними нормами міжнародного морського права, рейдер, перш ніж потопити транспорт ворожої держави, має забезпечити безпеку його екіпажу та пасажирів. Тобто спочатку треба евакуювати людей з борту транспорту, а тільки вже потім його топити. І ці норми є цілком виправдані, доки мова йде про надводні рейдери — бойові чи допоміжні крейсери. Надводні рейдери мають технічну можливість виконати ці вимоги. Але підводні човни такої можливості принципово позбавлені. Вони занадто малі, щоб прийняти на борт ворожий екіпаж в якості полонених. Більше того — підводний човен на поверхні є вкрай вразливим об’єктом атаки. Середньостатистичний вантажний пароплав водотоннажністю в декілька тисяч тонн спроможний просто потопити підводний човен таранним ударом. До того ж, ми маємо відомості, що британське Адміралтейство надало своїм транспортам інструкції вчиняти саме так в разі зустрічі з нашим підводним човном. Отже, якщо командири наших субмарин в боротьбі з торговельним судноплавством противника почнуть діяти у відповідності з нормами міжнародного права — вони просто підставлять свої екіпажі під зайвий ризик, а то і зовсім, приречуть їх на безглузду загибель. Єдиний спосіб, яким підводний човен спроможний ефективно боротися з торговельним судноплавством противника — це торпедувати його транспорти з-під води та без попередження. Ви про це подумали, коли готували свої пропозиції, герр адмірал фон Мюллер? Герр статс-секретар з закордонних справ назвав «піратством» дії британців щодо примусового догляду нейтральних суден. І він має цілковиту рацію. Але як нам оцінити знищення вантажних суден торпедами, без попередження та без жодних гарантій порятунку їх екіпажів? З формальної точки зору, це значно більш брутальне порушення норм міжнародного права, ніж примусовий догляд нейтральних суден. Ви уявляєте собі, який ґвалт з цього приводу зчинять ворожі преса та пропаганда?
Зона підводної блокади Британських островів,
яка була запропонована Морським кабінетом на межі 1914-1915 рр.
- Я не бачу в цьому особливих проблем, - знизав плечима фон Ягов, - Герр грос-адмірал, щось ви стали виявляти якийсь неочікуваний лібералізм під час війни. Британці явно порушили міжнародне право — це незаперечний факт. Але саме це міжнародне право засновано на угодах та взаємних зобов’язаннях між державами. Тобто, порушивши міжнародне право, британці порушили свої власні договірні зобов’язання. І, тим самим, звільнили від необхідності дотримуватися своїх зобов’язань нас. А щодо ґвалту їхньої преси — так він, вибачайте, не має юридичної сили.
- Я не демонструю якогось лібералізму, герр статс-секретар! - заперечив фон Тірпіц, - Навпаки, це ви демонструєте якусь наївну віру в начебто нездоланну силу паперових юридичних формул. Насправді ж, за всіма цими нормами міжнародного права та дипломатичним етикетом ховаються фактори реального співвідношення сил між державами. Ви кажете — якщо британці порушили міжнародне право, то й ми можемо зробити те саме. Але ми та британці перебуваємо в різному становищі. Британська імперія, подобається це нам чи ні, поки що залишається домінантною морською державою світу. Саме вона, навіть і попри нашу перемогу біля Доггер-Банки, продовжує реально контролювати всю світову систему морських комунікацій. Й, отже, нейтрали продовжують залежати від доброї волі цих «досвідчених мореплавців»...
- В тому-то і річ! - знову втрутився адмірал фон Мюллер, - Британська блокада та примусовий догляд торговельних суден завдають неабиякої шкоди економічним інтересам нейтралів, насамперед — США. Вони вже висувають Лондону протести, які особливо посилилися після нашої перемоги біля Доггер-Банки. Ви всі читали в пресі досить різку американську ноту на адресу британського уряду? Вони погрожують навіть «зруйнуванням дружніх почуттів між американським та британським народами»! Уявляється, що саме зараз настав найбільш сприятливий час для оголошення підводної блокади. Якщо ця блокада змусить «томмі» піти на поступки в питаннях міжнародної навігації — нейтрали будуть тільки вдячні нам за це!
- Не все так просто, герр адмірал! - похитав головою фон Тірпіц, - Так, сотні нейтральних вантажних суден затримані цими «джентльменами вдачі» для примусового догляду. Але ще більша кількість таких самих нейтральних суден щодня доставляє до Британії найрізноманітніші вантажі — від нафти та продовольства до автомобілів та боєприпасів з тієї ж таки Америки. Я щойно казав, що єдиний можливий метод здійснення підводної блокади — це торпедні атаки з-під води та без попередження. Ви розумієте, що трапиться в такому випадку? Рано чи пізно наш підводний човен потопить торпедами якийсь американський транспорт в зоні блокади. Загинуть американські громадяни. Тоді ми отримаємо з Вашингтону таку ноту, що нещодавня нота на адресу Лондону буде здаватися лагідним різдвяним привітанням! І тоді ми будемо змушені або відмовитися від вже оголошеної блокади — з усіма наслідками для нашого міжнародного престижу. Або дійти навіть до повного розриву стосунків з США — з усіма наслідками для того, досить обмеженого, джерела зовнішнього постачання, яким ми ще можемо користуватися.
- Все це дуже небезпечно, панове, - зауважив Ратенау, - Повна герметизація зовнішньої блокади Німеччини цілком спроможна зірвати нашу програму виробництва озброєнь. Навіть попри всі наші зусилля з економічної мобілізації.
- Е-е-е, тоді, може, і насправді краще виказати стриманість, - похитав головою фон Гінденбург, - Не можна ризикувати програмою озброєння армії.
- Дякую, панове, - фон Тірпіц вклонився в бік Ратенау та фон Гінденбурга, - Ну, і на останок. Це те, з чого я почав: на сьогодні у нас просто недостатньо сил, щоб здійснити реальну блокаду всієї акваторії Британських островів. Наразі ми маємо 27 підводних човнів у складі флоту. З них тільки 10 оздоблені дизельними двигунами, тобто спроможні діяти у відкритому морі на значній відстані від своїх баз. Отже, для блокади реально можуть бути використані тільки ці 10 одиниць. Цього абсолютно недостатньо.
- А це те, про що я вже казав! - знову втрутився адмірал фон Мюллер, - Про помилки в нашій суднобудівний політиці напередодні війни. Ми збудували в декілька разів менше субмарин навіть ніж французи, не кажучи вже про британців. Якщо б ми мали стільки ж субмарин, скільки має їх Франція, у нас не було б проблем з підводною блокадою Британії!
- Облиште, герр адмірал! - у фон Тірпіца вже почав уриватися терпець, - Ви не гірше за мене знаєте, що всі підводні човни першої генерації оздоблювалися двигунами, які використовували бензин в якості пального. І саме такі субмарини британці та французи, на відміну від нас, збудували десятками. Але такі підводні човни придатні для використання в системі берегової оборони, проте майже не спроможні діяти у відкритому морі. Достатньо потужний дизельний двигун, придатний для використання на субмаринах, фірма MAN створила тільки в 1911 р. І я наказав перейти до будівництва підводних човнів з дизелями практично негайно — з 1912 р. Причому ми це зробили навіть раніше за іноземні флоти! Навіть якщо б у нас були ті десятки підводних човнів з двигунами на бензині, про які ви кажете, герр адмірал, чим би вони нам допомогли при здійсненні підводної блокади Британських островів?
- Припиніть суперечку, панове! - кайзер навіть дещо підвищив голос, - Я вже щойно казав: всі ці сперечання щодо нашої довоєнної морської політики на сьогодні позбавлені сенсу. Краще скажіть, герр грос-адмірал, а що ж ви пропонуєте на заміну підводній блокаді?
- Я пропоную діяти у відповідності до наших наявних можливостей та особливостей нашого міжнародного становища. Підводна блокада всіх, я підкреслюю — всіх, Британських островів на сьогодні практично нездійсненна та тільки наражає нас на значні зовнішньополітичні небезпеки. Я ж пропоную — для початку! — запровадити підводну блокаду обмеженого, але критично важливого для противника району: гирла Темзи та протоки Па-де-Кале. Це те, що ми можемо зробити реально. Блокада Па-де-Кале істотно ускладнить перекидання британських резервів до Франції, що полегшить становище нашої армії на Західному фронті. Блокада гирла Темзи означає блокаду Великого Лондону[55] — економічного та політичного серця противника. І ось стосовно цього району ми маємо прямо та однозначно оголосити: будь-який військовий чи цивільний корабель під прапором Британії чи будь-якої іншої країни Антанти, виявлений в цій зоні, буде знищений негайно та без попередження. Ми мусимо попередити нейтралів: оскільки британське Адміралтейство відверто зловживає використанням нейтральних прапорів на своїх суднах, ми не можемо нести відповідальності за безпеку нейтральних суден в зоні блокади та радимо їм утриматися від навігації в цій зоні. Ми маємо оголосити про повну заборону будь-якого судноплавства в оголошеному нами районі. До того ж, зважте на наступне: основний потік американських транспортів надходить до Ліверпуля. Отже, блокада гирла Темзи та Па-де-Кале не зачіпає напряму американської навігації. Саме тому американці, я певний, мовчки проковтнуть цю блокаду, а це означає — де-факто визнають її законність. А ось після цього та по мірі того, як наш флот буде поповнюватися новими підводними човнами — ми зможемо поступово розширювати зону блокади, доки вона дійсно не охопить всі Британські острови. Але в цьому випадку тим самим США висунути якісь претензії в наш бік буде значно складніше — адже вони вже визнали законність обмеженої блокади, чого ж тепер протестують проти повної? Такими є мої пропозиції.
- Ну що ж, - фон Ягов розважливо потер підборіддя, - Таку обмежену блокаду нам аргументувати дійсно значно простіше, ніж повну. Ми вкажемо як на причину наших заходів на те, що британський уряд зухвало відмовився виконувати положення Лондонської конвенції 1909 р. Та додамо, що готові негайно припинити підводну блокаду, якщо британці повернуться до виконання її положень. З вашого боку не буде заперечень, герр грос-адмірал?
- Жодних, герр статс-секретар. Навіть більше: вимога щодо повернення Британії на підґрунтя Лондонської конвенції 1909 р. має стати вашим рефреном. Це саме те, чого вимагають нейтрали. Тобто ми, тим самим, виступимо в якості захисника їх інтересів. Та можете запевнити тих самих американців: ми дійсно будемо готові негайно припинити підводну блокаду, якщо британці пристануть на ці умови. Нехай вони вплинуть на них в цьому напрямі.
- Якщо британську блокаду Німеччини, особливо в тій формі, в якій вона здійснюється, вдасться скасувати — це кардинально полегшить становище нашої промисловості. Тоді, панове, я зможу вам гарантувати виконання будь-яких ваших замовлень, - помітно пожвавився Ратенау та, підпаливши чергову цигарку, випустив стовпчик диму до стелі.
- Герр грос-адмірал, а скільки часу вам знадобиться, щоб перейти до повної блокади Британських островів? - поцікавився кайзер.
- За нашими попередніми розрахунками — рік-півтора, Ваша Величність, - відповів фон Тірпіц.
- Тобто цей термін цілком вкладається в той ліміт часу, який відпустив нам герр Ратенау?
- Безперечно так, Ваша Величність. Я сподіваюся, що нам не доведеться чекати цілих два-три роки, про які казав герр Ратенау. Через рік-півтора, коли ми запровадимо повну блокаду Британських островів, ці «досвідчені мореплавці» досить швидко усвідомлять всю критичність ситуації, до якої вони потрапили. І тоді...
- Що тоді?
- Тоді вони або погодяться на мирні перемовини з нами. Або наважаться кинутися в останню та відчайдушну атаку.
- Ви маєте на увазі генеральний двобій флотів?
- Саме так, Ваша Величність. І я певний, що наш флот щонайменше витримає цей двобій. Для цього нам і потрібні ті самі дредноути, про які ми сьогодні вели мову.
- Зрозуміло. Що ж, хай допомагає нам Бог. Отже, ми пристаємо на ваші пропозиції, герр грос-адмірал. І ось що мене найбільше тішить, - посміхнувся Вільгельм, - ми нарешті починаємо лоскотати лезом багнету жирне пузо цієї товстої британської свиноматки. Такого з нею вже дуже давно ніхто не робив. Дякую вам всім за плідну співпрацю, панове.
Німці так ніколи і не дізналися, якої халепи вони щойно уникнули. Що, в зовсім іншій реальності вони, з ініціативи адміралів фон Мюллера та фон Поля, такі оголосять підводну блокаду всіх Британських островів вже в лютому 1915 р. Що наслідком цього стане знищення пасажирського лайнеру «Лузітанія» 7 травня 1915 р., на борту якого загине біля 1.200 цивільних осіб, в т.ч. 128 громадян США. Що різкі, ультимативні протести Вашингтону змусять німців ввести обмеження щодо дій підводних човнів в зоні блокади — з усіма наслідками для її ефективності. Що після ще декількох подібних інцидентів, в ході яких знову загинуть американці (потоплення лайнеру «Еребік» та пароплаву «Суссекс»), нові американські протести таки змусять Берлін взагалі відмовитися від блокади, що справить досить важке враження на союзників Німеччини та на нейтральні держави. Що, коли німці нарешті наважаться на оголошення «необмеженої підводної війни» в лютому 1917 р., вони отримають у відповідь оголошення війни з боку США, що стане прологом до остаточної поразки Німеччини в Першій світовій війні.
Але тут нічого цього не трапилося. Фон Поль, не бажаючи потрапити в пряме підпорядкування фон Тірпіцу, пішов у відставку невдовзі після бою біля Доггер-Банки, а повноваження та вплив фон Мюллера були істотно обмежені. А от фон Тірпіц таки отримав всю повноту військово-морської влади та заходився планувати подальшій хід війни на морі у відповідності до власних планів та уявлень. Тут німці зосередилися на форсованому підсиленні лінійного флоту та вдалися до поступового та планомірного розгортання підводної блокади Британських островів — без різких рухів та коливань, які вони продемонстрували в іншій реальності. І все це стало можливим завдяки перемозі німецького флоту в бою біля Доггер-Банки[56].
* * *
Наради в Головній квартирі кайзера, які були присвячені плануванню подальших бойових дій на континентальних фронтах Європи, відбулися пізніше — в лютому 1915 р. Основну доповідь робив начальник Великого генерального штабу генерал-від-інфантерії Еріх фон Фалькенгайн.
- Ваша Величність, - розпочав він, - я, як і раніше, вважаю Західний фронт вирішальне важливим для досягнення остаточної перемоги в цій війні. Проте, співвідношення сил та становище наших військ на цьому фронті є таким, що виключає проведення нами повномасштабних наступальних операцій з рішучими цілями, принаймні найближчим часом. Єдине виключення з цього, яке я вважаю за необхідне зробити — це часткова наступальна операція на північно-західній ділянці фронту, біля узбережжя Фландрії, з метою зрізати ворожий виступ фронту біля Іпру[57]. Для того, щоб відновити наступальний потенціал нашої армії на Заході, необхідно здійснити ту програму озброєння сухопутних військ, про яку ми мали честь повідомити вас разом з герром Ратенау. Для цього потрібен час — щонайменше півроку. Тільки з урахуванням цих обставин я, вимушено та з болем в серці[58], схиляюся до пропозиції, яку висунув герр генерал-фельдмаршал фон Гінденбург — перенести основні зусилля нашої армії на весну-літо 1915 р., на Східний фронт. Головною метою передбачуваних операцій має стати надання масштабної підтримки Австро-Угорщині, яка зазнала важкої поразки та величезних втрат під час боїв в Галичині восени минулого року. Становище австро-угорської армії на сьогодні є таким, що вона не спроможна вести навіть оборонні дії проти російських військ без підтримки німецьких підрозділів, які виступають в якості свого роду “каркасу” всієї лінії оборони. Цю ситуацію необхідно терміново виправляти. Саме це і має стати головною метою наших майбутніх операцій на Сході. Ставити ж перед нашими військами більш масштабні завдання я вважаю невиправданим, оскільки це може легко завести нашу армію в царину безмежного, призведе до надмірної витрати резервів та ресурсів, що унеможливить перенесення головних зусиль знову на Західний фронт, що я продовжую вважати вирішальне важливим для досягнення остаточної перемоги.
- Я не згодний! - похитав головою фон Гінденбург, - Основою моїх пропозицій була ідея завдання нищівної поразки російській армії. І не треба мене звинувачувати в намірах завести німецьку армію в “царину безмежного”! Я зовсім не пропоную, подібно до Наполеона, наступати на Москву чи вдиратися кудись в глибини неосяжних російських просторів. Але я вважаю, що основною метою наших операцій на Сході має бути наступне. По-перше, це створення ресурсної бази (насамперед — продовольчої), достатньої для успішного ведення подальшої війни на Заході. Це потребує окупації територій приблизно до лінії річок Західна Двіна — Дніпро. Уявляється, що це є досить актуальне завдання, особливо в світлі того, що ми почули від герра Ратенау. По-друге, це завдання таких втрат російській армії, які змусять саму Росію шукати сепаратного миру з нами. Це все не “царина безмежного”! І я вважаю, що таке завдання німецька армія на Сході цілком спроможна виконати — зрозуміло, що за умови її підсилення достатніми резервами з Заходу.
Генерал-фельдмаршал Пауль фон Гінденбург, головнокомандувач німецькими військами Східного фронту, згодом — начальник Великого генерального штабу Німеччини
- Припинить суперечку, панове! - примирливо підняв руку кайзер, - Не бачу принципових розбіжностей між вашими позиціями. Як на мене, то найкращою допомогою старому доброму Францу-Йосипу буде саме нищівна поразка російських військ. Отже, пропоную все ж таки вислухати до кінця пропозиції начальника Генерального штабу. Прошу вас, продовжуйте, герр генерал.
- Дякую, Ваша Величність! Враховуючи наведені вище міркування, Генеральний штаб визначає правий (південний) фланг Східного фронту в якості ударного. Саме це, на моє переконання, дозволить найбільш ефективно здійснити допомогу нашому південному союзнику та відвести ту реальну загрозу, яка вже насунулася на Австро-Угорщину зі сходу. За нашими відомостями, Південно-західний фронт противника зосереджує свої головні сили на центральній ділянці, маючи на меті прорив через карпатські перевали до Угорської рівнини. Слід мати на увазі, що противник ставить перед собою в цій операції рішучі цілі. На думку російського командування, успіх цієї операції має призвести до нищівного військового розгрому Австро-Угорської імперії та до виходу її з війни. Враховуючи скрутне становище австро-угорських військ, про яке я вже казав, слід визнати, що ці плани противника мають певні шанси на успіх. Саме задля того, щоб їх зірвати, ми і визначаємо південний фланг в якості ударного. Крім військ, які там вже знаходяться та мають бути поповнені до повної штатної чисельності, ми передбачаємо перекидання на цю ділянку 4 свіжих та знову сформованих армійських корпусів стратегічного резерву, з Західного фронту передбачається перекидання Гвардійського та 10-го армійського корпусів. Для управління цими військами розгортається штаб нової 11-ї армії під проводом генерал-полковника фон Макензена. Війська 11-ї армії мають бути розгорнуті в смузі нашої Південної армії генерала фон Лізінгена та 4-ї австро-угорської армії ерцгерцога Йосипа-Фердінанда. Ці війська мають завдати головний удар в загальному напрямі Самбір-Львів-Холм. Допоміжний удар мають завдати війська 8-ї та 10-ї армій під загальним командуванням генерал-фельдмаршала фон Гінденбурга, які розгорнуті у Східній Пруссії. Ці війська мають бути підсилені 41-м резервним та Зведеним армійським корпусами, які також перекидаються з Заходу та частиною сил 9-ї армії з Центральної Польщі. Ці війська мають розгорнути наступ в напрямі Осовець-Белосток-Брест. Отже, удари з території Галичини та Східної Пруссії мають бути завдані по напрямам, які сходяться. Кінцевою метою операції є оточення та знищення військ 1-ї, 2-ї та 5-ї армій противника (загальним складом більше за 33 дивізії), що розгорнуті на теренах Польщі. Початок операції заплановано на перші числа травня поточного року, після того, як погодні умови стануть сприятливі для цього. Успішний результат цього наступу має надовго підірвати наступальний потенціал російської армії, відвернути загрозу від Австро-Угорщини, створити сприятливі умови для перекидання наших основних сил на вирішальний — Західний — фронт, де має остаточно вирішитися доля війни. В найкращому для нас варіанті така поразка російської армії може схилити уряд в Петербурзі до сепаратного миру з нами. Як бачите, герр генерал-фельдмаршал, - фон Фалькенгайн звернувся до фон Гінденбурга, - план, який запропонований Генеральним штабом, має на меті нанесення тієї самої нищівної поразки російській армії, до якого ви так прагнете. Та й повна окупація Польщі буде більш ніж сприяти зміцненню нашої ресурсної бази для подальшого ведення війни на Заході.
Загальний план наступу армій Центральних держав на Східному фронті,
який був запропонований генералом Е. фон Фалькенгайном.
- Бачу, герр генерал, - відповів фон Гінденбург, - Бачу, що у вас нічого не вийде. В ході цієї війни я вже дав дві битви на оточення ворожих військ. Перша відбулася під Танненбергом ще в серпні минулого року. Слід зважити на те, що там противник вів свій наступ й, отже, сам потрапив у пастку, яку ми йому підготували. Друга — під Августовом — не завершена остаточно ще й досі. Але цього разу противник стояв в обороні, а не ринув вперед, затуливши очі. І ось що я вам маю сказати, герр генерал. Хоча ударні групи моїх 8-ї та 10-ї армій успішно прорвали оборону на обох флангах 10-ї армії росіян, але оточити та загнати в мішок всю армію противника, як ми це планували, у нас не вийшло. В оточення потрапив тільки один, 20-й армійський корпус росіян зі складу цієї їх 10-ї армії. Так, ми взяли в полон біля 30 тис. солдат противника, на чолі з їх командиром, генералом Булгаковим. Але два інших корпуси російської 10-ї армії встигли вискочити з-під наших лещат, що смикалися під Августовом. Розумієте, в чому річ, герр генерал. Темп пересування нашої піхоти на полі бою є співставним з темпом пересування піхоти противника. І як тільки вороже командування усвідомить загрозу оточення, воно завжди встигне відвести основну масу своїх військ по більш коротким внутрішнім операційним лініям, в той час, як наша піхота буде змушена продовжувати свій маневр обходу по більш довгим операційним лініям зовнішнім[59]. Ваш грандіозний план, герр генерал, може призвести до успіху тільки в одному випадку — якщо російське командування виявить повну дурість та продовжить вперто чіплятися за позиції десь під Варшавою або Радомом, не звертаючи уваги на те, що коїться у нього за спиною. В усіх інших випадках росіяни встигнуть відвести основну масу своїх військ до тих самих Бресту та Холму раніше за те, ніж туди дістануться наші авангарди. І ваш план, в кращому для нас варіанті, призведе не до розгрому, а до простого витиснення російських військ з території Польщі. Але втрата Польщі — за умови збереження основних сил армії — жодним чином не підштовхне Росію до мирних перемовин та укладення сепаратного миру з нами.
Колони російських полонених, захоплених в ході боїв під Августовом
(Східна Пруссія, лютий 1915 р.)
- А змусити їх до мирних перемовин може саме нищівна військова поразка, чи не так, герр генерал-фельдмаршал? - поцікавився кайзер.
- Саме так, Ваша Величність.
- І як же, на вашу думку, ми таку поразку можемо їм завдати?
- Ваша Величність, на моє глибоке переконання, можливість нанесення такої поразки полягає не в діях проти ближніх флангів противника, як це пропонує генерал фон Фалькенгайн, а в діях проти його ж оперативного тилу — в дусі тієї стратегії, яку ще напередодні війни розробив генерал-фельдмаршал фон Шліффен. Те, що «план Шліффена» не спрацював повною мірою під час нашого наступу на Західному фронті в вересні минулого року, не скасовує принципової чинності його основних стратегічних підвалин. Стосовно поточної ситуації на Східному фронті, я це бачу наступним чином. Головний удар має бути нанесений в смузі наших 8-ї та 10-ї армій, розгорнутих в Східній Пруссії. Саме туди має бути спрямована основна маса наших підкріплень, разом з Гвардійським корпусом та 4 свіжими армійськими корпусами стратегічного резерву. Тільки завдавати цей удар слід не по лінії Осовець-Белосток-Брест, як це пропонує генерал фон Фалькенгайн, а далі на схід — по лінії Вільно-Ковно[60]-Ліда та далі на Барановичі. Цей удар виводить наші війська на тилові комунікації противника, перетинання яких і має бути основною метою операції. Далі. В смузі наступу, тобто в тиловій зоні противника, навряд чи варто очікувати на організований спротив його більш-менш крупних сил, отже просування наших військ буде здійснюватися в оперативному вакуумі. Та й від нинішньої лінії фронту в Східній Пруссії до Барановичів помітно ближче, ніж до тих самих Барановичів — від Варшави та Радому. Таким чином, противник не встигне відвести основну частину своїх військ з позицій в Центральній Польщі й вони таки потраплять в оточення. Щодо допоміжного удару з Галичини, то ударна група фон Макензена має бути підсилена щонайменше 3 армійськими корпусами. Тільки я б теж переніс смугу її удару далі на схід — до лінії Стрий-Тернопіль, яка і має стати основною віссю наступу військ фон Макензена. Саме такий удар і спроможний привести до повного розгрому не тільки Північно-західного, але й правого крила Південно-західного фронтів противника. Противник не встигне вивести основні сили своїх військ з-під наших лещат, а ті, що навіть спроможуться втекти — після тривалого відступу через всю територію Польщі прийдуть в абсолютно небоєздатний стан. Це буде військова катастрофа, якої ще не бувало в російській історії. Поразка такого масштабу майже автоматично призведе до відступу вцілілих російських військ за лінію річок Західна Двіна-Дніпро — щоб прикрити від нашого можливого вторгнення внутрішні області вже самої Росії. Це дозволить нам помітно розширити нашу ресурсну базу для подальшого ведення війни, про що я вже казав. Саме така поразка спроможна надовго підірвати боєздатність російської армії, убезпечити Австро-Угорщину від російської загрози та примусити царя шукати компромісного миру з нами. Більш докладно план операції вам може доповісти мій начальник штабу, генерал-майор Людендорф.
Німецьке верховне командування обговорює план операцій на Східному фронті (зліва на право – фельдмаршал П. фон Гінденбург, кайзер Вільгельм ІІ, генерал-майор Е. Людендорф, лютий 1915 р.)
Вільгельм оглянув оперативну карту, яку розгорнув перед ним Людендорф, уточнив якісь деталі у фон Гінденбурга та звернувся до фон Фалькенгайна:
- Ваша думка, герр генерал?
- Все це дуже небезпечно та ризиковано, Ваша Величність, - відповів той, - Герр генерал-фельдмаршал розкритикував мій «грандіозний» план, але натомість запропонував свій та ще більш грандіозний. На моє переконання, у нас просто недостатньо військ для такого велетенського маневру охоплення. Настільки глибокий прорив має безперервно підтримуватися свіжими резервами, яких у нас в такій кількості немає. Наші ударні групи, які в результаті наступу опиняться в глибокому тилу противника, будуть недостатньо сильними, щоб відбити потужні контрудари крупних стратегічних резервів росіян. Там, в глибокому тилу ворога, наші мисливці можуть самі легко перетворитися на дичину, самі потраплять в оточення та будуть розбиті. Причому ми вже не будемо мати свіжих військ, що завадити цьому.
- Які ще «потужні контрудари крупних стратегічних резервів росіян»? - підхопився фон Гінденбург, - Звідки вони візьмуться, ці «крупні стратегічні резерви»? За відомостями Генерального штабу, які цілком підтверджуються інформацією моєї військової розвідки, всі стратегічні резерви росіян на Східному фронті складаються з 2 корпусів — Гвардійського та 4-го Сибірського. Це 4 підсилених дивізії. Ще, можливо, до цього числа додадуться декілька дивізій з фронтових та армійських резервів. Це все! Я вже доповідав — наш наступ буде розгортатися в оперативному вакуумі. Або майже в вакуумі. А щодо ризику — так війни без ризику взагалі не буває! Тим більше в нашому нинішньому становищі. Стратегічна ситуація для нашої імперії виглядає вкрай загрозливою, панове. Ми затиснуті в лещата війни на два фронти. І зламати цю ситуацію без ризику в принципі неможливо. Без ризику ми гарантовано програємо війну!
- Все одне, - вперто похитав головою фон Фалькенгайн, - Те, що ви пропонуєте, герр генерал-фельдмаршал, це — авантюра, яку ви намагаєтеся здійснити з недостатніми силами. Авантюра, яка може завершитися катастрофою.
Вільгельм уважно переводив погляд з фон Гінденбурга на фон Фалькенгайна. Кайзер опинився на роздоріжжі. Зіткнулися два авторитета — авторитет Генерального штабу та авторитет переможця на полі бою — і на чий бік стати було неясно. Мовчанку, яка робилася вже незручною, несподівано перервав молодший брат кайзера — грос-адмірал, принц Генріх Прусській, командувач німецькими морськими силами Балтійського моря.
Грос-адмірал, принц Генріх Прусській (в центрі) з офіцерами свого штабу на палубі ескадреного броненосця «Дойчланд» (Кіль, жовтень 1914 р.)
- Дозволь мені, брате, висвітлити ситуацію на Східному фронті з морської точки зору, - звернувся він до кайзера, - Я сподіваюсь, що це допоможе нам прийняти правильне рішення.
- Давай, Генрі, - дозволив Вільгельм, - Можливо, що саме ти і вирішиш нашу суперечку.
- Дякую, Віллі. Для початку, панове, я бажав би навести декілька досить розлогих російських цитат. Як на мене, ці цитати досить яскраво висвітлюють те, чого побоюються росіяни, те, що вони самі вважають своїми слабкими місцями. Перша цитата з часопису «Морська збірка», який є офіційним виданням російського військово-морського флоту. В цьому тексті описаний початковий період війни на Балтиці, яким його бачили росіяни. Отже, цитую: «Перші години війни. Німецька ескадра виходить з Кіля до Балтійського моря для негайного раптового удару. Ідуть лінійні кораблі, крейсери, міноносці, можливо навіть лінійні крейсери Флоту Відкритого Моря, всі ці добре знайомі за “Джейном” та “Ташенбухом”[61] “Мольтке”, “Дойчланд”, “Кайзер Вільгельм дер Гроссе”, “Лютцов”, “Кельн”, “Страсбург” — все кинуто на ост, до Фінської затоки, на Кронштадт, на Петербург, в перший удар залякування та терору, в морський Седан. Вся німецька пихата могутність — ескадра йде як на парад, чорти її забирай! Вони ж знають, що російський флот не встиг ще мобілізуватися, що це буде не бій, а гра дюжини котів з одним мишеням»[62]. Ну як, вражає?
- Послухай, Генрі, навіщо ти все це нам читаєш? Це ж всього-на-всього публіцистика. До того ж — ще довоєнна, - здивувався кайзер.
- Добре, нехай це — публіцистика. Хоча це — офіційне видання російського військово-морського флоту. Але ось більш серйозний документ, який ніяк не можна кваліфікувати як «публіцистику». Це — доповідь російського морського міністра, адмірала Григоровича, яку він зробив у Державній Думі 1912 р., при затвердженні додаткових фінансових витрат на термінове підсилення флоту. Отже, цитую адмірала Григоровича: «В союзі з якими державами ми б не були, їх флоти до Балтійського моря потрапити не зможуть. Щоб замінувати Бельти[63] та Зунд достатньо декількох годин — не стане ж Німеччина дипломатичним шляхом просити про це попередньої згоди Данії. І тоді німецький флот має повну свободу дій в Балтійському морі, коли йому це знадобиться. З доданої до програми пояснювальної записки ви бачите всю жалюгідність морських сил, які ми можемо зараз протиставити Німеччині; ясно, що повне оволодіння морем для Німеччини — питання декількох днів, та само собою зрозуміло, що Німеччина докладе до цього всіх зусиль, у відповідності до важливості завдання. Оволодівши морем, Німеччина так само вільно, як і Японія в минулу війну, зможе здійснювати в будь-якому місці висадки велетенських армій. Уявіть собі зараз висадку сильної армії десь на фінляндському узбережжі, яка супроводжується виданням гучного маніфесту з проголошенням незалежності Фінляндії від російського поневолення. Ця армія буде забезпечена з обох флангів та тилу; при своєму наступі вона має не тільки залізницю, але ще й море, через яке до неї йде постачання провіанту, запасів, підкріплень... Зважте на те, що ця армія буде йти по країні, до неї дружньо, а до нас вороже налаштованої... Зважте все це та оцініть, скільки шансів має ворог на успіх в такій операції та які зусилля він до її забезпечення докладе, якщо усвідомлює, що метою цієї операції є не порт-артурська п’ята, а голова Росії!»[64].
- Я все ж таки не розумію, Генрі, навіщо це все це нам зачитуєш? - повторив запитання кайзер, - Ну, передвоєнні — та досить дурні — жахіття росіян. Якщо б вони мали хоча б трішки більш тверезу голову — вони б зрозуміли, що ми, в разі світової війни, майже весь свій наявний флот будемо змушені кинути проти цих бісових «джентльменів вдачі» з їх клятим Гранд-Флітом. Отже, «івани» можуть цілком спокійно спати в своїй калюжі на сході Балтійського моря. Нам просто не до них, коли проти нас — найпотужніша морська держава світу. Вочевидь, за більше ніж півроку війни, таке спромігся зрозуміти навіть оцей адмірал Григорович. Отже, всі ці лячні очікування росіян на сьогодні просто втратили сенс. Чи не так?
- Не поспішай з висновками, Віллі, - відповів на це принц Генріх, - Я правильно зрозумів, що головною метою наших операцій на Сході є завдання такої нищівної поразки Росії, яка змусить піти її на сепаратні мирні перемовини з нами?
- Саме так, Генрі. Але до чого тут вся ця передвоєнна маячня росіян?
- А до того, Віллі, що я не хотів би так просто розчаровувати противника в його очікуваннях щодо наших намірів та можливостей. Це просто неввічливо, в решті решт. Ми все ще спроможні оволодіти Балтійським морем за декілька днів, чого так побоюється адмірал Григорович. І ми все ще спроможні створити пряму загрозу тій самій «голові Росії», про яку він каже. Я б волів завдати удару саме в «голову Росії».
- Ти бажаєш висадити армію на околицях Петербургу чи прямо на Невський проспект? - розсміявся Вільгельм, - Запевняю тебе, Генрі, у нас для цього точно немає вільної армії. А в тебе немає достатніх для цього сил флоту.
- Зовсім ні, Віллі, - відповів принц Генріх, - Я не збираюсь висаджувати армію на Невський проспект. Але я переконаний — щоб завдати по Росії достатньо сильного удару, який спроможний примусити її до сепаратних мирних перемовин з нами, необхідно вдатися по спільних та скоординованих дій як армії, так і флоту. І метою такого скоординованого удару має стати створення реальної загрози тій самій «голові Росії». Саме така загроза спроможна примусити Росію піти на укладення сепаратного миру з Німеччиною.
- І як ти собі уявляєш такий удар, Генрі? - запитав кайзер.
- Мій штаб, штаб морських сил Балтійського моря, розробив план десантних операцій, який має на меті розтрощення оборонної системи противника на театрі та створення реальної загрози району Петербурга. Цей план включає послідовні висадки на Оландських островах[65], на островах Езель та Даго з Моонзундського архіпелагу[66], встановлення контролю нашого флоту в водах Ризької затоки та, на завершення, створення плацдарму в Фінляндії шляхом захоплення за допомогою десанту порту Або[67]. Успіх цих операцій буде означати злам зовнішнього периметру «Морської фортеці імператора Петра Великого»[68], як називають росіяни свій основний оборонний район на сході Балтики, який охоплює Фінську та Ризьку затоки з прилеглими водами. Ця сама «морська фортеця» створена з метою недопущення сил ворожого флоту до Санкт-Петербургу та відіграє винятково важливу стратегічну роль в загальній системі оборони противника. Тому злам зовнішнього периметру оборони цієї фортеці буде неодмінно інтерпретований росіянами як створення прямої та безпосередньої загрози Петербургу — чого так побоювався адмірал Григорович ще напередодні війни. До того ж, успіх наших десантних операцій має наочно продемонструвати противнику неспроможність всієї його морської оборонної системи та значну вразливість, майже беззахисність Петербургу перед нашою рішучою атакою з моря. Це і буде той самий удар в «голову Росії», який змусить її припинити війну та піти на мирні перемовини. У зв’язку з наведеними вище міркуваннями, я схиляюсь до підтримки пропозицій генерал-фельдмаршала фон Гінденбурга щодо подальших дій нашої армії на Східному фронті. Зосередження основних зусиль на північному, тобто приморському, фланзі дозволяє досягнути узгодженої взаємодії зусиль армії та флоту, що, безперечно, значно підвищить загальну ефективність нашого удару. Тільки, з точки зору морської стратегії, я б волів, щоб армія, після прориву ворожого фронту в напрямі Вільно-Ковно, рушила достатньо потужну ударну групу військ в північно-східному напрямі — до Риги, з метою захоплення останньої. Це остаточно вимете сили флоту противника з Ризької затоки та створить необхідні передумови для прориву нашого флоту до затоки вже Фінської — що стало б досить вдалим завершенням нашого наступу на Східному фронті в 1915 р.
Східна Балтика напередодні Першої світової війни. Чорним контуром виділений початковий район розгортання «Морської фортеці імператора Петра Великого» (станом на 1913 р.). На північний захід від нього — Оландські острови, на південний захід — Моонзундський архіпелаг.
- Ну-у-у, Ваша Високість, - роздумливо протягнув фон Гінденбург, - На таку операцію армія може піти тільки після завершення бойових дій в Центральній Польщі та вивільнення відповідних сил. А це може трапитися не раніше за серпень-вересень. Раніше необхідних для цього вільних військ у нас просто не буде. Чи готові ви чекати з проведенням ваших десантних операцій до серпня-вересня, Ваша Високість?
- В цьому немає жодної необхідності, герр генерал-фельдмаршал, - заперечливо похитав головою принц Генріх, - Удар на Ригу було б доцільно наносити вже після того, як ми захопимо острови в Балтійському морі, а флот встановить контроль над Ризькою затокою. Десантні ж операції на Оландах та Моонзунді ми плануємо розпочати вже в травні-червні, паралельно з наступом наших військ в Польщі. Одне від одного не залежить. Скажу навіть більше: я переконаний, що наші десантні операції зв’яжуть непропорційно велику кількість резервів противника для оборони критично важливих ділянок узбережжя. Адже росіяни не можуть напевно знати, де саме ми наступного разу висадимо десант. І будуть намагатися прикрити обороною польових військ якомога ширшу прибережну смугу. Отже, наші операції на Балтиці, я певний, спроможні навіть полегшити наступ наших військ в Польщі.
- Чорти його забирай, Ваша Високість! - фон Гінденбург в захопленні навіть хлопнув долонею по столу, - Але ж і насправді! Ваші десантні операції, Ваша Високість, дійсно спроможні відволікти на себе ті самі «крупні стратегічні резерви росіян», контрударів яких так побоюється генерал фон Фалькенгайн. І, в такому разі, ризик запропонованої нами наступальної операції виявиться істотно зниженим. Флот і насправді здатний забезпечити оперативний вакуум моїм військам в ході наступу.
Фон Гінденбург підхопився та розгорнувся в бік кайзера:
- Ваша Величність! Я переконаний, що запропонований нами план наступальних операцій на суходолі в сполученні з планом морських наступальних операцій, який запропонований Його Високістю принцом Генріхом, і є тією оперативною схемою перемоги, яку ми так шукали. Це саме те, що спроможно привести нас до вирішального успіху на Сході.
Принц Генріх кивнув головою на знак згоди та додав:
- Саме так, Віллі. Ти ж бачиш: самостійні операції армії будуть або недостатньо ефективними, або занадто ризикованими. Самостійні операції флоту будуть наперед позбавлені свідомої оперативної мети. Захоплення тих балтійських островів, про яке я казав, саме по собі не має ніякого стратегічного сенсу. Але саме у сполученні з рішучим наступом армії, воно і спроможне створити той руйнівний стратегічний ефект, якого ми прагнемо. І, в решті решт, примусити Росію до мирних перемовин з нами та до виходу з війни.
Вільгельм підвівся, підійшов до столу з оперативними мапами та деякий час уважно їх роздивлявся.
- Що ж, панове, - нарешті мовив він, - Тоді на цьому і зупинимося. За основу плану наших дій на Сході в кампанії поточного року приймаються пропозиції генерал-фельдмаршала фон Гінденбурга та грос-адмірала, принца Генріха Прусського. Тепер залишилося уточнити деталі. Що тобі потрібно, Генрі? Я так розумію, що тобі теж потрібна якась підтримка з Західного фронту. Тільки я тобі вже казав — вільної армії для твоїх десантних операцій у нас немає. Май це на увазі, будь ласка.
Німецька карикатура, яка зображує хід бойових дій на Східному фронті в 1915 р.:
фон Гінденбург ставить мат російському головнокомандувачу, Великому князю Миколі Миколайовичу. За спиною фон Гінденбурга — начальник австро-угорського Генштабу Конрад фон Хетцендорф, за спиною Миколи Миколайовича — французький генерал Жоффр, британський генерал Хейг та італійський генерал Кадорна.
- Мені не потрібна ціла армія, Віллі, - посміхнувся принц Генріх, - Насамперед мені потрібен Морський корпус адмірала фон Шредера з Фландрії: 2 морських піхотних дивізії, 6 полків морської піхоти, 2 легких морських артилерійських полки, 2 морських піонерних батальйони[69].
- Ваша Високість, - зауважив фон Тірпіц, - сили Морського корпусу «Фландрія» цілком залучені до оборони бельгійського узбережжя та наших морських баз на цьому узбережжі — Остенде, Брюгге та Зеєбрюгге. Хочу нагадати, що ці бази є основними опорними пунктами для розгортання нами підводної блокади протоки Па-де-Кале та гирла Темзи. Крім того, до складу сил адмірала фон Шредера входять також важка берегова артилерія та з’єднання міноносців та тральників, які здійснюють берегову оборону. Ці сили також неможливо залишити без польового прикриття — вони ж знаходяться безпосередньо у прифронтовій зоні.
- Я знаю, герр грос-адмірал, - відповів принц Генріх, - І я не претендую на важку берегову артилерію, міноносці та тральники Морського корпусу «Фландрія». Але, на моє переконання, якщо ми вже визначили Східний фронт як місце зосередження наших основних зусиль в кампанії цього року та намітили на цьому фронті проведення морських десантних операцій, то місце кадрових та досвідчених в боях частин морської піхоти — саме на вістрі цих операцій, а не в береговій обороні. Польове ж прикриття наших опорних пунктів у Фландрії цілком може здійснити звичайна піхота.
- Але ж у флоту все одне немає цієї піхоти, - знизав плечима фон Тірпіц, - Хіба що армія допоможе.
- Ресурси армії і без того перенапружені, - заперечливо похитав головою фон Фалькенгайн, - Для нас досить проблематично знайти ці дві додаткові дивізії.
- Не розпочинайте суперечки завчасно, панове, - втрутився кайзер, - Давайте дослухаємо принца Генріха до кінця.
- Дякую, Віллі. Хоча я навіть не знаю, як на мою наступну вимогу відреагує герр генерал фон Фалькенгайн. Мені потрібні ще 3 армійських піхотних дивізії. Одразу зауважу — зі скороченим складом артилерії. Ці дивізії мають бути використані в якості другого ешелону десантних сил на Балтиці. Отже, вони не зможуть використати стільки артилерії, скільки її використовують лінійні дивізії сухопутних військ. Та й вогневу підтримку цим дивізіям нададуть важкі кораблі флоту. Для них буде достатньо 4-6 легких батарей з розрахунку на дивізію. Але, тим не менше, ці дивізії потрібні для успіху запланованих десантних операцій.
- Я теж навіть не знаю, що вам сказати, Ваша Високість, - відповів фон Фалькенгайн, - Можливо, 2-3 піхотних бригади Ландверу[70] ми зможемо для вас виділити.
- Зачекайте, герр генерал, - клацнув пальцями кайзер, - Здається, ви казали про локальну наступальну операцію біля Іпру?
- Саме так, Ваша Величність.
- І скільки військ ви плануєте там використати?
- 7 піхотних дивізій з частинами підсилення, Ваша Величність.
Вільгельм на якийсь час замислився, рішуче підвився та мовив:
- Наступ на Іпр скасовую. З цих 7 дивізій 2 дивізії залишити на фронті в оборонній позиції. Можете їх підсилити тими 2-3 бригадами Ландверу, про які ви щойно казали, герр генерал. З решти 2 дивізії передайте до складу Морського корпусу «Фландрія» для використання в системі берегової оборони — замість морської піхоти, яку слід відправити до Балтійського моря. Три останні дивізії з цієї групи також підготуйте до переведення на Балтику, в розпорядження принца Генріха.
- Ваша Величність! - фон Фалькенгайн навіть подався вперед, - Відмова від наступу на Іпр буде важкою помилкою військового характеру. Зрізання цього виступу фронту має велике оперативне значення...
- Облиште, герр генерал! - перервав його кайзер, - У нас немає сил, щоб прагнути всіх цілей одночасно. І що є важливішим — зрізання якогось виступу фронту в Бельгії чи завдання вирішальної поразки Росії?
Фон Фалькенгайн зблід, підвівся та, дивлячись прямо в очі Вільгельму, мовив:
- Ваша Величність! Я змушений з сумом констатувати, що жодна з моїх пропозицій щодо подальшого планування бойових дій — як стосовно загального плану кампанії на Сході, так і по відношенню до проведення часткових операцій на Заході — не була прийнята. В таких умовах я не бачу для себе можливості залишатися на посаді начальника Великого генерального штабу.
Вільгельм уважно подивився на фон Фалькенгайна та, примруживши очі, спитав:
- Це відставка?
Фон Фалькенгайн, прийнявши перед кайзером стійку «струнко», сухим голосом відрапортував:
- Ваша Величність, якщо ви вважаєте за потрібне приймати пропозиції інших людей щодо ключових питань подальшого ведення війни — нехай ці люди і втілюють свої пропозиції в життя. Я вважаю за неможливе нести за це відповідальність. Якщо ж ви, Ваша Величність, бачите на посаді начальника Генерального штабу саме мене — я змушений вимагати, щоб саме мої пропозиції були враховані.
Кайзер побарабанив пальцями по столу та, нарешті, прийняв рішення:
- Що ж, вочевидь, ви маєте рацію, герр генерал. Втілювати ідею в життя має той, хто її висунув. Вашу відставку прийнято, герр генерал. Ви можете бути вільним.
Фон Флькенгайн зібрав свої папери до теки та, вклонившись кайзеру та присутнім, чітким кроком залишив залу засідань. Вільгельм розгорнувся в бік фон Гінденбурга та вимовив:
- Герр генерал-фельдмаршал, вас призначено на посаду начальника Великого генерального штабу. Віднині ви здійснюєте загальне керівництво всіма військовими операціями як на Заході, так і на Сході[71].
Фон Гінденбург підвівся та, клацнувши підборами чоботів, прийняв стійку «струнко»:
- Слухаюсь, Ваша Величність! Я певний, що виправдаю вашу довіру та довіру всієї Німеччини.
Фельдмаршал розгорнувся в бік генерал-майора Людендорфа, який сидів на стільці біля стіни за спиною свого шефа та віддав свій перший в новій якості наказ:
- Приймай посаду генерал-квартирмейстера[72], Еріху. У нас додалося чимало роботи.
Так на небосхилі Кайзеррейху зійшла ця нова подвійна зірка — фон Гінденбурга та Людендорфа, зірка фактичного головнокомандувача та його начальника штабу. І ця зірка буде сяяти на німецькому небосхилі до самого кінця світової війни. Їх обох так і будуть сприймати, як якесь єдине ціле. І зовсім невдовзі вся Німеччина почне називати фон Гінденбурга «фельдмаршал “Що ти скажеш?”» — через звичку з будь-якої нагоди звертатися до Людендорфа з запитанням «Ну, що ти на це скажеш?»[73].
Фон Гінденбург та Людендорф над картою бойових дій
(картина німецького художника доби Першої світової війни)
А от відставлений генерал піхоти Еріх фон Фалькенгайн так ніколи і не дізнався, що, в зовсім іншій реальності, йому таки вдалося домогтися прийняття його плану кампанії на Східному фронті в 1915 р. Що в наступному, 1916 р., він таки перенесе основні зусилля німецької армії знову на Західний фронт, результатом чого стала страхітлива, але безрезультатна, битва за Верден, «верденська м’ясорубка», в якій з обох сторін загинуло біля мільйона людей. Що, при плануванні цієї битви, сам фон Фалькенгайн буде виходити з абсолютно канібальських передумов — мовляв, у Німеччини більше людських ресурсів, ніж у Франції. Отже, головна мета битви полягає в тому, щоб «перемолоти» резерви противника. Німці теж зазнають жахливих втрат, але у них все одне більше військ. І ось після того, як всі французькі резерви будуть «перемелені», вцілілі рештки німецьких військ переможно вступлять до Парижу. Такій підхід дійсно призвів до жахливих, ще небачених, людських втрат з обох боків, але не на крок не наблизив Німеччину до перемоги. Навіть навпаки — битва за Верден рішучим чином підірвала сили німецької армії та тільки підштовхнула Німеччину до остаточної поразки[74]. І саме через невдачу наступу на Верден фон Фалькенгайн буде знятий з посади начальника Генерального штабу та здасть її тому ж таки фон Гінденбургу.
Але тут нічого подібного не трапилося. Тут фон Фалькенгайн пішов у відставку за рік до початку битви за Верден, а сама ця битва так і не відбулася — фон Гінденбург більше дивився на Схід, а не на Захід і зовсім не палав бажанням пробивати власною головою стіну позиційної оборони противника. Навіть навпаки — цю честь він волів цілковито перекласти на широкі плечі Антанти. А фон Фалькенгайн, вже після війни, напише та оприлюднить книгу — щось середнє між мемуарами та військово-історичним дослідженням. «Німецьке Верховне командування в його найважливіших рішеннях», так називалася ця книга[75]. В книзі своїй фон Фалькенгайн стверджував, що у німців таки була реальна можливість вибити Францію з війни в 1916 р. Для цього, мовляв, слід було зосередити переважні сили на вузькій ділянці фронту, прорвати ворожу оборону та безперервно підтримувати прорив свіжими резервами. Та навіть вказував на конкретну ділянку фронту, де такий прорив можна було б здійснити — Верденський виступ на північний схід від Парижу. Так воно чи ні — стало предметом пожвавлених дискусій в середовищі військових та істориків, причому як у Німеччині, так і у Франції. Французький маршал Ф. Петен в серії своїх статей рішуче заперечував фон Фалькенгайну та доводив, що німці ніколи не спромоглися б прорвати французькій фронт на цій ділянці. «Один наш форт Дюмон під Верденом чого вартий! Німці об нього напевно спіткнулися б при такій спробі», - в захопленні писав Петен[76].
Згодом ця дискусія виплеснулася далеко за межі суто професійної галузі та набула широкого суспільного розголосу. Відомий американський письменник Е. Хемінгуей, який був кореспондентом на Західному фронті під час війни, написав роман «Прощавай, зброя!», в якому, в художній формі, виклав версію Петена. За сюжетом, німці при спробі наступу на Верден зазнали таких катастрофічних втрат, що в Німеччині розпочалася революція. Натомість, рядовий солдат німецької армії доби війни та письменник-пацифіст Е. Ремарк, в своєму романі «Чорний обеліск» описав німецький успішний прорив під Верденом. Але втрати при тому виявилися настільки жахливими, що сама перемога стала примарною і знекровлені залишки німецьких військ так і не спромоглися взяти майже беззахисний Париж. А жалюгідна купка вцілілих «переможців» відчула себе «втраченою генерацією». «Загибель однієї людини — трагедія, загибель мільйонів — статистика», - підвів сумний підсумок Ремарк. Хемінгуей та Ремарк так ніколи і не дізналися, що, в зовсім іншій реальності, жахливі образи, створені їх художньою уявою, цілком реалізуються. Ось так, як кажуть — від долі не втечеш. І битва за Верден, якої не сталося в цій реальності, все ж таки відбулася на сторінках книг та романів.
Обкладинка книги генерала фон Фалькенгайна «Німецьке верховне командування». В ній колишній начальник Генерального штабу Німеччини стверджував, що німці таки мали можливість прорвати французький фронт біля Вердену 1916 р. Це питання так і залишилося відкритим та дискусійним.
Але все це трапилося значно пізніше. Поки що Перша світова війна була далекою від завершення, і нарада в Головній квартирі кайзера щодо подальшого планування бойових дій тривала. Вільгельм окинув поглядом присутніх та мовив:
- Що ж, панове, одну проблему ми вирішили. Отже, продовжимо. Що тобі ще треба, Генрі?
Принц Генріх посміхнувся та, кинувши погляд в бік фон Тірпіца, відповів:
- Мені потрібен Хохзеєфлотте, Віллі. Принаймні, на час активного проведення десантних операцій на Балтиці. Тобто — на літні місяці поточного року.
Кайзер дещо здивовано подивився на брата та звернувся до фон Тірпіца:
- Що скажете, герр грос-адмірал?
Статс-секретар RMA задумливо пригладив свою бороду та сказав:
- Таке дійсно вкрай ризиковано, Ваша Величність. На сьогодні сили нашого лінійного флоту дорівнюють силам лінійного флоту британців. І це надійно утримує противника від будь-яких спроб атакувати наше узбережжя та встановити тісну блокаду наших баз в Німецькій бухті. Але, якщо Хохзеєфлотте зникне з Північного моря, британці цілком можуть наважитись на напад на Гельголанд. Це так — для початку.
Фон Тірпіц розгорнувся до принца Генріха та запитав:
- Ваша Високість, у вашому розпорядженні на Балтиці — 20 ескадрених броненосців. Невже цього недостатньо для забезпечення десантних операцій?
- Герр грос-адмірал, - відповів принц Генріх, - ви не гірше за мене знаєте, що до складу російського Балтійського флоту в листопаді-грудні минулого року вступили 4 дредноути. Кожен з них озброєний 12 гарматами калібром 305-мм. Як раз до літа ці кораблі досягнуть необхідного ступеню боєздатності. Ескадрені броненосці з цим не впораються. Це по-перше. По-друге, я хочу нагадати те, з чого я починав — передвоєнні жахи росіян. Якщо щось і спроможне підштовхнути їх до мирних перемовин з нами, то це — пряма та реальна загроза Санкт-Петербургу. Створити таку загрозу спроможний тільки Хохзеєфлотте у повному складі. Росіяни мають наочно та впритул побачити всю ту «пихату німецьку могутність», яка вже дійсно готова завдати той самий «удар залякування та терору», якого вони так сахаються. Вони мають реально угледіти всю нашу «дюжину котів», яка і насправді з’явилася за російським «мишеням». Вони мають незаперечно переконатися, що на кону і насправді знаходиться саме «голова Росії». І що ми прийшли саме по цю голову. Без Хохзеєфлотте досягнути такого результату неможливо.
Після емоційної промови принца Генріха в залі засідань на декілька хвилин запанувала тиша, яку перервав рейхсканцлер фон Бетман-Гольвег. Перекинувшись поглядами зі статс-секретарем закордонних справ фон Яговим, він взяв слово:
- Ваша Величність, панове! Я, від свого імені та від імені імперського управління закордонних справ, хотів би звернути увагу на політичні аспекти проблеми. На наше переконання, ключовий конфлікт всіє світової війни полягає в суперечності між нами та Австро-Угорщиною з одного боку, та Францією та Росією — з іншого. Війна між нами та Британією — це лише буревій, який швидко минає[77]. Саме цей момент потрібно враховувати при плануванні бойових дій. І в цьому контексті ми схиляємося до підтримки позиції Його Високості принца Генріха та генерал-фельдмаршала фон Гінденбурга. Зосередження наших основних зусиль на Сході, безперечно, ставить всю війну в правильну перспективу. Перспектива ця полягає в тому, що роль Німеччини в цій війні є захист європейської цивілізації, її норм та цінностей від загрози середньовічного варварства, яке несе з собою деспотизм російського царату. Ми мусимо виступити захисниками численних європейських народів від російського поневолення — поляків, фінів, українців, литовців, мешканців Курляндії та Ліфляндії[78] тощо. Така позиція дозволить нам набути позитивного іміджу в очах загальноєвропейської демократії та створить добрі політичні підвалини для досягнення нами мирного врегулювання з нашими західними противниками, насамперед — Великою Британією.
- Саме так, панове! - підтримав колегу фон Ягов, - Переніс наших основних зусиль на Схід, на думку імперського управління з закордонних справ, створює сприятливі передумови для досягнення нами миру на Заході. В цьому контексті перехід Хохзеєфлотте до Балтійського моря може стати досить позитивним моментом, який продемонструє Лондону наші мирні наміри стосовно Британії. Саме тому ми і підтримуємо пропозицію принца Генріха. Встановлення ж нашого контролю над територіями Східної Європи цілком може розглядатися як цілком позитивний для нас підсумок війни, проти якого в Лондоні, вочевидь, заперечувати не будуть. Адже це ніяк не зачіпає безпосередньо британських інтересів.
Мапа територіального пере-устрою Європи за наслідками Першої світової війни, яка обговорювалася в керівних колах Німеччини наприкінці 1914 р. Саме з таких уявлень виходила політика фон Бетман-Гольвега та інших представників «юнкерської» групи німецької еліти.
- Це небезпечна ілюзія! - аж підхопився вперед фон Тірпіц, - Вкрай небезпечна ілюзія. Вона витікає з повного нерозуміння характеру, мети та рушійних сил британської політики. Її кінцевою метою є повне вигнання Німеччини зі світової морської торгівлі, світових ринків та світової фінансової системи. І ніякі наші поступки, ніяка передислокація Хохзеєфлотте до Балтійського моря нічим тут не допоможуть. Цих «джентльменів вдачі» може задовольнити тільки одне — зворотне перетворення Німеччини на аграрну країну зразка 1871 р., яка буде цілковито залежати від господарів лондонського Сіті в фінансовому та політичному плані. Ви уявляєте наслідки такого? Це масове зубожіння населення, крах наявної системи влади, революція та можлива втрата національної єдності з розпадом імперії. Ніякі ваші анексіоністські успіхи на Сході не компенсують такого жахливого фіналу. Та й зважте на наступне. На сьогодні Російська імперія немає підстав воювати до останньої межі з Німеччиною — і саме це створює принципові можливості для компромісного миру між нами. Але якщо ви і насправді вдягнете тогу «визволителів» поневолених царатом народів та, тим більше, почнете роздавати цим народом незалежність в одному букеті з німецьким протекторатом — ви, тим самим, вб’єте саму можливість миру між нашими імперіями. І тоді Росія і насправді розпочне війну проти нас не на життя, а не смерть — ad maiorem gloriam[79] англо-саксів! Про таке, я певний, вони тільки і мріють.
- А що ж ви можете запропонувати на заміну нашій програмі, герр грос-адмірал? - поцікавився фон Бетман-Гольвег, - Не забувайте, що на кону — припинення цієї неочікувано руйнівної та тривалої війни на сприятливих для нас умовах.
- Я пропоную досягнення компромісного миру з Росією, - відповів фон Тірпіц, - Так, на сьогодні це неможливо без завдання потужного удару по російській армії. Але метою цього удару має бути досягнення компромісного — саме компромісного! — миру з Росією, а не якісь широкі анексії на Сході Європи під прапором боротьби з «деспотизмом царату». Я би пропонував висунути росіянам наступні умови. Насамперед, пересунути наш східний кордон до річки Нарев — щоб убезпечити Східну Пруссію від такого вторгнення, яке вона зазнала в серпні 1914 р. Росія, в якості компенсації, має отримати австро-угорські території Галичини, які в Петербурзі вважають «історично російськими». Австро-Угорщина за ці поступки має отримати компенсації на Балканах — в Ново-Базарському санджаку[80] та Албанії. Якщо ж росіяни погодяться на перемир’я на таких умовах, ми маємо зробити наступний крок — взяти на себе російські фінансові борги перед Францією, а якщо Росія погодиться піти на союз з нами — домовитися з Туреччиною про вільний прохід російських військових кораблів через Босфор та Дарданелли, а також сприяти придбанню росіянами одного острова в Егейському морі з метою створення військово-морської бази[81]. Це має відірвати Росію від Антанти та перетягнути її на наш бік. На моє переконання, перетворення Росії на нашого союзника значно важливіше, ніж будь-які територіальні анексії на Сході Європи.
- Так ось у чому річ, герр грос-адмірал, - посміхнувся фон Ягов, - Тоді я мушу зауважити вам наступне. Перетворення Росії на нашого союзника — ще більша фантастика, ніж програма нашої експансії на Сході. А от що ваші пропозиції цілком спроможні досягнути — це знищити будь-які можливості для нашого компромісу з Лондонським кабінетом. З усіма наслідками для Німеччини...
- Припинить цю вашу стару дискусію «юнкерів» та «грюндерів»[82], панове! - втрутився в суперечку кайзер, - До того ж, вона цілковито безпредметна. Хочу нагадати, що ми зараз обговорюємо зовсім не умови миру з Росією. У нас навіть нема на разі жодних пропозицій від росіян на цей рахунок. Якщо запланований нами удар по Росії досягне своєї мети і мій петербурзький кузен Нікі[83] виявить розсудливість та прихильність до компромісного миру з нами — я схиляюсь до того, щоб прийняти ваші пропозиції, герр грос-адмірал. В решті решт, я все ж таки спадкоємний монарх, панове. І мені зовсім не подобається опинитися в одному ряду з усілякими «революціонерами», які прагнуть до повалення «самодержавства» в Росії. Але, якщо Нікі, як це з ним часто-густо трапляється, виявить впертість та, попри військові поразки, продовжить слідувати в фарватері Антанти у «війні до переможного кінця», що ж — тоді ми і насправді вдягнемо тогу визволителів Східної Європи від деспотизму російського царату. І навіть підтримаємо цих «революціонерів»...
- Ми їх і так підтримуємо, - пробурмотів фон Гінденбург, - Щоправда, досить обмежено. Вони, бачите, ведуть антивоєнну пропаганду в військах противника. Даємо їм трішки грошей на призначену для російських солдат газету «Окопна правда». Є в них там якийсь Ленін, так він висунув просто чудове гасло — «Перетворимо імперіалістичну війну на війну громадянську!». Нехай перетворює. Щоправда, поки що ніяких особливих результатів немає.
- Ось-ось, обмежено, - кивнув головою кайзер, - Я, все ж таки, не можу розглядати революцію та падіння монархії в Росії як позитивний результат війни. Це може вдарити рикошетом і по легітимності нашої власної монархії. Отже, те, що я сказав про тогу визволителів від царату та підтримку революціонерів — це на самий крайній випадок. Коли Нікі почне виявляти вже просто клінічну впертість. Але повернемося до наших проблем. Що ж ми вирішимо з Хохзеєфлотте?
Слово взяв принц Генріх, який звернувся до фон Тірпіца:
- Герр грос-адмірал, я хотів би говорити з вами відверто, як морський офіцер з морським офіцером. Уявимо собі, що трапилося найгірше — Хохзеєфлотте знищений британським Гранд-Флітом в ході генерального двобою. Невже одразу після такого «томмі» кинуться висаджувати десант на Гельголанд та перейдуть до тісної блокади нашого узбережжя в Північному морі? Невже у нас немає ніяких інших засобів, щоб завадити такому?
- Ваша Високість, ви не можете не розуміти, що це не так. Навіть в разі такого трагічного розвитку подій, у нас залишаються розгалужені мінні загородження, які прикривають узбережжя, міноносці та підводні човни в системі берегової оборони та й берегова артилерія, в решті решт. Британцям знадобиться щонайменше декілька місяців, щоб здолати всю цю систему. Без цього не про якій десант на Гельголанд та не про яку тісну блокаду наших баз в Північному морі не може бути мови.
- Отже, у нас є щонайменше декілька місяців відносно спокійного життя навіть в разі зникнення Хохзеєфлотте з Північного моря, чи не так, герр грос-адмірал?
Фон Тірпіц уважно подивився на принца Генріха та відповів:
- Я розумію до чого ви ведете, Ваша Високість. Так, у нас буде декілька місяців відносно спокійного життя в разі зникнення Хохзеєфлотте з Північного моря — скоріше за все. Але це все одне вкрай ризиковано. Зважте на ті рішення, які ми ухвалили щодо підводної блокади. Підводна блокада, безперечно, створює смертельну небезпеку для британців. І, в разі зникнення Хохзеєфлотте з Північного моря, вони можуть наважитися на пряму атаку — щоб усунути цю загрозу.
- Але ж війни без ризику взагалі не буває — як це нам пояснив герр генерал-фельдмаршал фон Гінденбург, - повернувся до розмови Вільгельм, - До того ж, Хохзеєфлотте потрібен принцу Генріху на досить обмежений термін. Я правильно розумію, Генрі?
- Саме так, Віллі. З суто військової точки зору Хохзеєфлотте потрібен мені в якості оперативного прикриття десантних операцій. Тобто — на час проведення цих самих десантних операцій. Конкретно — на літні місяці поточного року.
- Здається, я знаю вирішення нашої проблеми, - посміхнувся кайзер, - Ми таки надамо Хохзеєфлотте принцу Генріху. Як на мене, ризик, який виникає при тому, є цілком прийнятним. До того ж, російський Балтійський флот явно не є гідним супротивником для Хохзеєфлотте. Отже, ми проведемо такі собі стратегічні маневри на Балтиці зі стрільбою по реальним цілям. Що скажете, герр грос-адмірал?
Фон Тірпіц деякий час переводив погляд з кайзера на принца Генріха і, нарешті, мовив:
- Ви отримаєте Хохзеєфлотте, Ваша Високість. Тільки на літні місяці поточного року, для оперативного прикриття десантних операцій. І прошу вас мати на увазі — Хохзеєфлотте може бути будь-якої миті відкликаний до Північного моря, в разі різкого загострення оперативної ситуації на цьому театрі. Будь-якої миті, Ваша Високість.
- Це зрозуміло, герр грос-адмірал, - відповів принц Генріх та посміхнувся, - Я радий, що ми порозумілися.
- Ось і чудово, - підвів підсумок Вільгельм, - Отже, рішення прийняті. Тепер час ставати до роботи.
Зміни, які були викликані наслідками бою біля Доггер-Банки, продовжували накопичуватися, поступово складаючись у візерунок нової реальності. Німці вирішили не втрачати шанс, який їм надала перемога біля Доггер-Банки, та кинули додаткові ресурси на термінове підсилення флоту. Заради цього вони навіть остаточно перейшли до стратегічної оборони на Західному фронті. А от на Російську імперію впав значно більш потужний удар, ніж той, якого вона зазнала у відомому нам світі. І все це буде мати свої наслідки.
Далі буде.
Примітки
- ^ Напередодні Першої світової війни Німеччина і насправді була основним споживачем американської бавовни (Британія та Франція задовольняли свою потребу в цій сировині за рахунок виробництва у власних колоніях). Й виробники американської бавовни (штати колишньої Конфедерації) дійсно тиснули на уряд США, вимагаючи від нього, щоб він домігся від Британії зміни правил блокади. Фон Тірпіц в своїх мемуарах прямо вказує, що експортери бавовни були однією з основних про-німецьких груп впливу в США 1914-1917 рр.
- ^ Така нота, тільки в більш м’яких виразах, і насправді була надіслана американцями до Лондону 26 грудня 1914 р.
- ^ Біля 13 млрд. доларів в сучасних цінах.
- ^ Біля 7,2 млрд. доларів в сучасних цінах.
- ^ В нашій реальності така угода між Британією та Голландією була укладена в січні 1915 р.
- ^ Тобто заступника морського міністра. Ми добре знаємо, що американське зовнішньополітичне відомство має назву «державний департамент», а його очільник є «державним секретарем». Але всіх інших членів уряду США ми звично називаємо «міністрами», хоча це зовсім не відповідає дійсності. Насправді ж ніяких «міністрів» та «міністерств» в США не існує, а всі центральні органи виконавчої мають назву «департаментів» (юстиції, фінансів тощо) та всі їх керівники є «секретарями». Секретар флоту США – посада, аналогічна посаді морського міністра в інших країнах, або Першому лорду Адміралтейства у Великій Британії чи статс-секретарю RMA в Німеччині. Майбутній президент США Ф. Рузвельт і насправді працював заступником секретаря флоту в адміністрації В. Вільсона. Рузвельт і насправді вже в ті часи приятелював з Черчиллем та підтримував з ним листування.
- ^ В. Вільсон і насправді висував такі пропозиції на протязі 1914-1916 рр., але робив це не дуже активно. Проте, в цій альтернативі, німецька перемога біля Доггер-Банки зробила його більш послідовним та наполегливим.
- ^ «Двохдержавний стандарт» – вимога британської морської стратегії, відповідно до якої Королівський флот мав перевершувати в силах сукупні флоти другої та третьої морських держав світу (станом на 1914 р. такими були Німеччина та США).
- ^ Рахуючи сюди лінійний крейсер «Гебен», який, під назвою «Султан Селім Явуз», діяв в складі турецького флоту.
- ^ «Новела» – зміна до чинного законодавства, яка оформлюється у вигляді окремого закону.
- ^ 14 дюймів – 356-мм, 16 дюймів – 406-мм. Американські лінкори побудови 1914-1919 рр. озброювалися 356-мм гарматами, а з 1920 р. та до 1944 р. стандартним калібром став 406-мм.
- ^ В нашій реальності така військово-морська програма була запропонована президентом В. Вільсоном в грудні 1915 р., ухвалена в наступному році та отримала назву «програма 1916 р.». Всі американські персонажі, причетні до її затвердження (Деніельс, Тіллман, Педжет) – реальні. Цитата з листа Вільсона на адресу Деніельса з приводу затвердження цієї програми – теж реальна.
- ^ Реальне мотивування американської морської програми 1916 р.
- ^ Реальна фраза, яка була сказана щодо спроб французів та росіян наздогнати Британію за рівнем морської могутності наприкінці ХІХ ст.
- ^ Реальна фраза адмірала Д. Бітті, яку він сказав на адресу американського флоту під час Вашингтонської конференції з обмеження морських озброєнь в 1922 р.
- ^ Саме так визначив американських дипломатів часів Першої світової війни в своїх мемуарах фон Тірпіц. Але в реальності німецької перемоги біля Доггер-Банки такі оцінки їм довелося надавати адміралу Фішеру.
- ^ Panzerfaust – броньований кулак (нім.)
- ^ Принцип «відкритих дверей» (або «доктрина Хея») – зовнішньополітична концепція, висунута тодішнім держсекретарем США Дж. Хеєм в 1900 р. стосовно подій в Китаї. Після придушення т.зв. «боксерського повстання» в цій країні спільною інтервенцією європейських держав, Японії та США територія Китаю була фактично розподілена на т.зв. «сфери впливу» (привілейованих економічних інтересів) між Британією, Німеччиною, Францією, Росією та Японією. Натомість США висунули вимогу «відкритих дверей», тобто рівних можливостей для торгівлі та іншої економічної діяльності на теренах Китаю для всіх зацікавлених сторін. В більш широкому розумінні принцип «відкритих дверей» означає вимогу скасування митних та інших перешкод для вільного руху товарів та капіталів. Варто зазначити, що принцип «відкритих дверей» фундаментально суперечив принципу колоніального розподілу світу, якого притримувалися європейські держави, починаючи з епохи Великих географічних відкриттів. Отже, послідовна реалізація принципу «відкритих дверей» означала кінець не тільки Британської імперії, але й колоніальної системи загалом.
- ^ Справжні слова адмірала Григоровича, які він сказав на засіданні Державної думи в 1912 р.
- ^ Седан – французьке місто на р. Маас, яке мало неофіційну назву «ключів до Франції». 1-2 вересня 1870 р. прусська армія під командуванням фон Мольтке розгромила біля Седану основні сили французьких військ, причому імператор Франції Наполеон ІІІ потрапив в німецький полон. С тих часів назва «Седан» стала синонімом нищівної перемоги німецької зброї. Про те, що німці неодмінно влаштують росіянам «морський Седан» на Балтиці писав напередодні війни російський флотський журнал «Морской сборник».
- ^ Російський броненосний крейсер «Паллада» був потоплений німецьким підводним човном «U-26» (обер-лейтенант фон Беркгейм) 8 вересня 1914 р. Крейсер загинув з усім екіпажем і цей випадок і насправді справив дуже травматичне враження на російське командування.
- ^ Російський генерал-губернатор М. Бобріков був відомий жорсткою русифікаторською політикою Фінляндії. Застрелений 16 липня 1904 р. фінським поштовим чиновником в Гельсінкі. Ненависть до Бобрікова у фінів була настільки сильною, що навіть під час радянсько-фінської війни 1939-1940 рр. фінські солдати співали пісню, де були наступні слова на адресу найближчого поплічника Сталіна та шефа радянської дипломатії: «Молотов, ти брешеш навіть більше, ніж Бобріков».
- ^ Сьогодні це може виглядати дивним, але в 1914 р. такі побоювання щодо Швеції були і насправді розповсюджені в російських військово-політичних колах. Та й в смій Швеції лунали голоси, які закликали скористатися ситуацією та оголосити Росії війну. Щоправда, голоси ці були далеко не визначальними.
- ^ Finita la comedia – кінець вистави (іт.). Вираз має приблизно такий самий сенс, як і більш популярний в наші часи англійський вираз «game over» («гру скінчено»).
- ^ Зунд – вузька протока (найменша ширина – 5 км) між данським островом Зеландія та південним узбережжям Швеції. Інша назва – Ересунн.
- ^ В нашій реальності «Е-11» таки прорвався на Балтику в перших числах листопаду 1914 р. Хоча німецькі міноносці і насправді на декілька днів його загнали під воду та не давали спливти.
- ^ Насправді «Вікторія-Луїза», хоча і була атакована «Е-1» (лейтенант Лоренс), але потоплена не була (торпеда пройшла під кілем німецького крейсера). Проте, поява британських субмарин на Балтиці та їх активність дійсно сильно стурбували німецьке командування.
- ^ Реальна цитата з наказу принца Генріха Прусського. Конкретно цей пункт наказу був адресований командирам німецьких підводних човнів, які діяли в Балтійському морі. Для них британські субмарини, по пріоритетності цілей, були прирівняні до важких кораблів російського Балтійського флоту.
- ^ Річ у тім, що посада прем’єра (точніше – голови Ради міністрів) в Російський імперії була в значному ступені церемоніальною та, за своїми повноваженнями, не йшла в жодне порівняння з британським прем’єр-міністром або німецьким рейхсканцлером. Кожен з російських міністрів мав право особистої доповіді імператору і, відтак, ніс відповідальність безпосередньо перед ним, а не перед номінальним прем’єром. Роль голови Ради міністрів фактично зводилася до організації нарад міністрів для підготовки спільних пропозицій з тих чи інших питань на ім’я імператора. В 1914-1916 рр. цю посаду обіймав І. Горемикін, досить безбарвна людина, яку колеги називали «чиновником в квадраті» та який був позбавлений навіть натяку на самостійність та ініціативу. Власне кажучи, саме тому Микола ІІ і тримав його на цій посаді. Отже, Асквітт мав рацію на рахунок того, що від його прямого звернення до російського колеги буде мало зиску.
- ^ So costly and precipitate action – занадто витратна та передчасна справа (англ.). Реальна позиція британського уряду та вищого морського командування щодо перспективи генерального бою з німецьким флотом на протязі більшої частини Першої світової війни.
- ^ «Владарюй, Британіє, морськими хвилями» (англ. Rule, Britannia! Britannia rule the waves) – рефрен британської патріотичної пісні, яка була написана в 1740 р. на замовлення тодішнього принца Уельського Фредеріка. В добу королеви Вікторії (1837-1901 рр.) цей рефрен перетворився на широко розповсюджене гасло, яке символізувало незаперечне морське домінування Британської імперії.
- ^ Справжні слова адмірала Фішера, які він сказав після бою біля Фолклендських островів.
- ^ Приведено проектне озброєння перших британських легких крейсерів типу «С». В ході будівництва серії це озброєння було замінено на 5 – 152-мм гармат.
Британський підводний монітор «М-1». Субмарини цього типу озброювалися 305-мм гарматами, знятими з застарілих ескадрених броненосців та призначалися для завдання несподіваних ударів по береговим об’єктам противника.
- ^ Уайтхолл – одна з центральних вулиць Лондону, на якій розташовані основні урядові резиденції.
- ^ Така гра і насправді була проведена в Адміралтействі в 1913 р. Її результати настільки вразили Черчилля, що він одразу наказав їх втаємничити – щоб «не напоумити німців».
- ^ Канал – розповсюджена у Великій Британії назва протоки Ла-Манш.
- ^ 14 жовтня 1066 р. біля містечка Гастінгс (в південній Англії) війська герцога Нормандії Вільгельма Завойовника розгромили армію англосаксонського короля Гарольда ІІ, що стало ключовим моментом в завоюванні нормандцями Англії. Ці події стали останнім в історії успішним вторгненням іноземних військ на територію Британських островів.
- ^ Мається на увазі Великий князь Микола Миколайович – головнокомандувач російськими збройними силами в зазначений час.
- ^ Реальні слова Черчилля щодо перспектив операції в Дарданеллах.
- ^ В нашій реальності Черчилль та Фішер були звільнені з посад Першого лорда Адміралтейства та Першого морського лорда через провал операції в Дарданеллах в січні 1916 р.
- ^ Реальний історичний факт.
- ^ Німецька імперія являла собою т.зв. «дуалістичну монархію», тобто кайзер мав не тільки церемоніальні, але й реальні владні повноваження (в т.ч. – в плані командування збройними силами), хоча ці повноваження і були обмежені чинною Конституцією та законодавчими прерогативами «народного представництва» (Рейхстагу). Фактично німецький кайзер був чимось на зразок республіканського президента – з тією різницею, що його влада була спадкоємною, а не виборною. В цьому і полягала відмінність Кайзеррейху як від Британської імперії з її чисто конституційною монархією (де король «царює, але не керує»), так і від Російської імперії з її абсолютистським «самодержавством» (де «закони видаються самодержавною імператорською владою та тільки цією владою можуть бути скасовані»).
- ^ Великий генеральний штаб Німеччини був утворений в 1871 р. на базі Генерального штабу прусської армії. Назву «великий» він отримав через те, що, крім нього, в Німеччині зберігалися окремі генеральні штаби армій деяких держав (Баварії, Саксонії тощо), які утворили федеративну Німецьку імперію.
- ^ Не слід вважати досить швидке створення KRA як свідчення якоїсь «поглибленої» підготовки Німеччини до світової війни та особливої проникливості німецького військово-політичного керівництва. Це була у вирішальному ступені особиста ініціатива самого В. Ратенау. Сам же Ратенау був суцільним лібералом за політичними поглядами, захоплювався музикою та філософією Ф. Ніцше та навіть звинувачував власний уряд у розпалюванні війни через «маніпулювання» австро-угорською монархією. Але він, як промисловець та фінансист, краще за генералів та політиків розумів соціально-економічні наслідки світової війни. Тому, коли війна реально вдарила, Ратенау, вже 12 серпня 1914 р., домігся особистої зустрічі з військовим міністром генералом Е. фон Фалькенгайном. Під час цієї зустрічі Ратенау, «тоном, який не допускає заперечень», описав фон Фалькенгайну всі військово-економічні проблеми, з якими зіткнеться Німеччина найближчим часом та запропонував свої шляхи їх вирішення. За наслідками цієї зустрічі фон Фалькенгайн розпорядився створити цей самий KRA та призначив Ратенау його керівником (з одночасним присвоєнням йому «тимчасового» звання генерал-майора). З вересня 1914 р. в структурі KRA почалося створення галузевих «корпорацій військових ресурсів» (нім. Kriegs Rohstoff Gesellschaften – KRG), які займалися централізованим постачанням та розподілом сировини в усіх галузях виробництва: чорній та кольоровій металургії, хімічній та електротехнічній індустрії, машинобудуванні, текстильній промисловості тощо. В результаті KRA дуже швидко перетворився на ключовий чинник всього економічного життя Німеччини, який директивно визначав напрями подальшого розвитку народного господарства в цілому. Фактично, завдяки KRA, в Німеччині під час Першої світової війни була скасована ринкова економіка та замінена на систему централізованого адміністративного планування. Зрозуміло, що сама ця система розглядалася як самим Ратенау, так і керівниками Кайзеррейху, як виключна інституція військового часу – не більше. Нікому з них навіть і не спадало на думку увічнювати створену під проводом Ратенау систему економічного планування чи, тим більше, розглядати її як якийсь ідеал господарчого устрою. Але зла іронія історії полягала в тому, директивно-планова система економіки – витвір переконаного ліберала та прихильника «філософії життя» В. Ратенау – привела у неймовірне захоплення ватажка російських більшовиків та архітектора найбільш потужної тоталітарної системи ХХ ст. В. Леніна. Він прямо оголосив її «вищим щаблем розвитку капіталізму, між яким (щаблем) та щаблем під назвою “соціалізм” вже ніяких проміжних щаблів не існує». Саме сполучення створеної Ратенау системи директивного планування економіки з тотальним скасуванням приватної власності (що ніякому Ратенау навіть і не спадало на думку), організованим політичним терором та масованою ідеологічною обробкою населення через монопольну диктатуру більшовицької «партії нового типу» Ленін і вважав тим самим «соціалізмом», який мав стати «світлим майбутнім всього людства». Важко сказати, що думав сам Ратенау, коли отримав змогу безпосередньо спостерігати ленінський «експеримент». Політичні обставини склалися таким чином, що не дуже сприяли його відвертості на адресу більшовиків. В нашій реальності Ратенау 1 лютого 1922 р. став міністром закордонних справ Веймарської республіки. На цій посаді він уклав 16 квітня 1922 р. угоду в Рапалло з Радянською Росією, що означало прорив зовнішньополітичної ізоляції повоєнної Німеччини. Це був неабиякий дипломатичний успіх, але самого Ратенау він не врятував. Справа полягала в тому, що Ратенау також наполягав на «політиці виконання» Версальської угоди – за що і був застрелений бойовиками законспірованої право-радикальної організації «Консул» в Берліні 24 червня того ж таки 1922 р.
- ^ Британський король Георг V доводився двоюрідним братом кайзеру Вільгельму ІІ. «Підступним» його (як і решту британського уряду) Вільгельм вважав завдяки невиразній позиції, яку британська дипломатія займала 28 липня — 3 серпня 1914 р. Через це у німецького керівництва склалося враження, що Британія залишиться нейтральною у війні між Німеччиною та Австро-Угорщиною з одного боку та Францією й Росією — з іншого. Британія, можливо, і насправді залишилася б нейтральною, але тільки за однієї умови — якщо німці не порушать нейтралітету Бельгії. Але вторгнення до Франції через Бельгію було ключовим елементом «плану Шліффена», отже про дотримання цієї умови не могло бути й мови. Тому, коли порушення німцями бельгійського нейтралітету стало фактом, Лондон висунув Берліну ультиматум. Оголошення ж цього британського ультиматуму Німеччині 3 серпня 1914 р. стало шоком для німців і сам Вільгельм в розпачі вигукнув: «Боже, покарай Англію!».
- ^ Згідно з німецьким Законом про флот кожен новий корабель мав будуватися на заміну конкретно визначеного застарілого корабля. Третій лінійний крейсер типу «Дерфлінгер» мав замінити великий бронепалубний крейсер 1-го рангу «Герта», через що і мав під час будівництва попередню назву «Ерзац “Герта”» (тобто «Замінник “Герти”»).
- ^ В реальності цей лінійний крейсер («Гінденбург») вступив до складу флоту 10 травня 1917 р. Але його будівництво цілком могло бути прискорене.
- ^ Про подробиці цієї ситуації див. вище — розділ «Початок», де описана «15-ти дюймова» авантюра Черчилля та Фішера. Лінкор «Куїн Елізабет», перший британський наддредноут з 381-мм гарматами головного калібру, вступив до складу флоту 19 січня 1915 р.
- ^ Саме так («стара піратська держава») фон Тірпіц схарактеризував Британію в своїх мемуарах.
- ^ В нашій реальності цей Закон був ухвалений Рейхстагом 5 грудня 1916 р. Але тут необхідність термінового підсилення флоту змусила зробити це майже на 2 роки раніше.
- ^ Соціал-ліберали (прогресивна народна партія) — партія ліво-демократичного спрямування, яка виступала за перетворення Німеччини у суто парламентську державу. Мала електоральну угоду з соціал-демократами.
- ^ З огляду на наші сучасні уявлення про тотальну мобілізацію це може здаватися дивним, але тотальна мобілізація в кайзерівській Німеччині проходила саме так — за повноправної участі реально незалежних профспілок. Це справжній історичний факт, який виглядає просто неймовірно на тлі досвіду СРСР або Третього Рейху.
- ^ Німецька Східна Африка — сучасна Танзанія.
- ^ Вільгельмштрассе — вулиця в Берліні, на якій було розташоване зовнішньополітичне відомство Німеччини.
- ^ Великий Лондон — саме місто Лондон (Сіті) та міста-супутники. Являв (та й сьогодні являє) значний індустріальний, суднобудівний центр та один з найбільших торговельних морських портів Британії.
- ^ В наведеній вище дискусії викладена реальна позиція фон Тірпіца щодо підводної війни, якої він притримувався взимку 1914-1915 рр.
- ^ В нашій реальності ці плани призвели до т.зв. “Другої битви біля Іпру” 22 квітня — 25 травня 1915 р. Саме в її ході німці вперше масовано застосували хімічну зброю.
- ^ Саме так (“з болем в серці”) фон Фалькенгайн схарактеризував рішення про переніс головного удару в кампанії 1915 р. на Східний фронт в своїх мемуарах. Сам він був рішучим прихильником зосередження основних зусиль на Заході. В нашій реальності це його прагнення ще призведе в 1916 р. до битви за Верден.
- ^ Одна з головних причин позиційного характеру Першої світової війни полягала не у «непробивності» фронту як такій (тактичну смугу оборони противника неодноразово проривали армії практично всіх країн-учасниць), а у відсутності мобільних сил, які були спроможні цим тактичним проривом скористатися та перетворити його на оперативний. Танкових та моторизованих військ (які і були здатні це зробити) ще не існувало, а піхота для цього була недостатньо мобільна.
- ^ Вільно та Ковно — сучасні Вільнюс та Каунас.
- ^ Маються на увазі відомі довідники з корабельного складу флотів провідних морських держав — британський «Jane’s Fighting Ships» та німецький «Weyer’s Taschenbuch der Kriegsflotten».
- ^ Реальна цитата з російського часопису «Морська збірка». Цитата наведена з книги: Больных А. Трагедия ошибок. - М.: Изд-во АСТ, 2000. С.312.
- ^ Бельти (або Данські протоки) — система проток між Ютландським та Скандинавським півостровами, яка пов’язує Балтійське та Північне моря.
- ^ Реальна цитата з виступу адмірала Григоровича перед Державною Думою 1912 р. Цитату наведено за книгою А. Крилова «Мои воспоминания» (М.: Изд-во АН СССР, 1963, С. 172-173). Крилов в той час займав посаду генерального інспектора військового суднобудування та, за дорученням Григоровича, готував текст його виступу перед Державною Думою.
- ^ Оландські острови — архіпелаг на вході до Ботнічної затоки, між узбережжями Фінляндії та Швеції. До Першої світової війни належав Російській імперії, зараз — Фінляндії.
- ^ Езель та Даго — острови Сааремаа та Хийумаа відповідно. Як і весь Моонзундський архіпелаг, сьогодні належать Естонії.
- ^ Або — на сьогодні має назву Турку. Був (і залишається) одним з найбільших портів Фінляндії, який має неофіційну назву «брама країни на Захід». Розташований в південно-західній частині Фінляндії.
- ^ «Морська фортеця імператора Петра Великого» — комплекс морських укріплених районів, створений Російською імперією в східній частині Балтійського моря для прикриття морських підступів до Петербургу. Мала до певної міри компенсувати значну перевагу німецького флоту над російським в Балтійському морі. Технічно фортеця являла собою систему морських мінних загороджень, прикритих важкою береговою артилерією (т.зв. «мінно-артилерійські позиції»). Включала до свого складу три послідовні позиції в самій Фінській затоці (передову, центральну та тилову) та дві флангові позиції — Або-Оландську та Моонзундську.
- ^ Піонерний батальйон — саперно-штурмовий батальйон. «Піонерами» в німецькій армії називалися (та називаються зараз) саперно-штурмові підрозділи.
- ^ Ландвер — резервні підрозділи німецької територіальної оборони. Комплектувалися солдатами запасу старшого призовного віку.
- ^ В нашій реальності фон Гінденбург замінив фон Фалькенгайна на посаді начальника Генерального штабу 29 серпня 1916 р.
- ^ Генерал-квартирмейстер — посада в німецькому Генштабі, аналогічна посаді першого заступника начальника Генштабу — начальника оперативного управління (тобто підрозділу, яке займається безпосереднім плануванням бойових дій).
- ^ Реальний історичний факт.
- ^ Такій підхід є свідченням не тільки (та навіть — не стільки) моральних та інтелектуальних якостей самого фон Фалькенгайна, скільки безвихідного характеру того «позиційного тупика», до якого потрапили військові стратеги всіх держав-учасниць Першої світової війни. Вони реально не знали, як з цього тупику вистрибнути та досягти перемоги. І через це пропонували самі неймовірні, в тому числі — і такі людожерські, методи вирішення проблеми. В решті решт, військові стратеги Антанти в цілому притримувалися принципово аналогічного підходу — зібрати війська ледь не з усього світу (колоній, домініонів тощо) та , не рахуючи ніякі втрати, довбати німців, доки ті не впадуть.
- ^ Реальна назва мемуарів фон Фалькенгайна.
- ^ В нашій реальності форт Дюмон був захоплений німцями вже в початковій фазі наступу — 25 лютого 1916 р. Щоправда, повернення форту французькою піхотою 24 жовтня 1916 р., стало для французів символом перемоги в битві за Верден та успішного відбиття німецького наступу.
- ^ Реальна позиція фон Бетман-Гольвега стосовно війни між Британією та Німеччиною.
- ^ Курляндія та Ліфляндія — старовинна німецька назва території сучасних Латвії та Естонії.
- ^ Ad maiorem gloriam — до більшої слави (лат.)
- ^ Ново-Базарський санджак — регіон на сучасному кордоні Сербії та Чорногорії. Населений переважно слов’янами-мусульманами.
- ^ Реальна позиція фон Тірпіца щодо умов компромісного миру між Німеччиною та Росією. Взагалі-то, фон Тірпіц виступав прихильником такого собі прототипу майбутнього «пакту Молотова-Ріббентропа» в галузі зовнішньої політики. Щоправда, він мав на увазі монархічно-легітимістський союз між Гогенцоллернами та Романовими та союз між Німецькою та Російською імперіями в кордонах 1914 р. Навряд би того ж фон Тірпіца надихнула б перспектива союзу з Російською Федерацією в її сучасних кордонах.
- ^ Мається на увазі суперечка між двома елітними угрупуваннями в середині Німеччини напередодні Першої світової війни — «юнкерами» та «грюндерами». «Юнкери» були нащадками феодальної аристократії доби Середньовіччя, великими землевласниками, займали домінантні позиції в державному апараті, спиралися переважно на армію, вимагали встановлення німецької гегемонії в континентальній Європі, а в якості головних ворогів вважали Францію та Росію. «Грюндери» являли собою фінансово-промислових магнатів, які досягли багатства та влади на хвилі індустріалізації Німеччини у другій половині ХІХ ст., спиралися переважно на військово-морський флот, вимагали створення глобальної колоніальної імперії під німецьким прапором, а в якості головного ворога розглядали Велику Британію.
- ^ Вільгельм ІІ доводився двоюрідним братом російському імператору Миколі ІІ. У довоєнний час вони зверталися один до одного «Віллі» та «Нікі».
